Проблема надання Україні дієвих гарантій безпеки залишається однією з ключових у міжнародній політиці. Нещодавно президент США Дональд Трамп делегував держсекретарю Марко Рубіо переговори з європейськими лідерами та радниками з питань нацбезпеки України. Ці "чутливі дипломатичні переговори", як їх назвали у Білому домі, спрямовані на розробку конкретних механізмів гарантій, що можуть бути надані Україні. Водночас у Вашингтоні відбулася низка зустрічей, де обговорювалися можливі сценарії завершення війни та забезпечення миру, зокрема з участю представників "коаліції охочих".
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Балу і поставило йому питання: що це можуть бути за гарантії безпеки для України?
— По-перше, не всі радники з нацбезпеки розбираються в безпеці, включаючи тих, хто представляє Україну. Це є політичні певною мірою призначення. Як правило, там є інші люди, які працюють і які в цій сфері мають відповідні знання, відповідну освіту, досвід і т.д.
Але загалом, якщо ми говоримо про питання безпеки, то саме військові мають виробити, що це будуть за гарантії безпеки, у контакті з цими ж радниками з національної безпеки. І вчора була відеоконференція начальників штабів країн-членів НАТО, вони якраз займалися цим питанням зокрема, крім надання допомоги — які це можуть бути гарантії безпеки. На мою думку, поки військові між собою не домовляться, щоб зрозуміти, що це може бути в реальності, і потім не передадуть це політичним лідерам, а ті вже співпрацюватимуть із радниками з безпеки, нічого конкретного не вийде.
Бо це не мають бути загальні слова, а конкретні військові превентивні засоби й інструменти для того, щоб убезпечити Україну від можливого повторення агресії. Вони мають бути дієвими, а не тими красивими правильними словами, які можуть говорити радники з питань національної безпеки. Так було і на зустрічі у понеділок: всі там щось говорили, що треба щось робити, що ніби якась стаття 5, яка є в НАТО, і яка також не гарантує, що зразу всі будуть брати участь.
Тому тільки військові можуть запропонувати, на мою думку, інструмент, який може бути дієвим. А вже потім це може бути оформлено в якусь політичну і юридичну форму. Хоча у нас уже є угоди: якщо ви пам’ятаєте, з яким пафосом Зеленський їздив по всьому світу і підписував документи про безпеку — Німеччина, Британія, фактично всі наші основні партнери. Але це, насправді, лише меморандуми, зобов’язання, що вони будуть надавати гроші, якщо по великому рахунку.
А нам потрібні двосторонні реальні підписані договори щодо безпеки. Для прикладу, як зробила та ж Росія з Північною Кореєю: корейці відправили своїх військових, бо це передбачено в тому договорі. Я не кажу, що нам треба підписати так само, але це має бути дієвий договір.
Рубіо нині є одночасно, як свого часу Кіссінджер, і держсекретарем, і радником з питань національної безпеки. Вони там щось обговорюватимуть, але знову ж таки — намалюють якісь плани, а потім дадуть військовим завдання, як це має бути втілене в життя. Але, з моєї точки зору, саме військові мають бути на першому місці.
Поки військові це все не вирішать, усе інше буде просто заявами. І ми будемо з вами гадати: а що ж це можуть бути за такі конкретні гарантії? Бо щоб дати конкретні гарантії, має бути дієвий спосіб і інструменти, щоб ці гарантії забезпечити. Тому ситуація зараз виглядає, як на мене, поки що невизначеною, хоча вони там всі і прискорюються.
19-го числа Кошта виступив, що і ЄС має прискоритись, і НАТО має прискоритися, там є “коаліція охочих”. Але знову ж таки, це буде працювати тільки тоді, коли будуть дієві інструменти, щоб забезпечити ці гарантії. А це впирається в те, що треба спочатку домовитися про припинення війни і в який спосіб ця домовленість буде реалізована.
Були останні заяви, що має приїхати якась невелика кількість військових, які нібито будуть навчати наших військових. Якщо розібратися, то чому вони можуть наших військових навчити? Можна припустити, що це будуть нові види техніки — тоді це ще зрозуміло. Але все інше — це, напевно, вже наші мають їх вчити, як треба воювати.
Тому, як на мене, ситуація невизначена. І коли це стане зрозуміло — не ясно. Знову ж таки, якщо згадати, що Путін категорично проти розміщення будь-яких військ країн-членів НАТО на території України, то все це виглядає більше схожим на якісь добрі наміри, аніж на реальні плани.
З моєї точки зору, для того, щоб усе це працювало, спочатку треба примусити Путіна до миру. Але примусити Путіна до миру через те, щоб йти йому на поступки — це не найкращий варіант, коли говорять про обмін якимись територіями. Тому, як на мене, кращою гарантією буде, якщо Україні дадуть всю необхідну і в необхідній кількості зброю, щоб вона могла себе захистити. І не тільки захистити, але й почати звільняти свою територію. Це краща гарантія.