У фракції “Слуга народу” несподівано заговорили про близьке завершення війни та можливість проведення виборів. Останніми днями пролунало одразу кілька таких заяв. Так, народний депутат Федір Веніславський, член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, заявив, що війна, “очевидно”, наближається до завершення, і на це вказує зростаюча активність політичних сил. Його колега Дмитро Чорний, який входить до складу комітету з питань організації державної влади та відповідає, зокрема, за виборчий процес, спрогнозував початок виборчої кампанії вже у найближчі місяці.
На цьому тлі зростає увага до безпекових викликів, адже нещодавно Польща збила російські дрони, які порушили її повітряний простір, і це стало першим випадком застосування вогню по цілях під час війни з боку держави-члена НАТО. Подібні події лише підсилюють дискусії щодо того, чи справді війна може завершитися найближчим часом, чи навпаки — входить у новий етап ескалації.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати ці заяви українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша, а також його думку стосовно того, що війна в Україні вже йде до завершення:
— Історія ще ніколи не доводила, що якісь сценарії неможливі. Ми знаємо про війни, які тривали й по двісті років. 100-літня війна тривала 116 років. Вестфальський мир був підписаний після 30-літньої війни — і це сталося саме в Європі. Перша світова війна тривала п’ять років, Друга світова — майже шість. Тому говорити, що ми можемо математично чи навіть ментально виміряти цю війну, коли вона закінчиться, неможливо.
Я з подивом почув нещодавню заяву у Верховній Раді, де пролунала думка про можливе завершення війни ще цього року. Але ж термін закінчення війни визначає переможець. Путін для себе вже визначив, що війна має завершитися його перемогою в Україні. І йому абсолютно байдуже, скільки вона триватиме, адже йому потрібна лише воєнна перемога.
Проблема в тому, що ця війна має інший характер. По-перше, це війна на виснаження. А це означає, що доки одна зі сторін не виснажиться настільки, що не зможе продовжувати бойові дії, війна не завершиться. І це може стосуватися як України, так і Росії. «Гардіан» нещодавно писав, що Путін вважає: час для України вичерпується. Але одночасно там було сказано, що й у самого Путіна часу теж немає.
У війні на виснаження не має значення, наскільки сильний супротивник. Має значення стратегія і те, наскільки вміло її використовують. Велетня можна знищити гарматним пострілом у голову, а можна підрізати йому сухожилля біля п’ятки — і він упаде та не зможе чинити опір. Це якраз той спосіб ведення війни, який пропонував у свій час Валерій Залужний у своїй статті ще перед своїм звільненням. Війна на виснаження — це війна тисячі порізів, які можна нанести Росії. Сьогодні Росія це робить, ми ж — значно менше.
З іншого боку, сьогодні Трамп заявив, що Зеленський має підписати угоду, тобто фактично капітулювати. Йдеться про завершення війни лише на умовах, коли Україна так чи інакше прийме капітуляцію. Це може бути своєрідна м’яка форма, яка подаватиметься світові як перемога. Путін говоритиме про власну перемогу, а ми — про свою. Але в цьому випадку Трамп виступає своєрідним тараном Путіна, адже він завдає удару по Україні поза сценарієм екзистенційного зіткнення.
Чому я наголошую на такому сценарії, який не має точного терміну визначення? Тому що ця війна є екзистенційною і для нас, і для Путіна. Для України — тому що ми не зможемо існувати, поки існує російська імперія, і не лише путінська. Йдеться про воєнно-російську імперію, яка фактично продовжує історичну лінію експансії на ті території, які вони вважають своїми «історичними». Для Путіна ця війна також екзистенційна. Адже навіть якщо він досягне капітуляції України, це не означатиме її завершення для нього. Бо так чи інакше постане питання міжнародного права, яке вимагатиме його особистої відповідальності, відповідальності його оточення, виплати репарацій та компенсацій.
Що він збирається робити у цій ситуації? З моєї точки зору, війна на виснаження має ще один критерій, за яким можна вимірювати її перспективу. Це ресурси. Ресурси України — це ресурси Заходу. А на Заході немає кризи. Трамп — це не криза, це перехідний етап, коли змінюється сама стратегія протистояння з Росією. І рано чи пізно, я переконаний, Трамп буде діяти проти Росії.
З іншого боку, Захід володіє достатньо серйозними ресурсами. Найближчим часом, за моєю інформацією, Україна отримає тисячі абсолютно нового типу безпілотників зі штучним інтелектом, здатних наносити удари роями. Коли дрон наближається до цілі, ударом керує один з ключових апаратів, операційні безпілотники визначають якість ураження. Це принципово новий рівень. Тому, з моєї точки зору, нарощування кількості технологічних озброєнь і підвищення їх якості свідчить, що війна триватиме до того моменту, поки обидві сторони не зайдуть у глухий кут.
Так було під час Першої світової війни, коли з’явилися літаки й танки, і обидві сторони не могли просуватися далі на полі бою. Сьогодні російська армія, як і українська, фактично не може здійснювати масштабні наступальні дії. Питання в тому, хто витримає це напруження довше — Україна чи Росія.
Я переконаний, що дистанція цієї війни — це щонайменше наступний рік. Закінчиться вона тоді, коли ми припинимо вести піхотну війну і будуть створені технологічні умови, які не дозволять противнику рухатися вперед. Тобто коли нові види зброї зі штучним інтелектом, роботизовані системи й безпілотники зможуть цілеспрямовано полювати за кожним військовим, що з’явиться у полі зору. Нині цього бракує, і саме тому російські штурмові групи продовжують прориватися, захоплювати пів села, ціле село чи лісосмугу.
Але коли така технологічна перевага стане реальністю, та сторона, яка здобуде її першою, зможе зупинити просування ворога. Тоді виникне позиційний тупик. І лише тоді питання перемир’я стане предметом політичних переговорів і компромісу, який зрештою з’явиться.