Візит Президента України Володимира Зеленського до Вашингтона 17 жовтня 2025 року, головною метою якого було обговорення посилення постачання зброї, зокрема, далекобійних ракет Tomahawk, відбувся на тлі різкої зміни позиції Президента США Дональда Трампа. За повідомленнями світових ЗМІ, напередодні Трамп провів тривалу телефонну розмову з Володимиром Путіним, після якої почав наполягати на необхідності для України піти на територіальні поступки для припинення війни. За даними джерел, російський лідер вимагав повного контролю над Донецькою областю. Ці події викликали занепокоєння серед українських та європейських партнерів щодо майбутнього формату американської підтримки.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану ситуацію, ставлення Дональда Трампа до Володимира Зеленського, до України та до російського лідера відомого українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша?
— Я очікував подібного, оцінюючи попередній саміт з Трампом в Анкориджі на Алясці, і я розумів, що Путін вміло використовує Трампа як важку фігуру на шаховій дошці, рухаючи ним вміло. Давайте скажімо те, чого преса не пише.
По-перше, обидва лідери — і український, і російський — ініціювали зустрічі: Зеленський — у Вашингтоні, Путін — дзвінком Трампу. Порядок денний візиту до Вашингтона українського президента з командою був відомий — це «Томагавки» і, загалом, посилення постачання зброї в Україну через європейців. Путін, розуміючи, про що йде мова, зробив зустрічний хід: запросив дзвінок у Трампа, і, очевидно, у 2,5-годинній розмові з ним з одного боку показав «пряник», а з іншого — і «батіг».
— А що за пряник, чому була змінена позиція Трампа? Що пообіцяв Путін Трампу?
— В логіці цього «пряника» є те, чого ми не можемо доказати і одночасно не можемо спростувати. Можна припустити — це Китай. Без сумніву, Путін готовий торгувати — ділити поле впливу між Китаєм і Америкою, що на певний час могло б влаштувати Дональда Трампа перед переговорами з Сі Цзіньпіном. Чи вони відбудуться — досі немає остаточного підтвердження.
Другий момент складніший, і я не хотів би його широко обговорювати, але ми мусимо бути прагматиками і розуміти «математику» цієї війни. Путін є власником ядерної держави, яка володіє значним потенціалом ядерної зброї — це фактор, який американський лідер не може ігнорувати. Він (Трамп) заявив про продовження мораторію на ракети малої і середньої дальності ще на рік після 2026 року, але нічого конкретного не говорив про міжконтинентальні балістичні ракети (МБР); у цей час Путін розповідає про їхнє вдосконалення. Я вважаю, що в процесі цієї розмови, і про це свідчить аналіз багатьох воєнних експертів, Путін міг продемонструвати ймовірність переходу до наступного рівня ескалації. Конвенційний рівень вичерпано: дрони, «Іскандери», крилаті, балістичні ракети — це вже не змінить хід війни в корінь. Вони можуть ускладнити психологічний і ментальний стан українців, але докорінно не змінять ситуацію. Змінити її може лише інший рівень ведення війни — і він існує; Росія показувала це «Орешником», ударом по Дніпру минулого листопада.
У Росії також є велика кількість ракет, які зняті з бойового чергування — важкі бойові реактивні системи, носії з конвенційними боєголовками понад тонну, які потенційно можна використати для ударів із космосу чи з використанням інших нетрадиційних схем. Я не виключаю, що саме ця частина дискусій відбувається в розмовах, які не афішуються.
Третій важливий момент — економічно-торгові проєкти. Наприклад, згаданий проєкт Дмитрієва щодо підводного тунелю через Берингову протоку довжиною близько 8 км із оцінкою кошторису близько 100 млрд доларів — це не перший подібний задум у світовій історії. Колись були проєкти Кеннеді-Хрущова і французькі ініціативи щодо транспорту через Сибір аж до Аляски; усі вони зазнали фіаско, але подібні ідеї виникають повторно в контексті інтересів до арктичних маршрутів і видобутку ресурсів. Участь США у Північному арктичному шляху та можливість оперативного доступу до регіону, питання видобутку нафти й зрідженого газу на Камчатці — все це перетворює торгові ініціативи на важливу частину великої гри.
Відповідно, друга частина розмови Путіна була саме «торгова», тоді як перша — пов'язана з Україною і пошуками якогось «серединного» не стільки миру, скільки способу примусити Київ до поступок, при яких Трамп міг би виступити посередником на користь російських інтересів.