На тлі триваючих спроб адміністрації президента США Дональда Трампа просунути свій мирний план для України, питання гарантій безпеки стало ключовою темою обговорень. Нещодавно світові ЗМІ, посилаючись на європейських дипломатів, повідомили про стурбованість союзників: нібито Держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Вашингтон надасть Україні гарантії безпеки лише після підписання мирної угоди з Росією. Хоча Держдепартамент США згодом уточнив, що гарантії повинні бути частиною угоди, сама ідея спочатку підписати невигідний мирний документ, сподіваючись на майбутні гарантії, викликала серйозне занепокоєння. Критики одразу ж провели паралелі з сумнозвісним Будапештським меморандумом, що не спрацював.
У цьому контексті інтернет-видання From-UA звернулося до політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали, з проханням прокоментувати заяви американської сторони та роз'яснити, чи не стане це "Будапештським меморандумом 2.0", коли Україна буде змушена підписати угоду, не маючи чітких гарантій:
– Це треба розуміти так, що Трамп, бо Рубіо тільки озвучує те, що Трамп там вирішив, йде назустріч Російській Федерації, Путіну. Трамп свого часу говорив про те, що для початку перемовин потрібне припинення вогню. Смішно виглядає, що вони щось зустрічаються, ведуть якісь перемовини, а бойові дії продовжуються. Тобто, має робитися так: припинити бойові дії, а потім сідати за стіл переговорів. Але робиться все навпаки, і Путін цей процес затягує.
Стосовно гарантій, там же цікава ситуація: Путін також хоче гарантій для Росії. Мова йде про те, щоб Україна не могла військовим шляхом повертати свої території, які зараз окуповані. Тому, я думаю, все крутиться навколо цього. Якщо зараз дадуть гарантії у письмовому вигляді чи якісь більш-менш конкретні для України, тоді питання гарантій для Росії буде, м’яко кажучи, неактуальним. Тому, з моєї точки зору, вони хочуть потім це все пов'язати разом, щоб були якісь взаємні гарантії. Це є нонсенсом, бо не можна давати гарантії агресору – це виглядає смішно, а насправді це повна дурня.
Тому в цій ситуації, з моєї точки зору, це є наслідком, крім всього іншого, як я завжди повторюю, некомпетентності чинної влади і тих людей, які займаються зовнішньою політикою. І тому ця ситуація виглядає от таким чином.
– Як ви думаєте, чи відбудеться найближчим часом зустріч Зеленського і Трампа в рамках анонсованого підписання угоди? І чи піде на це взагалі Зеленський, не знаючи, які документи він буде підписувати?
– На що піде Зеленський, напевно, знає тільки Зеленський. Питання в тому, що є певні об'єктивні моменти, які пов'язані з тим, що він може чи не може робити. По-перше, він політично зараз ослаблений в контексті того, що у нас відбувся цей скандал. А це, до речі, дуже погано, тому на нього так і тиснуть, дозволяють собі робити такі заяви.
А по-друге, у нас була ніби угода про корисні копалини, про яку так всі фанфарно трубили, а тепер всі про неї забули. А там же якраз ідея цієї угоди полягала в гарантіях безпеки. Тобто ми фактично віддали все і нічого не отримали. Тому я хочу ще раз повторити, що це все наслідки отих непрофесіоналів, які займаються зовнішньою політикою, які не розуміються в міжнародних відносинах, які люблять тільки робити якісь файні красиві заяви, а в результаті ми маємо те, що маємо, як казав колись класик.
Ясно, що наші опоненти цим скористаються. Треба не бути наївним, кожна країна в першу чергу думає про себе. Ну, а після того, як прийшов до влади Трамп, США зі стратегічного союзника фактично перетворилися навіть не на посередника, а на сторону, яка є на боці Російської Федерації. Тому, на жаль, ми в слабкій ситуації, і в цьому контексті на нас будуть тиснути.
До того моменту, поки, з моєї точки зору, – і я теж про це постійно говорю – все насправді вирішується на полі бою, і умови, і позиція на переговорному процесі саме від цього залежить. Ми і тут, і там не в найкращій ситуації, але, знову ж таки, це є наслідком діяльності чинної влади: що всередині країни, що за її межами. Отака у нас неприємна насправді ситуація.
Для того, щоб з неї вийти, треба робити речі, про які я постійно говорю: треба повністю перезавантажити політичне і військове керівництво, нова коаліція, нове керівництво Верховної Ради, уряд порятунку, воєнний кабінет, оголошення стану війни, повернути повноваження Верховній Раді і далі по тексту. Якщо цього не робити, ми ж бачимо, що з кожним місяцем, якщо не днем, у нас ситуація все більше погіршується і погіршуються умови. Ви ж постійно читаєте, що захопили одне село, захопили друге. Тепер виявляється, що дойшло до того, що для того, щоб справедливо розподіляти резерви між бригадами, треба робити ППО малої і середньої дальності, тобто на четвертому році війни, – ну це ж маразм!
А це все насправді впливає на нашу переговорну позицію. Є такий відомий вислів, і це аксіома: зовнішня політика — це продовження внутрішньої політики. Якщо внутрішня політика ніяка, слабка, і позиція всередині країни не дуже, то так само це все будуть використовувати на міжнародній арені. І ми маємо зараз такий яскравий приклад, як це все відбувається, як ми від «формули миру», «плану перемоги», «плану стійкості» переходимо до якихось пунктів капітуляції України.