Нещодавно українська письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой оприлюднила чергову суперечливу заяву щодо статусу російськомовних громадян України, у якій закликала переслідувати та карати тих, хто досі користується російською мовою, не даючи їм «відкривати рота» через використання цієї мови. Ці слова викликали значний суспільний резонанс і новинні повідомлення у медіапросторі, зокрема відео з виступом Ніцой поширюється в інтернеті і сприймається як радикальна позиція щодо мовної політики. Її висловлювання порівнюють із радикальними поглядами інших публічних постатей, таких як Ірина Фаріон, яка раніше також викликала суспільне обговорення на мовну тематику.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію журналіста і медіа-експерта, екс-главу Незалежної медіа-профспілки України Юрія Луканова, зокрема про те, чи сприяє така риторика, як у заяві Лариси Ніцой, переходу з російської на українську і наскільки це наразі нагальне питання.
— Я не коментую саме пані Ніцой та її радикальні ідеї. Але я маю чітку позицію: негативно ставлюся до людей, які, живучи в Україні, не знають української мови. Українці повинні володіти державною мовою, тому що це їхня національна ідентифікація. Це питання особливо загострилося після початку повномасштабного вторгнення, коли багато хто усвідомив ситуацію, кажучи: «я заснул 23 февраля, а прокинувся 24 лютого 2022 року».
Власне, проти нашої національної ідентичності й ведеться ця війна. Пригадую символічне фото з деокупованого Херсону: коли наші військові зняли російський плакат із Пушкіним, під ним виявився плакат із Шевченком. Окупанти першим ділом ліквідують наші національні символи, забороняють українську мову, а в школах на загарбаних територіях запроваджують навчання винятково російською. Для них не повинно існувати ніякої України.
Але щодо методів... Будь-яке брутальне примушування викликає питання: ми все ж таки країна демократична чи тоталітарна, як колишній СРСР? Я переконаний, що ми — країна демократична, і вживати репресивні методи всередині суспільства — це погана ідея. Україна наразі рухається в правильному напрямку: людей, які спілкуються українською, стає однозначно більше. Розуміють її сьогодні 100% українців.
Мають працювати позитивні стимули. У нас є чудовий досвід дубляжу американських фільмів, з’являється якісне власне кіно, у літературі зараз спостерігається дуже потужна хвиля. Росія ж, навпаки, рухається у зворотному, деструктивному напрямку. Репресивні заходи з нашого боку можуть тільки відвернути людей і викликати ненависть. І я хочу наголосити, що кажу це безвідносно до конкретної заяви Ніцой, а як загальний принцип.
— Стався трагічний випадок, пов'язаний з пані Фаріон. Чи можна говорити, що саме за мову, за проукраїнську позицію можуть вбивати, чи були інші причини?
— Однозначно можуть, звичайно. Ми знаємо факти, що в Донецькій області вбивали саме за це ще з 2014 року. За українську мову можуть вбивати, і власне росіяни так і роблять. Вони вбивають і за мову, і з інших причин — через ту «імперську вавку», яка сидить у голові у Путіна.
Російські пропагандисти постійно повторюють тезу про те, що українці — це насправді «русские», але трохи «схиблені», бо мають якусь «дивну говірку». Хоча насправді ця «говірка» набагато давніша за їхню російську мову. Вони вважають, що нас треба просто примусити і силоміць повернути в «родную гавань». Це методи росіян. Якщо ми хочемо, щоб наша країна розвивалася вільно і була демократичною, нам не потрібно ставати схожими на них. Отже, констатую: так, за мову вбивати можуть.
— Такі заяви можуть бути причиною саме таких наслідків, може бути запущений подібний маховик? Чи це все ж таки поодинокий випадок із Фаріон?
— Публічних осіб можуть вбивати, і це, на жаль, відбувається. Згадаймо вбивство Павла Шеремета — він був вихідцем із Білорусі, російськомовним. Тобто публічних людей вбивають не обов'язково за мовну ознаку. Їх можуть ліквідовувати спеціально, щоб розхитати внутрішню ситуацію в країні, створити хаос.
Щодо суто мовного фактора, то публічних осіб через це вбивають рідше, а от рядових українців на окупованих територіях — постійно. Полонені, які повертаються, розповідають жахливі речі: їх змушують розмовляти лише російською, забороняють українську, б'ють за кожне українське слово та примушують співати російський гімн. Наша мова викликає у росіян лють і роздратування, тому вони намагаються її знищити разом із носіями.