Останніми днями західні медіа активно обговорюють нові сигнали з Кремля щодо цілей війни проти України. Зокрема, Financial Times оприлюднило деталі закритої зустрічі Володимира Путіна з російськими бізнесменами, де, за даними джерел, ішлося про намір Росії зосередитися на повному захопленні Донбасу. На тлі затяжних бойових дій на сході України та відсутності прориву в переговорах ця інформація вкотре актуалізувала питання реальних цілей сторін. Водночас міжнародні партнери України продовжують обговорювати різні сценарії завершення війни — від військового до дипломатичного. У центрі дискусій — баланс між територіальною цілісністю України, гарантіями безпеки та майбутньою архітектурою безпеки в Європі.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, директора Українського інституту політики Руслана Бортніка. Наше запитання стосувалося того, які плани відносно Донбасу у обох сторін, та які перспективи їх реалізації:
— Питання Донбасу перетворилося на питання символічної перемоги і для РФ, і для України. Віддати Донбас для України сьогодні означає символічно програти, хоча це не означатиме капітуляцію чи поразку України у війні загалом. І навпаки: захоплення Росією Донбасу виглядає як символічна перемога, хоча це зовсім далеко від тих цілей, які Росія виставляла на початку вторгнення. Ми все це чудово розуміємо. І саме ця символічність тягне за собою непримиримість сторін на переговорах і неможливість сьогодні досягти якогось компромісу. Це якщо дивитися на питання дуже примітивно і плоско.
Якщо немає загальної мети домовитися, то війна триватиме, і за Краматорсько-Слов'янську агломерацію цього року і, можливо, наступного будуть йти тяжкі бої. Якщо все ж таки намагатися домовитися, то ми чудово розуміємо, що бої за Слов'янськ не є ні причиною, ні головним призом цієї війни. У корені цього протистояння лежить розподіл сфер впливу між Росією і Заходом, зокрема і в Україні. У корені лежать елементи гарантій безпеки для України, вступ чи невступ до міжнародних організацій, наприклад, до ЄС. Тобто йдеться про питання стратегічного балансу між Москвою, Брюсселем і Вашингтоном.
Якщо питання цього балансу буде вирішено — наприклад, за формулою, яку пропонував КМІС для опитування всередині України, — то Україна може піти на певні неформальні територіальні поступки. Формальні поступки для України неприпустимі, це означало б порушення Конституції. Але якщо Україна йде на територіальні компроміси і отримує натомість реальні гарантії безпеки від США, вступ до ЄС до 2027 року, а також фінансові гарантії на відновлення, я думаю, що тоді питання територій Донбасу відійде на другий план. Воно є сьогодні каменем спотикання лише тому, що не вирішені більш серйозні питання, і ми сьогодні ведемо діалог на дуже базовому, примітивному рівні.
— Тобто це така собі спекуляція?
— Так, це технічне питання. І чим більше сторони наполягають на цьому питанні, тим більше насправді для нас, експертів, це є сигналом того, що вони намагаються перемогти у війні, а не домовитися між собою. Це намагання перемогти у війні саме через інструменти дипломатії.
— Якщо говорити про українське суспільство: наскільки громадяни готові погодитися на втрату Донбасу? І яким чином це може бути оформлено — через референдум, голосування чи фактично як мовчазна згода на рішення президента та вищого керівництва держави?
— У людей ніхто не буде запитувати. Людей можна не запитувати з цього приводу, тому що мова не йде про формальну відмову від цих територій. Навіть якщо українська армія вийде зі Слов'янська, як вона вийшла з Покровська зараз, то з міжнародно-правової точки зору, з точки зору української Конституції та міжнародної легітимності, і Слов'янськ, і Сімферополь із Севастополем залишаються українською територією. Тому, якщо мова не йде про формальну зміну меж і територій країни, думка суспільства тут не потрібна з правової точки зору.
З точки зору політичної — це інше питання. Можливо, варто провести консультативний референдум стосовно того, чи можуть українці підтримати таку модель, чи вони будуть виступати проти неї. Але є одне величезне «але». Результати такого референдуму вкрай залежать від того, як саме поставити запитання, якими словами його сформулювати. Те ж саме опитування КМІС, на яке я спирався, показало: формулу, при якій Україна отримує гарантії безпеки, гроші і вступ до ЄС до 2027 року в обмін на територіальні компроміси, підтримує 61% українців. Але те ж саме опитування КМІС, проведене за певний час щодо іншої формули — де Україна просто погоджується на передачу всього Донбасу до складу Росії в обмін на гарантії безпеки — показало, що такий варіант не підтримують 62% громадян. Тобто люди не згодні на пряму передачу Донбасу.
Люди до цього часу не до кінця усвідомлюють це питання, досі плутають термінологію. Надзвичайно важливо, як саме сформулювати опитування — від цього залежить результат. Можна отримати результат, при якому Україна погодиться на неформальне виведення військ в рамках консультативного референдуму (не обов'язкового, оскільки мова не йде про зміну території в юридичному сенсі). А можна отримати варіант, у якому українці категорично не погодяться. Тому поки що це питання знаходиться в руках політичних еліт і повністю залежить від політичних настроїв, методів управління та маніпулювання з боку керівництва.