Останні події на Близькому Сході та затяжна війна в Україні суттєво виснажили світові запаси ракет до систем ППО, зокрема дефіцитних Patriot. На тлі повідомлень про критично низький рівень боєприпасів у країнах Перської затоки після атак Ірану та постійного ракетного терору РФ проти української інфраструктури, питання пошуку альтернатив стає питанням виживання. Уряд України почав експериментальний проект із залучення приватного сектору до захисту неба, що викликало жваві дискусії щодо ефективності таких кроків та майбутнього вітчизняних розробок. Пошук нових рішень відбувається у момент, коли західна допомога стикається з логістичними та виробничими обмеженнями.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати ситуацію з дефіцитом ракет та перспективи альтернативного захисту неба військового експерта, полковника запасу ГШ ЗСУ Олега Жданова:
— Якщо брати взагалі в світі, то так, вони закінчуються, тому що вони дороговартісні і їхній випуск був обмежений. Американці наклепали собі декілька тисяч, але ж, бачите, вони ж пуляли куди попало, по «шахедах», не розуміючи цінність цих ракет. Тому так, дійсно, вони витратили за два тижні більше, ніж ми за чотири роки. В цьому є проблема. Але, наскільки я знаю, є три країни на сьогоднішній день, які мають ліцензії. Це Японія, і газети писали, що два роки тому Іспанія отримала ліцензію на ракети «Петріот». Питання тепер в спроможностях виробництва. Їх треба замовляти. Ми ж напряму нічого не замовляємо в США. Для нас замовляють партнери через програму PURL, і тут головне питання знову ж таки до нашого президента та МЗС. Коли президент в січні сказав, що ми отримали чергову партію ракет, пам'ятаєте, він казав, що була проблема, а потім нам дали їх на той момент доволі багато, от тоді треба було вже працювати над тим, щоб партнери оплатили і замовили для нас наступну партію.
А зараз так, зараз може виникнути проблема. Але у нас є вихід. Європа нам надає комплекси «SAMP/T», це французько-італійський комплекс, але Італія нам буде його давати з експериментальними ракетами, які призначені для боротьби з балістикою противника. Так що повністю голими-босими ми в цьому питанні не залишимось.
— Урядом запущений експериментальний проєкт по залученню приватного сектору до ППО, він вже реалізується, дає перші результати, компанії не називаються через заходи безпеки. Але все ж таки ми рухаємось в цьому плані досить непогано? Як це все оцінювати? Може, ми потім взагалі відмовимось від західних ППО, чи може таке бути?
— Справа в тому, що це мобільні вогневі групи і ППО близького радіусу дії.
— Тобто це не проти балістики?
— Ні. Такі складні комплекси, як «Петріот», це ж система дальнього радіусу дії, вона оперативно-стратегічного значення, а для нас навіть стратегічного, я б сказав, значення. Її ніхто не віддасть у приватні руки. І навіть середнього радіусу дії, такі, як «Iris-T» і «NASAMS», «Бук», «Тор», я теж думаю, що ніхто не віддасть у приватні руки.
— А все ж таки щось ми можемо виробляти самі?
— Так ніхто ж не забороняє. У нас же є розробки, але вони не доведені навіть до експериментального виробництва в металі. У нас є власні розробки систем ППО, але чомусь я не бачу, щоб було замовлення. У нас же КБ «Луч», «Нептун». Спочатку ж «Нептун» — це була протиповітряна ракета, це ракета комплексу ППО. Її адаптували, вона стала протикорабельною, потім — класу «земля-земля». Але я не чув, щоб КБ «Луч» отримало замовлення на розробку комплексу, чотири роки воюємо.
— А що з приводу «Фламінго»?
— А «Фламінго» — це взагалі. Я думаю, що коли після війни відкриються факти, що вони там роблять і що вони виробляють. Це таємниця, покрита мороком на сьогоднішній день, повністю темрява. Нам постійно показують якісь відео нічних пусків, і там не зрозумієш. Балістична ракета не стартує, як зенітна під кутом 45 градусів. Балістична ракета стартує під кутом, близьким до 90 градусів. Подивіться на той же самий «Іскандер», на комплекс «Скад», допустимо, старий радянський.
До речі, у нас ціла дивізія була ракетна, в Хмельницькому вона дислокувалася, в складі трьох бригад, у нас були комплекси. «Південмаш» робив для цих ракет головні частини. Ми замовляли тоді в мирний час головні вагові макети. Я просто служив в Головному управлінні ракетних військ і артилерії, я це знаю. Але потім, коли скорочували армію при міністрі оборони Марчуку — і дивізію пустили під ніж, і все, її нема. Були двигуни на рідкому паливі, це ускладнювало їх заправку, підготовку до пуску, але вони були, і 270 км гарантовано уражали цілі.
До речі, ці ракети, 169 пусків зробив Саддам Хусейн, коли кошмарив американські війська, коаліцію, і Ізраїль. Він по Тель-Авіву ці ракети пускав, і вони там всі бігали в протигазах, тому що кожного разу їх лякали, що наступна ракета може бути з хімічною головною частиною, бо всі ж шукали хімічну зброю у Хусейна.
А у нас п'ятий рік пішов активних бойових дій, а ми з вами обговорюємо, дадуть нам ракети чи ні, будемо ми відбиватися чи будемо пропускати балістичні удари. Тоді питання до керівництва — де держзамовлення на балістику, на протиракетні системи? От бачите, що з «Фламінго» у нас вийшло? Ні те, ні се, я б так сказав. Я дивлюсь, що Генштаб рапортує, що начебто ракети «Фламінго» вдарили по російському хімічному заводу, ну, подивимось. Знову ж таки, мовчать, скільки ракет було, скільки ракет дійшло до цілі. І взагалі, як виглядає ця ракета, ми з вами можемо тільки здогадуватись.
А от ці групи на приватних підприємствах, вочевидь, їм будуть передавати озброєння. Можливо, будуть формування на базі територіальної оборони, яка може виконувати ці функції, створювати підрозділи на підприємствах, і там будуть ці мобільні вогневі групи, які будуть прикривати це підприємство.