Останні заяви російських посадовців про можливі удари по так званих “центрах прийняття рішень” в Україні стали черговим елементом інформаційно-психологічного тиску на тлі затяжної війни. У Москві дедалі частіше звучать погрози щодо “масованих” та “системних” атак по центра прийняття рішень, які нібито мають паралізувати управління державою. Водночас українська сторона та військові експерти наголошують: подібні заяви є частиною стратегії залякування, адже реальні можливості високоточного ураження обмежені.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати дану інформацію українського політика, народного депутата України III, IV скликань Степана Гавриша та відповісти на запитання, що сьогодні можна вважати центрами прийняття рішень в Україні, де вони можуть знаходитися і як можуть діяти російські війська у разі таких ударів:
— Путін уже не вперше намагається підняти температуру ескалації. Але зараз його намір завдати, як сказав Лавров, системних і масованих ударів по об'єктах ВПК і центрах прийняття рішень може виглядати як остання спроба перед певним фінішем, який може закінчити війну. Він розраховує на масовий політичний, соціальний та гуманітарний параліч в Україні, насамперед у Києві, а також на параліч політичного керівництва. При цьому він вважає, що цьому сприятиме й криза, яку зараз переживає президент України та українська влада — не тільки через «міндичгейт» і арешт голови Офісу президента України, а й через серйозні проблеми, пов'язані з реформами в Україні.
Він чудово розуміє, що удари, спрямовані зараз на психологічну стійкість та ідейну єдність українців, мають визначальне значення, оскільки війна на фронті перебуває в позиційному тупику, який вирішити продовженням кінетичної війни, яку ми спостерігаємо впродовж чотирьох років, неможливо. Отже, в даному випадку це шантаж, який Путін використовує для того, щоб перевірити готовність президента Зеленського до капітуляції. Умови цієї капітуляції передаються Україні не лише через посередників із Близького Сходу, а й через американців. Остання розмова Лаврова з Рубіо, де він попереджає про завдання ударів по всьому Києву, ще раз показує, що відносини між Вашингтоном та Москвою, про які ми знаємо з публічних ЗМІ, не мають жодного відношення до тих переговорів, які ведуться за лаштунками публічної політики.
Я переконаний, що Лавров використовує зараз слабкість Трампа, його ущемленість і залежність від наслідків війни в Ірані, де США перебувають у позиції слабкої сторони, яка не може реалізувати жодних цілей, оголошених перед вторгненням в Іран. Це використовується Путіним як спосіб змусити Трампа діяти спільно з ним, тому що Трамп зацікавлений у тому, щоб домогтися будь-яких успіхів у завершенні війни між Україною і Росією до виборів до Конгресу в листопаді цього року.
Я думаю, що у зв'язку з цим, зважаючи на неточність російської зброї — неточність балістичних, крилатих, квазібалістичних і гіперзвукових ракет, — вважати, що Росія може завдати точного удару по центру воєнного управління де-небудь, по Міністерству оборони, чи вчергове по ГУР, чи будівлях СБУ, надзвичайно важко. Ми бачимо, що більшість ракет влучають у цивільні райони. Тим більше, що діє система ППО, засоби РЕБ, і такі ракети навести точно на такій відстані практично неможливо. Тому Київ може піддатися — як колись Лондон Гітлером у 40-му році — суцільному бомбардуванню ракетами і дронами, які ще є в Росії. І це стратегія хаосу, стратегія комплексного страху, який має поширюватися на всю націю.
Зрозуміло, що основою всього цього є намір завдати удару там, де перебуває найбільша кількість надзвичайно цінних для ведення війни груп людей, технологій, тобто систем управління — кібернетичних, електронних. Нарешті, де розташовані також і складальні цехи дронів, які виготовляють снаряди, ремонтують і підготовлюють броньовані машини тощо. Для цього потрібна велика кількість ракет, яких у Росії, з одного боку, немає, і вона не може їх усі витратити. Адже Росія перебуває под тиском загроз, які можуть виникнути не тільки у війні проти України — вона готова також до того, щоб завдати ударів по країнах НАТО у випадку «часу Х», коли ситуація буде поганою і для мобілізації російського населення знадобляться кроки, що дадуть «ефект Сталіна». Тоді саму Росію буде переведено в режим священної війни проти колективного Заходу, проти НАТО. Це дозволить провести і масову мобілізацію, і, з другого боку, вдатися до використання тієї зброї, яка ще не використовувалася — тактичної ядерної зброї.
І оці спроби заявити про те, що будуть завдавати ударів по центрах прийняття рішень (причому вже не говориться «високоточною зброєю», а взагалі стратегічною зброєю з використанням «Орєшніка» — це міжконтинентальна балістична ракета, яка атакує з космосу, розвиваючи швидкість боєприпасу, блоків і навіть кінетичних металевих вольфрамових снарядів фактично до 10–12 махів), можуть означати лише одне: Росія близька до рішення застосувати максимальну кількість такої зброї для придушення спротиву України. Їй потрібно за будь-яку ціну до осені знайти спосіб переломити хід самої війни, яка рухається не на користь Росії. Росія сьогодні все ближче не просто до паритету, а до того, щоб позбавити її ініціативи у війні. І ця ініціатива може перейти до високотехнологічних ЗСУ.
Тому центри прийняття рішень — це насамперед ті центри, які формують політику України в сфері оборони, у сфері прийняття ключових рішень, пов'язаних із веденням війни проти Росії. І це не лише воєнні центри прийняття рішень, які є, як правило, засекреченими. Вони не розташовані в одному місці, вони завжди мають досить високий режим конспірологічного захисту. А от політичні інститути, які приймають рішення, є більш відкритими, попри бункери, в яких працює президент, але з яких він часто переїжджає, де приймаються іноземні делегації тощо.
Чи наважиться на це Росія, сказати зараз важко, але Путін близький до відчаю, і глибина його соціопатії сьогодні важко вимірюється. Якщо непрогнозованість Трампа і маневри, які він здійснює, більш-менш мають «червоні лінії», які він не переходить (судячи з того, як він пропонує завершити війну в Ірані і як він діє стосовно найближчого союзника — Ізраїлю), то Путін перед собою «червоних ліній» не має взагалі.