Процес євроінтеграції України та Молдови останнім часом набуває нових обертів, супроводжуючись активними дипломатичними дискусіями на тлі складних геополітичних подій. Зокрема, Кіпр, який наразі головує в Раді ЄС, оголосив про черговий етап у переговорах щодо членства нашої країни, а у Люксембурзі невдовзі очікується офіційне відкриття першого переговорного кластера. Водночас у західних медіа, зокрема у виданні Bloomberg, з'являється інформація про прагнення деяких кіл всередині Євросоюзу самостійно ініціювати переговорний процес із Росією задля завершення війни. Олії у вогонь підливають і заяви американських високопосадовців, зокрема Марко Рубіо, який охарактеризував поточну ситуацію на фронті та в дипломатії як глухий кут. На тлі цих суперечливих сигналів дедалі гостріше постає питання, як саме потенційні мирні треки та внутрішні проблеми країн-кандидатів вплинуть на реальні терміни нашого вступу до ЄС.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати ці процеси політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Балу та, зокрема, поцікавилося, наскільки переговори про мир впливають на євроінтеграцію:
— По-перше, я не бачу жодного зв'язку між вступом до ЄС і припиненням війни в Україні. Я не знаю, хто так вважає, ну, то їхня справа. Що стосується самого вступу, я думаю, що цей процес триватиме тривалий час. Скоріш за все, те, що нас об’єднали в один пакет разом із Молдовою, — це, напевно, для того, щоб певною мірою унеможливити деякі рішення, які б не давали Україні можливості рухатися вперед. Це такий собі варіант дещо розтягнути відповідальність, це аванс, я б так сказав, для України. Тобто нам знову пішли назустріч у цьому контексті.
Побачимо, як воно буде далі. Хтось говорить про 15-те число, хтось говорить інше — нібито на зустрічі в Люксембурзі 15-го числа мають відкривати перший кластер. Цей перший переговорний кластер, наскільки я пам'ятаю, має бути і головним, і водночас завершальним уже. Тому все це може тривати дуже й дуже довго. Як я вже неодноразово говорив, ця влада в Україні не буде виконувати ті зобов'язання, які взяла на себе і які потрібно виконувати — ну знову ж таки, візьмемо ці Копенгагенські критерії.
Тобто ми розуміємо: якщо ми йдемо разом із Молдовою, то в Молдові війни немає і, я сподіваюся, не буде. У нашому ж випадку жодних винятків бути не може в цьому контексті, попри всі ті заяви щодо «прискореного вступу». Тому треба просто робити свою роботу, виконувати домашнє завдання і рухатися вже разом із Молдовою.
— Але ж у Молдові є Придністров'я.
— Я сказав, що там немає війни. Зеленський на війну постійно посилається, що нам треба прискорюватися, «ми вас захищаємо, бо у нас війна» і так далі. Я саме це мав на увазі, коли сказав про Молдову.
— А Україну у стані війни можна взяти до ЄС чи взагалі до будь-якого блоку? Чи були такі випадки в історії, чи це просто порожні балачки?
— Я скажу свою думку, бо мені вже набридло все це слухати і щось на цю тему говорити — на тему того, що записали навіть у Конституції. Членство в ЄС — це інструмент для того, щоб змінювати Україну на краще, бо там діють певні правила, і все це треба робити. Там є, до речі, й оборонний момент, про який мало хто говорив. І ця оборонна стаття Євросоюзу навіть сильніша, ніж та відома п'ята стаття, яка є в НАТО.
Друге — стосовно блоків чи не блоків. Світ зараз переформатовується, все змінюється. Наразі навіть незрозуміло, як США надалі будуть у НАТО. Тому Україні в цьому контексті треба менше робити непотрібних заяв, а натомість займатися тими справами, щоб розуміти: своє майбутнє ми в першу чергу тільки самі можемо собі гарантувати. І, безумовно, намагатися будувати такі серйозні політико-військові союзи на двосторонньому рівні. Це, з моєї точки зору, найкращий варіант.
Але це, безумовно, не заперечує того, що ми потім можемо бути в якомусь союзі чи блоці — можливо, в якомусь новоствореному тощо. Проте зациклюватися і постійно кричати: «Чому ми не в НАТО? Давайте нас у НАТО!», хоча всі розуміють, що цього не буде — ну, це, як кажуть, усі ці розмови ні про що, на мою думку.
— Зараз багато біженців, які живуть у Європі, кажуть, що в Україні було набагато краще. То може нам ЄС, у принципі, не так вже й потрібен?
— Це ви із сарказмом говорите?
— Багато хто з біженців каже, що у нас кращі і послуги, і їжа, також часто говорять про складний документообіг, бюрократію і все інше.
— Та біженці не повернуться сюди, якщо тут не буде нормальних умов для життя. Про це треба вже забути, це знову розмови ні про що. Якщо буде прийнято відповідні рішення, і ті, хто там на шару живуть і нічого не хочуть робити... От живуть вони в тій же Німеччині і отримують 560 євро на чоловіка, їм оплачують оренду житла і так далі — так от, якщо це перестануть робити, то частина з них змушена буде повернутися.
Але це повернуться не найкращі, бо найкращі вже там адаптувалися і адаптуються далі. І якщо вони нормально себе там почувають, я не бачу жодних підстав, щоб вони поверталися. Тим більше молодша частина: їхні діти пішли в школу, вони там уже по 3-4 роки вчаться в школі, то про що ми говоримо? Хто поїде? Так, якась частина, можливо, але переважна більшість — ні. Є ж різні цифри: дехто пише, що 60% не повернуться, в інших країнах ніби менше, але загальна цифра — це десь у районі 60% тих, хто взагалі не збирається повертатися.