Британське видання The Telegraph опублікувало матеріал, у якому попереджає про можливе ослаблення «коаліції охочих» — неформального об'єднання понад 30 країн, створеного Британією та Францією для підготовки гарантій безпеки Україні. Приводом стали відставка Кіра Стармера (новим прем'єром Британії став Енді Бернем) та наближення кінця президентського терміну Еммануеля Макрона, який не зможе балотуватися на нових виборах у Франції 2027 року. Видання Bild, своєю чергою, звертає увагу на внутрішньополітичну нестабільність німецького канцлера Фрідріха Мерца, який розглядається як потенційний новий лідер коаліції. На тлі цих публікацій постають питання щодо єдності європейських країн та впливу внутрішньополітичної кон'юнктури на військову й фінансову допомогу Україні.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю ситуацію українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, і поставило запитання: наскільки реалістичним є сценарій розпаду «коаліції охочих», хто зможе очолити її в разі відходу нинішніх лідерів, і які настрої зараз панують у провідних країнах-союзниках України:
— Нічого кардинального чи катастрофічного саме зараз не відбулося. На мою думку, у цій публікації The Telegraph ідеться про певні ризики, а не про розкол. Про жоден розкол мова не йде навіть зблизька. У перспективі виникнуть проблеми, пов'язані з внутрішньополітичною кон'юнктурою в окремих країнах, але це не розкол, а скоріше зміна у кількості учасників та у тому, хто виступатиме лідером цієї коаліції. Мій прогноз: коаліція охочих існуватиме й надалі, питання лише в тому, у якому складі та чи залишатимуться там окремі країни.
Насамперед ідеться про ризик щодо ситуації у Франції. Усі розуміють цей ризик: якщо після Еммануеля Макрона до влади прийде Марін Ле Пен, це стане проблемою. Причому це проблема не стільки для коаліції охочих, скільки для відносин Франції з Європейським Союзом та НАТО, де виникнуть дуже серйозні складнощі. Перевага ж коаліції охочих полягає у тому, що вона є неформальною: хто готовий — той і бере участь.
Щодо Великої Британії: Стармер пішов, новий лідер — Бернем. Що зробив новий прем'єр-міністр у перший же день? Він зателефонував Володимиру Зеленському та Дональду Трампу й підтвердив, що підтримка України з боку Великої Британії залишиться непохитною, тому тут жодних змін не відбулося.
У The Telegraph, як я розумію, є свої внутрішньополітичні британські розклади, і це може бути роботою проти нового прем'єра Бернема. Потенційний ризик у тому, що Бернем більше зосереджуватиметься на внутрішніх справах, а не на зовнішніх, хоча, на мій погляд, він несуттєвий. Перший його крок — дзвінок Зеленському. Зараз очікують його візиту до України, а Зеленський із ним уже зустрічався у Великій Британії. Він підтвердив, що жодних змін у підтримці України не буде, усе залишиться так, як і було. Це вже п'ятий прем'єр-міністр за часи повномасштабної війни між Росією та Україною, і всі вони підтримують Україну.
Тож те, що написали в The Telegraph, м'яко кажучи, є великим перебільшенням. Ризик буде лише з Францією наступного року, а зараз ні про які розколи мова не йде.
— Від кого ми зараз отримуємо найбільшу, насамперед фінансову, підтримку?
— Якщо говорити узагальнено — від Європейського Союзу. Зараз Україну фінансує не коаліція охочих і не США, а саме Європейський Союз. Виділено 90 мільярдів євро на фінансову та військову підтримку України, причому дві третини (60 мільярдів) — це саме військова допомога, розрахована на поточний і наступний роки.
Тут змін не буде, рішення ухвалено. Навпаки, вже обговорюється, як наступного року знайти ще 100 мільярдів євро для України, якщо війна затягнеться, а також залишається актуальною тема використання російських активів. Тому певні ризики й проблеми, безумовно, є.
Німеччина теж залишиться партнером України, тому що це відповідає її геополітичним інтересам. У Фрідріха Мерца є внутрішньополітичні проблеми, це всім очевидно. Але просто для порівняння: був Олаф Шольц, представник Соціал-демократичної партії — і він підтримував Україну. Став Мерц, християнський демократ — і підтримка України зберігається. Якщо раптом через певний час у Німеччині з'явиться новий канцлер, з високою ймовірністю підтримка України триватиме й надалі.
Я не поділяю надмірного та штучного драматизму цієї публікації. Дуже серйозний головний біль щодо подальшої зовнішньої політики виникне у Франції під час президентських виборів наступного року: чи знайдеться сильний центристський кандидат, який зможе перемогти Марін Ле Пен, чи переможе вона. Але це вже будуть ризики не стільки для коаліції охочих, скільки для Європейського Союзу та НАТО.
— І ще одне запитання: які перспективи відносин із тими країнами Європейського Союзу, які відверто не підтримують Україну?
— А ви назвіть ці країни.
— Раніше б сказали Угорщина, але тепер це вже мабуть Польща...
— Що значить «Польща нас не підтримує»? Польща наклала вето на санкції проти Росії чи на підтримку України?
— Просто статистика: 60% поляків не підтримують вступ України до Європейського Союзу.
— А хіба йдеться вже про вступ України до Європейського Союзу? Ми туди йдемо, але коли ми туди дійдемо? Найближчий час — це 2030 рік, раніше не вийде, а можливо й пізніше. Що далі буде з Європейським Союзом, який буде уряд у Польщі, яка буде ситуація в Європі? А якщо, не дай Боже, виникне загроза нападу Росії на Польщу?
Тому треба оцінювати нинішню ситуацію. Уряд Польщі підтримує Україну? Уряд Польщі підтримує Україну, так. Ось вам і відповідь на ваше запитання.
Є дві країни, з якими в нас зараз є проблеми, хоч і не такі критичні, як з Орбаном. Це Болгарія з новим прем'єром, який трохи симпатизує Путіну, є більш проросійським і має певні сантименти, як і частина болгарського суспільства. До речі, Болгарія призупинила свою участь у коаліції охочих, судячи з деяких даних. Це не критично: вони надавали нам зброю, але не є нашими головними донорами. Хтось може вийти з коаліції охочих, хтось — вступити, це залежить від внутрішньополітичної кон'юнктури.
Отже, Болгарія — це одна проблема, і ситуативно — Словаччина з урядом Фіцо. Лише дві країни зараз є для нас певною проблемою, точніше — скоріше для самого Європейського Союзу.
Що стосується вступу до ЄС, то це ще декілька років напруженої, інтенсивної роботи. Нам ще треба багато зробити, адже переговорний процес тільки розпочався влітку. Коли справа дійде до завершення переговорного процесу, тоді й будемо дивитися, хто нас підтримує, а хто виступатиме проти. Це питання не близького майбутнього.
А на сьогодні великих проблем усередині Європейського Союзу в нас немає. Головна фінансово-військова підтримка України йде саме з боку ЄС, плюс від деяких країн поза межами союзу, таких як Велика Британія та Норвегія.