18 серпня Верховна Рада відновила роботу після місячної перерви, і біля стін парламенту депутатів знову зустріли прихильники Михайла Федорова з вигуками «Ганьба!» та плакатами з вимогою повернути його на посаду міністра оборони. Нагадаємо, Федорова було звільнено з Міноборони в середині липня в рамках оновлення уряду, що спричинило хвилю протестів у Києві та інших містах, яка триває вже понад місяць. За цей час президент Володимир Зеленський частково пішов на поступки — замінив головнокомандувача Олександра Сирського на генерала Олександра Драпатого, який користується авторитетом у війську, — але посаду голови Міноборони й досі обіймає в статусі виконувача обов'язків генерал Євгеній Хмара, кандидатуру якого очікують внести на голосування Верховної Ради.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю ситуацію українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, і насамперед поцікавилося, як розвиватимуться події навколо Федорова та чим нинішня ситуація відрізняється від торішньої кризи навколо НАБУ й САП, коли президент таки пішов на поступки протестувальникам:
— Головне, чим відрізняється ситуація зараз від того, що було минулого року, це тим, що Зеленський почувається більш впевнено. Тоді ця криза стала для нього несподіваною. Я думаю, що і він, і частина його оточення побоювалися масштабування протестів, плюс був тиск наших закордонних партнерів, і тема антикорупції була однією з головних у наших відносинах з Європою, а нам треба зберігати підтримку з боку європейських партнерів. От усе це разом і вплинуло на Зеленського.
Тому він вирішив зробити такий різкий маневр, який зняв напругу. А зараз ситуація розвивається зовсім інакше. Він частково пішов на поступки, але не стільки під тиском картинки Майдану. Я думаю, він просто розумів (ідеться про рішення, які він ухвалив ще в липні), що є ризик проникнення вірусу політичної конфліктності у військо.
І це його непокоїло. Саме тому він зняв частину проблеми, яка турбувала його найбільше: відправив у відставку Сирського та призначив Драпатого — фігуру, популярну у війську та, до речі, позитивно сприйняту картинкою Майдану. А щодо Федорова, я думаю, з самого початку для Зеленського було очевидно: якщо він під вимогами та ультиматумами повертатиме Федорова, це виглядатиме як його повна політична поразка й прояв слабкості. А це означатиме, що далі висуватимуть нові ультиматуми. І, до речі, зверніть увагу — там вже з'являються нові вимоги.
Тому, я казав про це в липні, кажу й зараз: Зеленський не повертатиме Федорова на посаду міністра оборони. Це прямо суперечить політичним інтересам Зеленського. Він розуміє: якщо виконуватиме ультиматуми вулиці, все — він програв, і далі підуть нові ультиматуми, а він просто крок за кроком втрачатиме владу. А йому треба продемонструвати силу, тому він обрав для себе тактику ігнорування. Він ігнорує протести, бо вони не є для нього прямою загрозою.
Чому я кажу, що Зеленський почувається впевненіше, ніж минулого року? Тому що за останній рік, починаючи з того картонкового Майдану, він пережив мінімум три кризи, включно з Міндічгейтом, відставкою Єрмака та кримінальною справою проти нього... І нічого, пережив! Більше того, за цей рік періодично рейтинги Зеленського... Так, були періоди певного зниження, але були й періоди суттєвого зростання. І він бачить, що навіть історія з Федоровим не вдарила суттєво по його показниках. Так, він втратив декілька відсотків у різних рейтингах — довіри, електоральних, втрати є.
Але при цьому більше половини громадян продовжують йому довіряти. Навіть серед тих, хто засуджує звільнення Федорова, значна частина людей продовжує довіряти Зеленському. І тому він бачить протести, але для нього це лише акції його противників. А коли кажуть, що суспільство щось вимагає, він (хоч і не каже про це публічно, але знає, спираючись на соціологію), що значна частина суспільства його підтримує. І тому він не піде на повернення Федорова. Ну й вже сьогодні очевидно: схоже, що запускають процедуру призначення Хмари разом із Сибігою.
— Пане Володимире, а чи можна говорить про те, що якщо Президент не піде на умови вулиці й Майдану, ситуація може загостритися, а його політичні опоненти, як-от Порошенко та інші, активізуються?
— А до чого тут Порошенко? Цей Майдан не за Порошенка.
— Я маю на увазі загалом опонентів.
— Ні, ну опоненти бувають різні. Я думаю, що Зеленський зараз найменше боїться Порошенка, тому що 70% українців не довіряють Порошенку. 70%! Тому він зараз не становить для нього загрози.
Ризик певного сплеску незадоволення може бути, але я нагадую: у нас війна й діє воєнний стан. Будь-які спроби розпочати внутрішньополітичну війну в умовах війни з Росією сприйматимуться не лише Зеленським, а й значною частиною населення та військовими як намагання послабити країну зсередини. Це працюватиме проти інтересів держави. І це розуміють не всі, але частина протестувальників це також усвідомлює.
Тому зверніть увагу: вони зараз не висувають жорстких вимог, а офіційно говорять про діалог, і лише потім ідуть вимоги. Це теж тактика. Але виникне питання: якщо призначать Хмару — а раз є подання, то, схоже, голоси за нього у Верховній Раді є, — що робити «картонковому Майдану» далі? Починати революцію? Силами п'яти тисяч людей? 5 тисяч — це не 100 тисяч.
— А сам Федоров є загрозою для Президента та влади на сьогоднішній день? Чи може він спровокувати якісь дії на вулиці?
— Якби він хотів спровокувати щось із вулицею, він мав би прийти на Майдан, очолити його й закликати до розширення протестів. А що ми бачимо натомість?
— Так, його інтерв'ю...
— Інтерв'ю для The New York Times ще від 31 липня, де він чітко каже, що не піде в опозицію до Зеленського, поки триває війна. Це насправді відповідальна позиція: людина розуміє, що ми не можемо починати політичну війну, поки йде війна з Росією. Він жодного разу не приходив на цей Майдан, жодного разу! Тому в сенсі радикалізації Федоров не є загрозою для Зеленського.
Крім того, треба розуміти: частина людей, які довіряють Федорову, одночасно довіряють і Зеленському. Якщо він розпочне радикалізацію, то може втратити підтримку як мінімум значної частини військових та суспільства. Тож я не очікую від Федорова радикалізації.
Проте він є не загрозою, а скоріше викликом для Зеленського, адже з'явився ще один перспективний опозиціонер. Якщо раніше єдиною головною альтернативою Зеленському був Валерій Залужний (і він залишається такою альтернативою для багатьох українців), то зараз з'являється ще один потенційний опозиційний кандидат. На перспективу — не на сьогоднішній день, а саме на перспективу.