Степан Гавриш
26.08.2026 12:57
Читать на русском

Степан Гавриш. США у В'єтнамі мобілізували підлітків з 17 років і програли — Україні варто винести урок

Наприкінці серпня 2026 року секретар комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони і розвідки Роман Костенко заявив, що Міністерство оборони спільно з Генштабом готують радикальні зміни у процесі мобілізації, серед яких — перегляд вікових меж призову. За словами нардепа, Міноборони під керівництвом Євгенія Хмари та Генеральний штаб працюють над зміною підходів до мобілізації, орієнтуючись на якість, а не на кількість особового складу. Окремо в експертному й медійному середовищі активно обговорюється тема можливого розширення жіночої мобілізації в Україні.

Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю інформацію українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша:

— Я не бачу в цьому жодної стратегії, навіть якоїсь ідеї, яка б змінила хід мобілізації, хід війни, оскільки зменшення віку людей для мобілізації до 50–55 років нічого не вирішує для фронту, хоча основна маса цих людей — це або ті, хто були або бусифіковані ТЦК, або добровольці.

Проблема в тому, що ідеї для стратегії нової війни немає, що вона не оголошується, не дискутується. Якщо екс-міністр оборони Федоров говорив про необхідність розширення саме заклику до участі у війні молодих людей, які могли б керувати безпілотними роботизованими системами, до кібервійни, — це зовсім інший підхід дистанційної війни, коли безпосередньо не потрібні штурмовики для інфільтрації у посадки ворога.

А це війна, яка пов’язана з іншим стратегічним викликом для ворога, в якого, як ми бачили на той період часу, у Путіна були серйозні проблеми з вибором своєї навіть поведінки, і вже почали говорити про необхідність прискорення переговорів з Україною. Але з невідомих причин Федоров був звільнений зі своєї посади.

Нам потрібна ідеологія, якої немає. Це перше. Друге. Розумієте, коли мова йде про пониження мобілізаційного віку, американці пішли у В’єтнамі на понижений вік, коли за 17 років мобілізували молодих американців, і вони змушені були програти війну у В’єтнамі, і не тільки там.

На яку армію перейшла Америка? По-перше, на професійну, тривала підготовка військових. Друге — на ПВК, приватні воєнні компанії, які в більшості не воюють. Чи є у нас така тема, така стратегія, щоб залучати? У нас, наприклад, є програма залучати молодих людей за мільйон для Збройних сил, але дуже мало пішло туди. Нам не стає ідеології.

Є всі можливості, щоб створити відповідні фонди і проводити рекрутинг на підставі монетизованої політики, і це досить прийнятна ситуація.

Жодних заяв з боку Путіна, що готується мобілізація, немає (300 тисяч — це виключно заяви української сторони). Є, навпаки, заяви про те, що будуть розширюватися умови контрактної, оплаченої форми мобілізації. Збільшуватимуться першочергові виплати за контракт. Тому я думаю, що в цьому контексті ми маємо вирівняти ситуацію.

2 млн у СЗЧ, майже 300 тисяч дезертирів — нам треба з ними працювати.

— Питання жіночої мобілізації, яке так активно зараз обговорюється і серед експертів, і в ЗМІ. Як ви ставитеся до цього, чи варто її проводити в Україні?

— Звичайно, лише обов’язкові спеціальності. Я б їх розширив, у тому числі для війни саме машин, коли жінки можуть керувати безпілотниками, роботизованими системами, працювати в системі бойового ШІ, кібер, зі зброєю.

Але тут є одна проблема, яку ми мало обговорюємо, — це проблема морального вибору українського суспільства, українських боєздатних, готових до участі в бойових діях чоловіків і жінок.

Є модель Ізраїлю, коли всі проходять військову службу, незалежно від того, хто вони є — чи діти міністрів, чи прем’єр-міністра, чи вони є просто звичайні музиканти. І в тому числі і жінки. Створена така система, коли неможливо жити в суспільстві, коли ти не береш участь у цій війні.

Я не один раз бував в Ізраїлі, зустрічався з військовими, у тому числі був на прикордонній частині Ізраїлю, де військові підрозділи складаються на 75% із жінок. Скажу, що це не виглядає досить важко, з точки зору оцінки їх перебування, навпаки, це така нова спільнота, нове ком’юніті, яке формує нову ідеологію життя. Неймовірно приємно спілкуватися з такими людьми, які володіють не тільки знаннями військової справи, які готові піти з тобою і показати прийоми рукопашного бою, але спілкуються про музику, літературу, своє життя в Україні, і такі були випадки.

Тому я думаю, що нам треба до цього рухатися. Має бути внутрішня ідеологія не команди зверху вчорашніх, нинішніх посадовців, найнятих із Заходу, що «жінки мають воювати», а потрібно створювати ідейну базу, на якій розуміння того, що треба допомагати, захищати країну як місце єдиного обітування чоловіків і жінок, — є найбільш важливим принципом.

— А чи готове наше українське суспільство до цього?

— Не готове. У нас у Збройних силах, якщо я не помиляюсь, проходять військову службу 60 тисяч, може, з невеликою кількістю більше, жінок. Це добровольці, це ті, хто самі для себе прийняли рішення воювати. І я думаю, що цей добровільний принцип має зберігатися.

Інша справа, що він має розповсюджуватися лише на тих, хто має воєнні спеціальності, тобто медичні й інші, які вкрай потрібні для ЗСУ і не пов’язані з безпосередньою участю прямої контактної війни на фронті. Хоча якщо говорити про медсестер, лікарів на стабпунктах, то це безпосередньо майже «нуль», або навіть «нуль», на якому треба діяти. І там жінки наші теж є.

Але є ще одна проблема, яку треба обговорювати. Основна частина українських громадян, які виїхали за кордон, — це жінки. Більша частина з них уже не повернуться. Вони знайшли нові сім’ї, вони влаштувалися з дітьми там і вони почали нове життя.

В Україні проблема демографічної ями. У нас на 4 померлих народжується лише 1 дитина. Жінка — це єдина надія на відновлення, відтворення української нації. Тому нам потрібно не просто зберегти, нам потрібно створити нові умови, я не кажу ідеальні, але близькі до ідеальних, для того, щоб жінка могла почувати себе забезпеченою.