Степан Гавриш
17.09.2026 16:11
Читать на русском

Степан Гавриш. Захід вклав у війну 450 мільярдів доларів — це інвестиція в поразку Росії, тому він не відступить

Останніми тижнями в Європі одна за одною відбуваються події, які експерти оцінюють як тривожний сигнал для майбутнього підтримки України. 6 вересня 2026 року на земельних виборах у Саксонії-Ангальт «Альтернатива для Німеччини» здобула історичну перемогу, набравши 43,8% голосів, — вперше з часів нацистської Німеччини праворадикальна партія отримала шанс очолити регіональний уряд у Німеччині. Паралельно у Франції зростає вплив Марін Ле Пен, в Італії генерал Роберто Ваначчі відбирає електорат у прем'єрки Джорджі Мелоні, а у Британії загострюються відцентрові тенденції в Шотландії та Ірландії — усі ці сили виступають за пом'якшення позиції щодо Росії. На цьому тлі виникають питання стосовно стійкості євроатлантичної єдності та готовності Європи продовжувати довгострокову фінансову й військову допомогу Києву.

Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати ці тривожні тенденції та оцінити перспективи подальшої допомоги Україні з боку європейських партнерів українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша. Ми запитали у експерта, чи є підстави побоюватися згортання підтримки через політичні трансформації в Європі та на що Києву варто розраховувати у найближчому майбутньому:

— Україна набагато більше вмонтована в тіло Європейського Союзу, ніж може осягнути наш розум, оскільки фактично її існування залежить насамперед від підтримки Брюсселя та всіх інших союзників — як європейських, так і позаєвропейських. Тому ми не можемо навіть обговорювати проблему, пов'язану з можливістю втрати не лише підтримки, але й цього зрощення з Європою. Для України це може статися лише в одному випадку: коли вона капітулює перед Росією. Причому не має значення — повністю чи частково. Будь-яка капітуляція призведе до розриву цієї тканини, і зшити її буде вже неможливо.

По-перше, це найважливіший момент. Союзники — Європа і не тільки, а й Америка, Канада, Австралія, Південна Корея, Японія — вклали у війну з Росією та в оборону України приблизно 450 мільярдів доларів на цей час, а можливо, й більше. І це не просто благодійність бідній державі, яка може бути суто гуманістичним проявом жалю та емпатії. Це інвестиція. Інвестиція у перемогу України та поразку Російської Федерації. Усім здається, що це неможливо, адже Росія — ядерна держава з величезною територією, економікою та імперською сутністю самого російського народу, який досі на 72–76% підтримує війну з Україною та Володимира Путіна як єдиного автора, архітектора, ідеолога й фактично єдиного цілеспрямованого ворога України, який не буде відступати. Для нього війна з Україною є екзистенційною, і він не має шансів на майбутнє, якщо ця війна припиниться якимось чином.

Другий момент — складніший, який може викликати різні дискусії. Але очевидність така, що сьогодні не лише Європа, а й Америка та інші країни фактично ведуть війну з Росією на боці України. Це специфічна війна. Її можна назвати гібридною, але вона має абсолютно інші характеристики, які досі ще не визначені точно і не вивчені. Суть цієї війни полягає в тому, що нам дають не тільки кошти та передають зброю — нам передають технологію ведення війни. Більше того, значна частина воєнних дій так чи інакше пов'язана з воєнним плануванням, яке здійснюється у штабах НАТО, з дією різних військових груп на території України, наданням специфічної воєнної, насамперед космічної, розвідки, агентурної роботи тощо. Тому безсумнівно, що така війна йде. І вийти з цієї війни Європі буде надзвичайно складно, я вважаю — неможливо. Вона може лише так само капітулювати, якщо це зробить Путін з Україною. Тому не варто думати, що Європа може раптом завтра якимось чином окремо, окремими фракціями домовитися з Росією про припинення війни, і що окремі країни вийдуть із цієї війни й будуть жити виключно за своїм гламурним планом майбутнього. Цього не буде.

Третій момент. Європейський Союз — це не конфедерація, але на сьогодні він стає дедалі ближчим до цієї форми, коли держави все більше об'єднують зусилля саме у створенні спільного воєнного центру оборони. Зважаючи на те, що НАТО фактично стало досить складним організмом, і лише завдяки Рютте воно продовжує функціонувати, Штати постійно намагаються послабити його роль, зауважуючи, що 80% усіх зусиль у Альянсі належали саме їм. І, звичайно, виводячи свої війська з Європи (а цей процес триває), насамперед із країн, які межують із Росією, вони одночасно так чи інакше заохочують ці прикордонні держави до створення нових серйозних оборонних можливостей — Фінляндію, Швецію, Польщу, Литву та інші. У цьому контексті підстав для того, щоб Франція чи інші країни завтра заявили про зміну своєї політики щодо війни з Росією, фактично немає. Єдиний центр прийняття рішень — це Брюссель. Брюссель тримає під контролем усю економічну політику цих країн, виписуючи щороку через свій бюджет величезні дотації та субвенції для всіх держав, у тому числі для Франції, Німеччини та Польщі. При тому, що це досить потужні економіки. Поляки вже перетнули позначку в 1 трильйон валового внутрішнього продукту. Отже, здавалося б, гроші в них є, але за час перебування в Євросоюзі Польща отримала близько 170 мільярдів євро безповоротної допомоги. Сплачуючи відповідні внески до ЄС, вони все одно отримали чистого прибутку близько 100 мільярдів євро. Тому в цьому контексті вийти з Європейського Союзу Ле Пен не зможе.

Четвертий момент є вирішальним. Вихід будь-якої країни зі стратегічного курсу Європейського Союзу та перехід до протилежної стратегії (а курс ЄС сьогодні чітко визначений: це санкції, ізоляція Росії, дипломатичні обмеження, відмова від економічної співпраці та прийняття рішень про фактичне припинення з 2027 року закупівель скрапленого газу й нафти майже в повному обсязі) означатиме розрив із ЄС. Але чи можливо це? Думаю, жодних шансів на це не існує. Це нереалістично, тому що перемогти у маленькій землі Саксонія-Ангальт із 2,5 мільйонами виборців можна, але перемогти в усій Німеччині — нереально. Це земля колишньої НДР (де, між іншим, народився Бісмарк), і все одно перемога, де «Альтернатива для Німеччини» набрала 680 тисяч голосів, недостатня для того, щоб оцінювати це як загрозу майбутньому для всієї Німеччини. Проблема ще й у тому, що в Конституції Німеччини закладена спеціальна система оборони демократії від приходу до влади сил на кшталт Гітлера, який прийшов демократичним шляхом у 1933 році та створив нацизм, чим знищив близько 70 мільйонів людей у Другій світовій війні. Тому я вважаю, що ми лише на початку цього процесу, і рано чи пізно він перейде в режим застосування конституційних механізмів захисту проти подібного зламу демократії в Німеччині.

І останнє. Мова йде про те, що Україна сьогодні виступає першою лінією оборони Європи від Росії. Поразка, будь-яке послаблення України чи навіть заморожування війни, яке дасть Путіну можливість формувати новий порядок денний у Європі, призведе до катастрофічних наслідків у самій Європі. Ідеться не просто про поразку України, знищення української державності, ліквідацію українського народу як етносу та перетворення його на малоросів або переселення в Сибір, ближче до Полярного кола. Мова йде про ліквідацію кордонів НАТО зразка 1997 року, коли туди вступили країни Східної Європи з колишнього Варшавського договору. Мова йде про розпад Європейського Союзу та стратегію Путіна, спрямовану на створення в Європі маси роздроблених національних держав. Фактично Путін намагається зламати цей союз, не допустити створення там воєнного союзу та військово-європейської конфедерації. А це була б найсильніша воєнна система світу, потужніша за американську та, можливо, китайську. Тому об'єктивний хід історії свідчить про неможливість такого сценарію.

У цій ситуації надзвичайно важливо, щоб Україна всередині змогла впоратися з подібним викликом, а ідеологія керівництва держави була спрямована на максимально сильну позицію та спільні дії з Євросоюзом. Як нещодавно зазначила Урсула фон дер Ляєн у своєму щорічному зверненні до Європарламенту, Європа створюватиме Воєнну раду Європи, і туди неминуче буде запрошена Україна. Тобто мова йде про формування нового воєнного альянсу між Європою та Україною. Він створюється повільно, непрямолінійно, через дотичні механізми, але рано чи пізно це станеться. Створити його після потенційної перемоги Путіна в Україні буде неможливо.

Нам потрібно пройти вибори до американського Конгресу, і тоді ми зрозуміємо подальший розвиток подій: Трамп або звільниться від будь-яких зобов'язань перед Путіним, або втратить можливості впливати на геополітику та на формування кремлівських переваг у цій війні.