18 листопада Лукашенко провів нараду щодо розвитку білоруського Полісся до 2030 року. За програму відповідатиме Михайло Русий — представник Лукашенка у Брестській області. Серед різних тем, на яких він зупинився, особливою стала вода: ресурси річки Прип’ять, що тече через Україну та впадає у Дніпро.
Лукашенко заговорив про те, що Україна «мала б повністю використовувати дніпровські води». І далі перейшов до ідеї, яка вже виглядала як натяк на штучне втручання в річкову систему:
«Ці води йдуть у море. Так чому ми не думаємо, що цю воду треба “повертати назад”, коли потрібно і куди потрібно?» — заявив він.
Далі Лукашенко розповів, що керівництво Гомельської області пропонувало повернутися до теми Дніпровсько-Бузьких каналів. Він навіть доручив губернатору Гомельщини Івану Крупку підготувати відповідне звернення. Але коли той виконав доручення, Лукашенко сам зізнався:
«У мене потемніло в очах. Бо у нас просто немає стільки грошей».
Йдеться про систему каналів, що з’єднує Дніпро з польською річкою Віслою. Цей водний шлях відомий як проєкт Е-40. Колись він мав би перевозити до 6 млн тонн вантажів на рік, і Європейський Союз навіть підтримував ідею фінансово. Але повномасштабна війна Росії проти України та розрив відносин між Білоруссю й Польщею повністю заморозили його реалізацію.
У матеріалі «Крым.Реалии» наголошують, що подібні проєкти вже траплялися в радянській історії — і завершилися провалом. Найяскравіший приклад — поворот сибірських річок, який СРСР намагався втілити на початку 1980-х. Радянська влада хотіла перенаправити ріки на південь, щоб забезпечити водою центральноазійські республіки. Проєкт був безмірно дорогий і небезпечний для природи, але його все ж почали реалізовувати — доки країна не витратила величезні кошти й не зупинила його після приходу Горбачова.
Відтоді вираз «поворот сибірських річок» став символом радянського марнотратства — і тепер Лукашенко, схоже, знову намацує щось у тому ж дусі, але вже на білоруському Поліссі.