Віктор Орбан, чий політичний фундамент в Угорщині почав давати серйозні тріщини, вирішив розіграти свою останню і найнебезпечнішу карту. Під час чергового виступу в рамках передвиборчої кампанії він вибухнув безпрецедентними погрозами на адресу України, звинувативши Київ у блокуванні нафтопроводу «Дружба».
За словами угорського прем'єра, час дипломатії нібито минув, і тепер Будапешт готовий діяти радикально.
«Не буде ніяких угод, ніяких компромісів. Ми силою зламаємо українську нафтову блокаду. Нафта Угорщини незабаром знову потече трубопроводом «Дружба», — заявив Орбан, фактично поставивши під сумнів суверенітет сусідньої держави.
Така агресивна риторика — класичний прийом диктаторів, які втрачають грунт під ногами. Стратегія Орбана перед виборами передбачувана: він відчайдушно шукає «зовнішнього ворога», щоб згуртувати електорат навколо образу захисника національних інтересів.
Однак цього разу старі методи дають осічку. Угорське суспільство, схоже, втомилося від нескінченних реверансів у бік Кремля і штучної конфронтації з Європою та Україною. Останні соціологічні опитування стали для правлячої партії «Фідес» справжнім холодним душем — опозиційна партія «Тіса» вперше не просто наздогнала, а істотно випередила соратників Орбана.
Розрив між опозицією і чинною владою зріс до рекордних 12 процентних пунктів. Це означає, що 16-річне майже необмежене панування Віктора Орбана перебуває під найсерйознішою загрозою за всю історію його правління. Саме цим пояснюється позамежний градус його заяв. Коли всередині країни нічим прикрити економічні провали і корупційні скандали, залишається тільки погрожувати сусідам «силовим вирішенням» питання труби, яка годує угорську економіку російською сировиною.
Ситуація навколо «Дружби» стала для Орбана особистим викликом, але його погрози виглядають скоріше актом відчаю, ніж реальним планом дій. Нападати на країну, яка третій рік успішно протистоїть «другій армії світу», — затія, м'яко кажучи, сумнівна.
Але для внутрішнього споживача в Угорщині ця вистава одного актора триває. Орбан намагається переконати виборців, що тільки він здатний «пробити» дорогу нафті, прикриваючи цим свій страх перед неминучою політичною поразкою, яка вже дихає йому в потилицю.