Італійський уряд здійснив різкий дипломатичний маневр, який загрожує серйозним похолоданням у відносинах з Вашингтоном і Тель-Авівом. Прем'єр-міністр Джорджія Мелоні, яка ще вчора намагалася не робити різких рухів у питанні війни проти Ірану, сьогодні перейшла до прямої і жорсткої критики.
Виступаючи в парламенті 11 березня, вона прямо назвала удари союзників по іранській території діями, що виходять «за межі міжнародного права». Ця заява стала холодним душем для партнерів по НАТО, які звикли бачити в Римі надійного, хоч і обережного союзника.
Таке «прозріння» Мелоні має цілком прагматичні внутрішньополітичні причини, про які пише Politico. Італійське суспільство, яке й без того не горіло бажанням втягуватися в нову близькосхідну бійню, розлютилося після новин про жертви серед мирного населення.
Останньою краплею став жахливий інцидент: американська ракета, націлена на іранську військово-морську базу, рознесла сусідню школу для дівчаток. Трагедія забрала життя 168 дітей, і ігнорувати цей факт у Римі більше не змогли. Мелоні, чия політична вага зараз висить на волосині через наближення референдуму щодо судової реформи, просто не може собі дозволити ігнорувати антивоєнні настрої виборців.
Риторика «захисту цінностей» у виконанні італійського прем'єра — це ще й спосіб утримати коаліцію, яка тріщить по швах. Майбутнє голосування в Італії багато хто сприймає як особистий тест на довіру до Мелоні, і підтримка непопулярної війни в Ірані могла стати для неї політичним самогубством. У підсумку Рим приєднався до табору «незадоволених європейців», де вже влаштувалися Еммануель Макрон і Педро Санчес. Європа все виразніше демонструє, що не готова підписуватися під кожним пострілом США, особливо коли платою за це стають сотні дитячих життів і хаос біля власних кордонів.
По суті, ми спостерігаємо формування потужної європейської опозиції близькосхідному курсу Вашингтона. Поки США та Ізраїль намагаються вирішити іранське питання силою, ключові гравці ЄС один за одним умивають руки, побоюючись соціального вибуху всередині своїх країн.
Для Мелоні критика операції — це спроба сидіти на двох стільцях: зберегти імідж гуманіста і не програти найважливішу внутрішню битву за владу. Однак для єдності Заходу цей «італійський демарш» може мати довготривалі і вельми болючі наслідки.