28 березня російське командування вирішило влаштувати «великий наступ» на Запорізькому фронті, але реальність швидко привела їх до тями. Окупанти висунули на наші позиції цілу кавалькаду бронетехніки, сподіваючись прорвати оборону ЗСУ одним потужним ударом.
Однак українські «Роніни» зі 65-ї окремої механізованої бригади разом із суміжними підрозділами влаштували ворогу «теплий» прийом, до якого той явно не був готовий. У результаті скоординованої роботи артилерії, дронів і протитанкових засобів на полі бою залишилися догорати 10 одиниць ворожої техніки, а амбітні плани Москви щодо прориву фронту розсипалися на порох.
Піхота противника, яка мала закріпитися на захоплених рубежах, зазнала колосальних втрат ще на підході. Ті, кому «пощастило» вижити під шквальним вогнем, так і не змогли добігти до українських окопів. Бійці 65-ї бригади зазначають, що ніякого героїчного опору з боку росіян не було — як тільки запахло смаженим, залишки штурмових груп кинулися назад.
Відступ загарбників супроводжувався шаленою панікою, поки наші захисники продовжували методично «знищувати» втікачів, тримаючи їх під щільним вогневим контролем аж до самого горизонту.
Ця операція стала класичним прикладом того, що відбувається з російськими «залізними кулаками», коли вони стикаються з грамотною взаємодією українських підрозділів. Російське керівництво вкотре кинуло людей і дефіцитну техніку на поталу, не досягнувши жодного з поставлених завдань.