У черговому нападі самозакоханості перед підконтрольними пропагандистами Лукашенко заговорив про можливість «великої угоди» зі США.
Однак його риторика сповнена суперечностей: він щосили вдає, ніби візит до Вашингтона йому не потрібен, але при цьому детально розмірковує про формат потенційної зустрічі. Диктатор підкреслив, що його зустріч із Трампом не повинна нагадувати «зустріч васала й імператора», намагаючись переконати всіх, що Мінськ — рівноправний гравець.
Насправді це лише спроба дистанціюватися від образу маріонетки Кремля, зберігши при цьому залишки свого сумнівного суверенітету.
Не обійшлося й без традиційних випадів у бік Києва. Лукашенко цинічно спробував протиставити себе президенту України.
«Неправда, що я просто мрію побувати у США й потиснути руку Дональду Трампу... Я ж не Володимир Зеленський, який побіжить до Дональда Трампа просити грошей чи зброї», — висловив свої міркування Лукашенко.
Така спроба образи виглядає особливо жалюгідно на тлі того, як сам Лукашенко десятиліттями живе за рахунок російських дотацій. Диктатор стверджує, що не має великого бажання тиснути руку Трампу, але одразу ж додає, що готовий до угоди, якщо США визнають його «інтереси».
По суті, це відвертий шантаж: Лукашенко хоче визнання своєї легітимності в обмін на припинення прямої агресії, але подає це як прояв високої державної гордості.