Важко сказати, чи над програмою під назвою «Що в сумці Катерини Загорій», що з’явилася на сторінках «Української правди», працювала нова експертка з «управління репутацією» компанії, узята в лютому на тлі скандалів навколо «Дарниці», чи це творчість самого топ-менеджера фармацевтичної фірми. Одразу зауважимо, що сама ідея перебити вал негативних публікацій матеріалом про те, що і їх фігуранти не позбавлені певних людських рис, непогана. Врешті решт, і сама Катерина Загорій знається на благодійних заходах, чудово усвідомлюючи, що мецената значно важче потягнуть до суду, ніж пересічного громадянина, не поміченого в громадській активності.
Однак проєкт розвалився на стадії виконання. Те, що ми бачимо на виході, скоріше зображає Катерину людиною крайньо мізантропічною із поведінковими розладами, ніж ефективною сучасною менеджеркою з купою почесних звань. Ну от судіть самі. Спочатку Катерина говорить, що сумкою не користується, оскільки не розуміє, що саме туди можна покласти. А автомобіль туди не влазить (це такий жарт). Та потім сумка немалих розмірів таки матеріалізується і з неї, мов із циліндра фокусника, на світ вилазять усілякі артефакти.
Наприклад, ноутбук, футляр якого прикрашений великим патчем із написом «НАБУ». За версією менеджерки «Дарниці», це – тест. Загорій каже, що з ноутбуком ходить до ресторанів, спостерігаючи реакцію оточуючих. «І як, побачивши цей напис, люди виходять з ресторану, ти їх запам’ятовуєш, викреслюєш і більше не маєш з ними справи», - пояснює Загорій свою методу. Важко сказати чи дійсно це працює так, чи може люди реагують на щось інше. Неважко помітити, що ноутбук прикрашений і іншими, модними нині псевдоармійськими патчами, на одному з яких ясно читається напис «Чекаєм, поки в’єбе». Може, це саме від нього тікають відвідувачі ресторацій, що їх ревізує пані Катерина?
Тим більше, що і родина Катерини Загорій сама мала неприємні стосунки з НАБУ – і геть не тікала від антикорупціонерів. Навпаки: її чоловік, ще один співвласник «Дарниці» та екс-нардеп Гліб Загорій сміливо кидався під колеса машини з детективами, коли ті намагались вивезти одіозного Романа Насірова з «Феофанії». Його не зупинила навіть перспектива кримінального провадження за ч. 2. ст. 342 про перешкоджання працівнику правоохоронних органів. Чи пройшов би він тест, вигаданий власною дружиною?
Наступним предметом нам демонструють парфуми. Виявляється у Загорій є ціла філософія їх використання. «Парфуми - спосіб примиритися з іншими людьми», – каже вона, доповнюючи, що парфуми відчувати краще ніж запах співвітчизників. За словами менеджерки, це «такий спосіб медитації – повернутися до себе». Незрозуміло, де українці так допікають Загорій своїм смородом – в тролейбусах вона навряд чи їздить, ми вже знаємо, що у неї є автомобіль. Який вже точно не запхати до сумочки (ха-ха). Чи може це про запах ради директорів фармкомпанії? Чи може це вона у переносному значенні – про запах кримінальних справ, що крутяться навколо «Дарниці», зокрема, пов’язаних із головним її лобістом в колишній Адміністрації президента Олексієм Філатовим?
Ще Катерина Загорій плутає власний автомобіль з літаком – якоїсь біди вона певна, що у автомобілі не можна возити гострі ножі й якісь загадкові «тактичні ножиці». Тому у неї є керамічний ніж – як у арабських терористів. Тільки він їй потрібен для зовсім інших цілей. «Їдеш – побачив гарні квіти на узбіччі, зупинився. Зрізав. Я ним так часто користуюся», – каже вона, вочевидь вважаючи це нормальним. Їй не приходить навіть на думку, що буде, якщо подібним браконьєрством почнуть займатися усі. Та і логічний ряд тут можна продовжувати до нескінченості. Наприклад, їхала – побачила негарне дерево, зрізала його й поїхала далі. Колись вона так само побачила на Борщагівці хімфарзавод – і забрала собі 30% акцій цього головного свого конкурента. Правда для цього довелось задіювати заступника голови АМКУ Марію Ніжник – людину вже згаданого нами Олексія Філатова.
Ще «як людина з Галичини» Катерина возить з собою молитовник – якраз між парфумами від запаху колег та порцеляновим ножем ніндзя. Хоч книга у кадрі не виглядає часто користованою, це за словами Загорій «мій спосіб зняти стрес і побути трохи з собою наодинці, де б я не опинилась». Дійсно, завжди корисно прочитати, чи побачать багаті царство небесне, чи про любов до ближнього. А потім похвалитися тим, що в твоїй сумці «ні старих квитків, ні недоїдених яблук нема» - вочевидь, на думку Загорій, у всіх інших, не таких просунутих українок, вони обов’язково повинні бути.
Воно-то зрозуміло, що коли пишатись особливо нічим, потрібно пишатися сумочкою. Але ж весь цей потік свідомості на межі божевілля, що полився на нас… Якщо ж це все придумала вона сама, і перед нами не ляпи іміджмейкерів, то хочеться спитати: що людина з таким смаком два роки робила в Національній раді із телебачення й радіомовлення, аж поки чоловік не ввів її до управління «Дарницею» і зразом у світ благодійних імпрез? Як вона служила в очистці? І який її професіоналізм на нинішній посаді управління колишнім фармгігантом?
Втім, сьогодення «Дарниці» заслуговує на іншу, більш грунтовну і значно більш сумну розмову.