Украину ждет Гонгадзе-2? Одумайтесь!

...Украины болеет всем: гордостью, жадностью и самое главное – изменой.

У здоровому суспільстві, аби запобігти таким хворобам, ще на ранніх стадіях проводять щеплення особливими методами. Наприклад, відпускають дітей вчитися у всі можливі країни «у які доїде». Для цього повідкривали кордони, а світові ВИШі сперечаються кращими умовами аби тільки до них їхали пізнавати науки. І виходить що європейський громадянин стає громадсько-свідомим уже знаючи кілька мов та побачивши не один світ. І він вже знає що йому подобається а що ні, які правила йому прийнятні та які свободи та цінності буде захищати понад усе. Доступ до інформації та освіта – це як мінімум два ефективних методи оздоровлення суспільства. Перевірено віками.

Українська родина має інші умови. Серед яких загроза під №1 – тотальна чиновницька корупція. І це невиліковно стандартними процедурами. Діалоги, круглі столи, конференції та ведення перемовин між зацікавленими сторонами не працюють в нашій країні. Від цього всього уже не тільки українці сміються, а й іноземці, які понастворювали таких проектів вже може кілька десятків тисяч за 19 років. А результат нульовий. Західні політики запитують: а хто в Україні є перспективним та цікавим? З ким працювати у найближчі роки? І всі ці два десятки літ нам нічого відповісти, лишень бо згадаються ім’я чи два. Але й ті, потрапивши до владних карусельок, швидко стають такими як всі. Бо скоряються системі. А та змушує підсідати на свої схеми і дуже скоро забувати про нормальні людські цінності. А хто це не приймає, то швидко потрапляє під важкі колеса. Тому на нас і махнули рукою. Раз вам так краще – то живіть собі.

Супердержави чітко розмежували сучасні геополітичні зони впливу. Україна із буферної зони між Заходом і Сходом перейшла до сфери впливу Росії. Це реалії, з якими вона змириться або ні.

Нашу корупційну болячку можна вилікувати хіба що повним переливанням крові. Ледве це допоможе, але спробувати варто. Політична еліта України має бути змінена. Це вже життєва необхідність, а не потреба. Як кажуть у народі зібрати б їх усіх та... Кожен уявляє свій спосіб висновків. Але тихий український народ такого не допускає. І мучиться далі. А все тому, що міняти тимошенківців, регіоналів, комуністів та шматки помаранчевих немає на кого. Згадаймо, коли у Парламенті були ратифіковані «харківські угоди», депутати просто із нелюдською люттю били одне одного. Хоча й, між собою не вороги і не мають бодай якихось справжніх причин так ненавидіти. Вірогідно, ми всі стали свідками отого особливого «вислужування перед паном», яке споконвічно закидають українцям. Вислужувалися і ті, хто кидав димові шашки, і ті, хто просто по-звірячому бив людей.

У тій битві за країну серйозно постраждали кілька людей. Вони відразу стали героями журналістських матеріалів. Медійники дуже швидко розібралися: хто, кого і як штурхав, бив та хапав за руки. Біда в іншому. Ті події унікально вигідний матеріал для сторони, яка у той день керувала киданням димових шашок і невигідний для лобістів харківських угод. Мова йде про тих, на кого кримінальні справи зараз відкриваються десятками, і про тих, хто намагається ці справи бодай якось розслідувати. Схиблені на підкилимових справах тимошенківці та регіонали ніколи не цуралися будь-яких методів роботи зі своїми супротивниками. Хтось вивів фальшування та махінації людськими голосами в абсолют, не цураючись будь-яких тисків, а хтось навчився розкрадати країну зі швидкістю комп’ютера. Махінації на 100 мільярдів гривень заявлених Азаровим та Сівковичем – це ті гроші, які просто розчинилися у піщаних проектах уряду Тимошенко. Значна частина, звісно, перекочувала до особистих кишень. Будьмо певні, що попередні урядовці та довірені їм особи «спокійно» не сплять. Їм або тікати час, бо рівень обкрадання держави сягає мільярдів і люди цього не вибачать вже ніколи, або діяти. Ось це і є небезпечним. Історія забуде часи розбещеного славою Ющенка, який із хворобливою жадібністю підсів на фірташівську газову трубу, проте історія завжди пам’ятатиме мучеників та жертв. Все завжди зводиться до конкретних людей. Це або лідери маніпуляцій, або їхні жертви.

Серед постраждалих у той день такою ідеальною жертвою може стати Олесь Доній. З багатьох причин. Доній є молодим політиком і його відносять до перспективної групи українських парламентаріїв гуманітарного блоку. Згадаймо лишень його ресторацію «Остання барикада», яка працювала на початку 2000-х. Це був прихисток справжнього українського протестного настрою, який зараз можна відчути хіба що відвідуючи львівські криївки. Той настрій був особливим, бо ніс розумний погляд та заряд здорового глузду для людей, які не дивляться політичні ток-шоу. Проте найголовнішою причиною нині є те, що він ідеально підходить на роль мученика режиму. Він найбільше постраждав під час бійок, бо після ударів по голові від шалених до вислужування депутатів, лікарі діагностували у Олеся струс мозку. Далі було лікарняне ліжко та інтенсивне лікування. І нині його здоров’я дуже далеке від доброго, через затяжну і давню хворобу. Ті, хто знає Олеся, стверджують, що ця молода людина просто котиться у прірву і його, й так доволі зруйноване, життя не витримає і найпростішого токсину. Але ми пересвідчилися, що: у теперішніх політиків у прагненні влади немає відчуття вартості людської долі чи моральних цінностей. Згадайте якою Тимошенко вийшла після в’язниці і як вона ненавиділа Кучму. Дуже схоже, що подібні відчуття у неї до Януковича. Надто все подібне. То нас може чекати ДонійГейт або ж Гонгадзе-2? Невже це, не доведи Господи, один із вірогідних сценаріїв майбутнього України?