Головне для України – зірвати бліцкриг та завдати якомога більших втрат ворогу. А далі на сцені з’являться інші фактори та гравці.
Співвідношення військових потенціалів Росії та України
Росія сконцентрувала поблизу України армію вторгнення. Путін піднімає ставки у небезпечній грі. Розмови з Байденом поки що ніяк не вплинула на російського диктатора. Україні потрібно вірити у краще, але бути готовими до гіршого сценарію. Спробуємо порівняти потенціали української та російської армій.
Якщо відштовхуватися від абсолютних цифр – однозначна перевага буде на боці агресора. Воно й не дивно. Росія ніколи не шкодувала грошей на військову могутність, економлячи на інших статтях видатків. Військовий бюджет Російської Федерації у 2021 році становить понад 42 млрд доларів США, тоді як в України цей показник – 9,6 млрд доларів. У структурі витрат на українську армію близько 20% займають видатки на озброєння. У РФ такі видатки перевищують 60%. З іншого боку, протягом 2014 – 2020 років Україна отримала тільки від США військової допомоги на суму майже 1,8 млрд доларів. Але й Росія приховує реальні суми, які виділяє на армію. Західні аналітики вважають, що Москва може витрачати на армію кошти, які наближаються до 150 млрд доларів.
Україна також поступається Росії чисельністю регулярної армії: 255 тисяч проти 1 млн солдат. Зважаючи на відмінність у чисельності населення, агресор має більше можливостей для поповнення своєї армії резервістами. Інше питання – наскільки морально готові російські призовники до інтервенції.
Щодо видів озброєнь, то особливо помітне відставання ЗСУ по кількості авіації. У нас налічується лише 285 одиниць літаків та вертольотів військово типу, тоді як в агресора – 4144. Ворог суттєво переважає Україну за чисельністю танків: 13000 проти 2430. САУ у Росії налічується понад 6500, тоді як у нас – 785. Дещо менш відчутна різниця у кількості БМП та БТР: 27100 проти 11435 на користь агресора.
По артилерії Україна поступається Росії лише у 2 рази: 2040 проти 4465 одиниць. Але картину псує відставання по чисельності зенітно-ракетних комплексів: 585 проти 3360. Невтішна ситуація для нас на морі. Україна має лише один фрегат, один тральщик і 11 патрульних катерів. Тоді як у Росії є всі види військових кораблів – від підводних човнів, есмінців до авіаносців. Щоправда, нещодавно ВМС України отримали два патрульні катери американського виробництва "Айленд" (Іsland). Та це кардинально не міняє ситуацію.
Слабкі місця, які потрібно посилювати
Кількісна перевага агресора ще не означає, що у випадку вторгнення його чекає легка кампанія. Росія просто не може зосередити усі наявні у неї війська та техніку проти України. Сучасна війна відрізняється від війни 20-го століття. Можна мати потужну вогневу міць, але низьку ефективність ведення вогню. Можна мати численні танкові армади, але застаріле обладнання. Точність та ефективність ударів важить більше, ніж їх потужність. А ескадрильї ворожих винищувачів і бомбардувальників можуть стати хорошими цілями для сучасних систем ППО. Водночас, наявність сучасних маневрених дронів здатна серйозно ускладнити життя армії, що показали військові дії у Сирії.
Протиповітряна і протиракетна оборона України – відносно слабке місце. Основна нашої ППО і ПРО - системи С-300. Є ще менш потужні Бук-М1 та С-125. Таких комплексів у нас вистачає, але всі вони родом з радянських часів. Невідомо, наскільки ефективно ці комплекси здатні прикрити українські міста та стратегічні об’єкти від атак з повітря. Росія, маючи потужні ракетні сили, здатна атакувати територію України, навіть не входячи у наш повітряний простір. Тому українська сторона не раз просила у західних партнерів надати їй сучасні ЗРК Patriot. Та відповіді так і не отримала. Наявність таких систем значно б посилила оборонні потужності України. Але їх вартість майже непідйомна для нашого бюджету: понад 1 млрд доларів.
ЗРК Patriot
Україна розробляє власні зенітно-ракетні комплекси сучасного типу. У проєкту є назва – «Кільчень». Але системи ПРО потрібні вже зараз. А на запуск української знадобиться не один рік.
Ще одне слабке місце – захист морських рубежів. Після втрати Чорноморського флоту російські морські сили безперешкодно панують в акваторії Чорного моря. Основне завдання зараз – прикрити морський напрям від висадки ворожого десанту та атаки з боку флоту противника. Для цього у нас розробляються ракетні комплекси «Нептун» - береговий мобільний ракетний комплекс з протикорабельними крилатими ракетами. У 2020 році перший «Нептун» прийнятий на озброєння ЗСУ. Перший дивізіон берегових протикорабельних комплексів «Нептун» буде передано ВМС України до квітня 2022-го року. Та все ж цього замало. Експерти кажуть, що для ефективного відбиття атаки Україні потрібно отримати додатково ракети «Гарпун», які мають активну радіолокаційну систему самонаведення та наднизьку траєкторію польоту з дальністю застосування 280 км.
ракетні комплекси «Нептун»
Сучасна армія вимагає належного фінансування. На розробку чи купівлю новітніх зразків техніки потрібні немалі гроші. І час. Якраз цих двох складових нам вкрай не вистачає. Тоді як ворог стоїть біля воріт.
Стратегія відсічі агресору
«Найкраща війна – розбити задуми противника», - казав видатний китайський стратег Сунь-дзи. У випадку, якщо агресія Росії таки відбудеться, потрібно передбачити можливий напрям основних ударів ворога. І підготувати для нього сюрпризи, які зроблять ціну вторгнення неприйнятною. Тут мова йде не стільки про військову перевагу чи кращу техніку. А про кращу стратегію і тактику.
Не варто забувати: кількість військ для вдалого наступу має суттєво перевищувати кількість армії, яка обороняється. Якщо ця перевага незначна або відсутня, це може ускладнити просування ворога. Мінусом є те, що рівнинна і малолісиста місцевість Сходу та Півдня України не дуже підходить для зведення міцних оборонних рубежів. Виняток становлять водні перешкоди та великі населені пункти.
У випадку агресії для України важливо не допустити розгрому та оточення своїх армій. Готовність завдавати раптові контрудари, маневрені військові дії, непередбачувана тактика, руйнування ліній постачання ворожих частин разом з діяльністю диверсійних груп здатні затримати агресора. Не потрібно боятися і відмовлятися від активних ударів по території, яка контролюється ворогом. Особливо, якщо ця територія використовується для агресії.
Для Путіна і його генералів неприємною несподіванкою стане удар ЗСУ по Чорноморському флоту, підрив Кримського моста, можливі обстріли шляхів постачання російських військ та ракетні удари по його військових частинах поруч з українським кордоном, у Криму та на Донбасі. Для нас критично важливо не допустити виходу російських військ на оперативний простір з боку Криму. Бо під загрозою опиниться весь Південь. А протистояти ворогу, який атакує з кількох напрямків, майже нереально.
Як заявив радник головнокомандувача ЗСУ Дмитро Ярош, Росії у випадку атаки необхідний саме бліцкриг. Ворог намагатиметься захопити об’єкти інфраструктури та розбити боєздатні військові частини. Провал бліцкригу проти України матиме серйозні наслідки для Кремля. Кожен день опору агресії гратиме проти Москви. Крім втрат у живій силі та техніці на агресора чекає запровадження жорстких санкцій, які вдарять по його економіці.
Захід може надати Україні серйозну військову допомогу, адже тепер нічого не зв’язуватиме його перед Кремлем. Вже зараз США розмірковують над тим, щоб забезпечити постачання українських партизан, які діятимуть проти російського агресора. Якщо Росія зважиться на повітряні удари, то у крайньому випадку НАТО може запровадити режим заборони польотів над Україною. А це зведе нанівець перевагу Росії у військово-повітряних силах. Не потрібно забувати й про моральний дух армії агресора. Чи з великим ентузіазмом російські солдати помиратимуть за імперські марення свого правителя, якщо зіткнуться з потужним опором? Путінська пропаганда сильна, але не настільки, щоб заради неї добровільно втрачали життя.
І насамкінець. Будь-яка стратегія має шанси на успіх, якщо її не боїться втілювати у життя вище командування країни. Нерішучість і страх можуть завдати більшої шкоди, ніж до зубів озброєний і підступний ворог. Якщо Росія розпочне агресію, відповідь має бути моментальна і рішуча. Час, потрачений на тривожні роздуми і затримка наказу «стріляти», коштує дуже дорого. Ціною може стати втрата територій і поразка.