Безсумнівно, війна та пов’язані з нею усі виклики в українській економіці призводять до труднощів, які ставлять українські підприємства чи не за межу виживання. Але, як виявляється, поряд з усіма цими проблемами є низка внутрішніх ворогів. Вони, переслідуючи власні корисливі інтереси намагаються очорнити інших задля власної вигоди. Саме так сталося у випадку з флагманом вітчизняної хімгалузі -«Сумихімпромом» одразу після того, як понівечений війною завод після півторарічної перерви було знову запущено в роботу.
Такий поворот подій сподобався далеко не всім. Але про все по порядку…
Замість прологу
Ця історія розпочинається з того, що ПАТ «Сумихімпром» було повернуто до власності та в управління держави у листопаді 2023 року. Станом на той час цей один з найбільш відомих раніше хімічних гігантів, який випускав міндобрива, перебував у критичному стані. У зв’язку з війною і бойовими діями та потраплянням снарядів на безпосередню територію, завод був занедбаний, було пошкоджено окремі об’єкти підприємства. Сумихімпром простоював майже пів року. Після відновлення роботи заводу на менеджмент було покладено надважкі завдання- розробити й втілити дієву стратегію відновлення та розвитку, у стислі терміни провести усі необхідні технічні регламентно-ремонті роботи, поетапно та оперативно відновити весь цикл виробництва, поступово розширювати асортимент.
Так, серед іншого, щоб досягти цих цілей, було прийнято рішення працювати за толінгом - тоді завод з дотриманням усіх тендерних процедур визначив компанію, яка буде поставляти сировину (сірку, аміак, фосфорити та калійні руди) і платити підприємству за послуги по виготовленню добрив. У тому числі й завдяки такій схемі, уже весною цього року «Сумихімпрому» вдалося виготовити перші обсяги сульфату амонію . А дещо пізніше - влітку, у липні, на виробничих потужностях цеху складних мінеральних добрив було розпочато випуск мінерального добрива нової марки NP 18:20+14S.
Завод ставив перед собою амбітні плани - щомісячно продукувати 20 000–25 000 т добрив, з поетапним збільшенням об’ємів до 35 000 т на місяць, це близько 1800 т двоокису титану та 35 000 – 40 000 т сірчаної кислоти в місяць. Планувалося також і розширення асортименту.
Кульмінація
Проте незабаром після того, як завод почав вставати з колін, активно відновлюючись після низки випробувань й демонструючи все кращі економічні показники, майже одразу розпочалися атаки так званих «блогерів-викривачів», лідерів думок зі статтями відверто замовного, дискредитуючого характеру. Ці автори-блогери, використовуючи шаблонні, затерті до дірок аргументи, почали звинувачувати керівництво заводу у роботі на державу-агресора, нахабно маніпулюючи відверто недостовірною інформацією.
У той же час ці так звані «горе-блогери» не гребували прив’язувати й окремих осіб, які не мають відношення до заводу і ніяким чином не впливають на його роботу до впливу бізнес-процесів чи прийняття важливих рішень.
Подібна доля і шквал незаслуженої критики у медіа не оминула і стабільного партнера «Сумихімпрому» - ТОВ Укрмінхім. Незважаючи на те, що ця компанія з надійною репутацією була заснована ще у 1996 році, деякі ЗМІ пробували нав’язати їй імідж новоствореної одноденки-прокладки, без технічних можливостей і спеціалістів з належною кваліфікацією. Це при тому, що сьогодні Укрмінхім має 22 склади по всій Україні, де зберігається більше 20 видів добрив. Компанія не лише активно працювала з моменту свого заснування, а це майже 30 років, але й змогла вижити в умовах усіх складнощів війни, сумлінно платити податки та повністю зберегти чисельність свого трудового колективу. І що чи не найважливіше для України - в непередбачуваних і нестабільних умовах сьогодення ризикнула надати «Сумихімпрому» доступну сировину для того, аби дати поштовх до відновлення цьому вітчизняному виробнику, забезпечити добривами українських аграріїв, роботою та заробітком трудові колективи.
Логічна розв’язка
Якою вона буде у цій ситуації - покаже час, який, безсумнівно, усе й розставить на свої місця. Але уже сьогодні зрозуміло й беззаперечно одне - як свідчить життєвий досвід, зазвичай саме той, хто голосно кричить «ловіть злодія» і є тим самим найбільшим небезпечним злодієм. Що і не виключено у випадку з журналістами-горевикривачами.