14 лютого в інтернет-виданні Новости Украины - From-UA пройшла онлайн-відео-конференція з директором з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, юристом і політологом, народним депутатом України 1-го скликання Анатолієм Ткачуком. Він розповів про те, звідки візьметься в Україні новий політичний лідер, чи довіряють українці одне одному, а також про те, що таке громадянське суспільство і чи існує воно в нашій державі.
Екатерина: – Скажите, то, что украинцы не могут определиться с вектором движения страны, не лежит ли в плоскости нашего менталитета: «не вашим - не нашим», «моя хата с краю»? В чем проблема на самом деле? Ведь никто, кроме нас самих, не сможет сделать выбор за нас. А большинство украинцев только и наедятся на то, что придет дядя с длинной волосатой рукой и потянет нас в светлое и безоблачное будущее?
Анатолій Ткачук: – На це питання можна відповідати дуже довго, але я хотів би сказати просту річ: Україна взагалі сформувалася в складі різних держав. І коли ми подивимось етнічний склад, ментальний склад, ми можемо побачити відмінність. Значна частина – вісімнадцять областей це Велике князівство Литовське, де існувала широка мережа міст, які мали Магдебурзьке право і де природнім є прагнення до свободи і до такого європейського способу життя.
Інша частина України, яка освоювалась пізніше і становлення якої відбувалося в умовах самодержавної Росії, ніколи не мала Магдебурзького права, свободи. Потім там була радянська індустріалізація, і та частина українського населення дещо відмінна, вона більш патерналістична, сподівається більше на державу. Парадокс ситуації, наприклад, соціологія показує, що, коли на півночі і на заході 11-13 відсотків виступає за планову економіку, а решта за ринок, то на Донбасі за планову економіку виступає 58 відсотків населення. Оце є така певна ментальна відмінність, яка є в більшості великих країн. Але в більшості країн є національна еліта, яка формується і визначається з парадигмою розвитку держави і тому вона підтягує все суспільство, представників з різних регіонів до якоїсь однієї ідеї. У нас, нажаль, сталося зовсім по-іншому, правляча еліта сама не розуміє, що робити. Вона є різношерста, бо як описати правлячу більшість, яка складається з одного боку з капіталістів – Партії Регіонів, а з іншого боку, ніби антикапіталістів – комуністів. Це в принципі неможливо, але сьогодні це є правляча більшість. Це рве суспільство.
Мені здається, що тут не проблема народу, не стільки проблема ментальності, скільки проблема відсутності справжньої національної еліти, в кращому розумінні цього слова.
Сергей: – Анатолий Федорович, не кажется ли Вам, что Объединенная оппозиция - в корне прогнившая? Кто из тех лидеров, которые есть сейчас, могут повести народ за собой? Тягныбок с радикальными националистическими позициями, неразумный Кличко или же Яценюк, который боится выхода из тюрьмы Тимошенко? Как Вы относитесь к этой троице?
Анатолій Ткачук: – Знаєте, я хочу сказати таку річ. На сьогодні еліта, не важливо, чи то правляча чи опозиційна, вже відстає від ініціативи мас, і ми це побачили від листопада місяця, коли маси піднялися. Спочатку думали, що це підняття ніби то за європейську інтеграцію, а по великому рахунку це значно глибше: люди піднялись проти того, що в країні немає безпеки. Найбільше, що турбує людей – це беззахисність перед державною машиною. Друге – люди піднялись проти корупції, бо неможливо розвиватися і жити в країні, де тотальна корупція. І люди підсвідомо поставили планку щодо формування нової системи суспільних відносин. Тобто не стільки і не тільки того, що стосується Президента – Парламенту – Уряду, а більш глибоко: що стосується місцевого самоврядування, що стосується місцевої поліції, самоорганізації, тобто того нового, до чого виявились неготові не правляча більшість, не опозиція.
Що стосується оцінок тієї чи іншої особи, я б не був таким категоричним. Тому що ми побачили, що в процесі такого суттєвого суспільного збурення, всі показали себе по-різному. Наприклад, радикалізм Тягнибока виявився зовсім не радикальним. Тому що з’явилися більш радикальні і більш послідовні в радикалізмі сили, ніж партія «Свобода». Що стосується Кличка, то він в процесі цих мітингових подій показав себе, як на мене, з дуже доброї сторони. Тому що багато хто думав, що він не зможе так зрости. А він дійсно зріс і спробував взяти багато відповідальності на себе. Що стосується оцінкиЯценюка, то також: людина, яка не мала досвіду боротьби у таких жорстких умовах, вона спочатку виглядала дійсно розгубленою, потім ця ситуація дещо підправилась. Але на сьогодні, як на мене, головна проблема опозиції в тому, що вона замкнулася у собі, не допускає до себе інші середовища, які, фактично, тягнуть на собі всю енергію спротиву. Це різні громадські ініціативи – формальні, неформальні. Це є проблемою опозиції. Відсутність єдиного визначеного лідера, переговорника і відсутність більш широкої комунікації з громадським сектором.
Але я думаю, що це питання може бути розв’язано достатньо швидко. На сьогодні я, наприклад, бачу, що державна машина взяла курс не на розв’язання проблеми, а на її загострення. Тому, хотілося б дуже помилятися, але наступним може бути дуже різке загострення – в Києві і по всій Україні. А наступним може стати новий формат переговорів і, цілком можливо, нові лідери. Що з одного боку, що з іншого. Я можу це прогнозувати, тому що те, що відбувається на сьогодні – це не є розв’язання кризи мирним шляхом. Йде перегрупування ситуації і відвертий, брутальний спосіб показати людям, яких вже сотні тисяч втягнуто до процесу, що вони – ніхто. Що ті, хто їх бив – герої, а побили їх правильно. І то, що країна йде до дефолту – нічого страшного.
Тимофей: –Как Вы оцениваете действия власти и оппозиции? Как Вы оцениваете действия Запада и России?
Анатолій Ткачук: – На перше питання я вже дав відповідь. А на друге скажу так: я є абсолютний прихильник європейського вибору України. З різних підстав.
Є так звана теорія «золотого мільярду» - що лише мільярд людей на земній кулі мають змогу мати хороше життя, безпечне, демократію, розвиток і таке інше. Ми абсолютно відстаємо від можливості доручення до цього золотого мільярда. Коли ми подивимось Польщу і Україну на початок дев’яностих років, у нас було приблизно однакове ВВП. На сьогодні ВВП Польщі приблизно в чотири рази більше, ніж ВВП України. Польща за шість років після приєднання до ЄС отримала загалом 67 мільярдів євро на розвиток інфраструктури і регіональний розвиток. Коли ми подивимось на український бюджет, ми побачимо, що регіональний розвиток щороку в межах півтора-два мільярди гривень. При такому підході нам ніколи не догнати Європу, наших сусідів. А це що означатиме? Коли на кордоні є з одного боку високорозвинена територія, а з іншого – слаборозвинена територія, це дуже небезпечно, тому ще йде відрив. Це класика теорії виникнення держав. Нажаль, мало хто це читає, це потрібно знати. Тому перспектива України лише в Європі.
Чи може Європа так ефективно впливати на Україну, як Росія? Ні, нажаль, не може. Тому що в Європі існують такі дуже забюрократизовані, заформалізовані правила: немає людини, яка одноосібно приймає рішення. Тому є дуже висока інерція. І друга відмінність політки Європи і політики Росії – це те, що в Європі дуже багато побудовано на довірі. Коли ви подивитесь європейські закони, європейські договори, ви побачите, що вони є значно менше деталізовані, чим наші. Там слово є визначальним і довіра є визначальною. Тому, користуючись такою логікою, Європа довірилась, що Україна дійсно інтегрується в Європу, і отримала такий несподіваний удар як розворот на сто вісімдесят градусів перед Вільнюсом.
В той же час в Росії ситуація зовсім інша – рішення приймає одна людина. І коли одна людина приймає рішення надати Україні п’ятнадцять мільярдів доларів із «святая святих» держави – Фонду майбутніх поколінь, це вже показник, що на схід краще не йти. Тому що завтра та само заберуть гроші з майбутніх поколінь в Україні. Тому на даному етапі першу частину протистояння Європа-Росія, Росія виграла. Але український народ втрутився. І то, що відбулося в Києві, воно суттєво змінило сценарій, який я для себе розумію, який був запланований і від якого досі не відмовилася Росія – це поглинання України в нову «Общность советских людей типа СССР-2».
Тамара: –Анатолий Федорович, здорово ли на сегодняшней день наше общество? Как Вы оцениваете моральное и психическое состояние украинцев?
Анатолій Ткачук:– Нездорово. Дуже нездорово в загальному. Але є дуже гарні і перспективні речі, які кристалізуються.
От сьогодні вранці я прочитав, що мій колега організував в одному з районів Києва такі нічні патрулювання території мешканцями того ж самого Дніпровського району. Десь п’ятдесят – вісімдесят автомобілів по три-чотири людини в автомобілі патрулюють вночі район. Якщо міліція не виконує своїх функцій, ці функції провисають і стають небезпечними для людини. І от людина самоорганізовується. Такий приклад самоорганізації – це дуже хороший приклад. Це показник того, що не все повністю прогнило.
Що стосується загалом ситуації, то я вам скажу, що є дуже класна соціологія. Інститут соціології щороку проводе опитування, там понад двісті питань. І от там є таке питання: «Рівень вашої довіри співвітчизникам». Так от, коли ми подивимось еволюцію зміни показника за цим запитанням, ми побачимо дуже дивну річ: з 2004 по 2010 рік постійно зростала довіра громадян до інших громадян. З 2004: «38 відсотків довіряє» вона зросла до у 2010: «45 відсотків довіряє». Так от, станом на минулий рік вона впала до 35 відсотків. Тобто, за останні роки відбулася так небезпечна для існування держави і суспільства тенденція, що люди перестали довіряти навіть іншим людям. Те, що вони не довіряють органам влади, міліції, всім решта – до цього ми звикли. А от коли зменшується довіра між громадянами, це вже небезпечно.
Друга річ – це тотальна брехня, яка поширилася в Україні всюди. Коли брехня, умовно, стосується того, що «в нас все хорошо, виконується бюджет, здійснюються надходження» а в цей час казначейство не платить грошей. Як може казначейство не платити грошей? Воно по закону не може цього зробити. Якщо причина була б у казначействі, всі б казначеї сиділи б у тюрязі. Але це сприймається нормально. І отака брехня поширюється усюди. І вона роз’їдає все суспільство. Це є також дуже шкідливо на велику перспективу. Те, що роблять політики на сьогодні, це взагалі щось незрозуміле. Буквально вчора-позавчора в нас була дискусія з одним з великих політиків, депутатів Верховної Ради, який вносить постійно законопроекти, які ведуть до агресії між людьми.
Тобто, для чого Парламент? Парламент для того, щоб згладжувати ситуацію, щоб різні соціальні, політичні групи вели діалог, і цей діалог вирішував проблеми народу і народ не виходив на вулиці. Коли ж в Парламенті силовим методом приймаються будь-які рішення, не враховуючи, що є великий український народ, який достатньо різний, і ці рішення силою намагаються впроваджуватися, це ж провокує вулицю. Це провокує всіх проти всіх. Це категорично неможливо. І на сьогодні, коли третій місяць йде політична криза в Україні, коли вже загинули люди, коли сотні людей покалічені, а десятки тисяч ходять під статтею від п’яти до десяти років кримінальної відповідальності, Парламент не засідає, як ні в чому не бувало. Президент їде на відкриття в Сочі – це катастрофа. Тобто, нинішня політична еліта себе пережила і має відступитися. М’яко і спокійно. Тому що, коли не відбувається м’яка заміна, то відбувається серйозна заміна і тоді вже не розбираються, хто винен, а хто не винен.
І варто сказати, що в цій частині люди показали себе з дуже хорошого боку. Як тільки були перші події на Грушевського, ви подивилися на таку дивну картину: російськомовна молодь носить залізяки різні, бочки, лавки, а достатньо літні україномовні гуцули ними керують і все це відбувається так, ніби вони все життя будували барикади. Тобто немає цього бартеру між україномовними карпатцями і російськомовними містянами. Цього немає. Коли ситуація закручується дуже сильно, вони одразу ж находять спільну мову. Отакі речи треба викристалізовувати і брати для того, щоб відбувалось об’єднання держави. Всі проблеми ,які є між регіонами – це є проблеми державної влади. Влада не займається цим.
Подивіться, сьогодні приймали бюджет на 2014 рік. В бюджетному кодексі є стаття 24 прім., яка передбачає один відсоток від всіх видатків бюджету на регіональний розвиток і розподіл цих видатків пропорційно: 70 відсотків між областями пропорційно численності населення. 30 відсотків – між областями рівень розвитку яких є менший, ніж в 75 відсотків показника ВВП на душу населення по Україні, також пропорційно населенню.
Що відбувається? Попри наявність бюджетного кодексу, один мільярд і десь двадцять мільйонів розподіляється незрозумілим чином: сто п’ятдесят мільйонів в Донецьку область, нуль – в Рівненську, нуль – в Миколаївську, нуль – в Чернівецьку. За яким способом саме так розподілилось?
Решту – два і три десятих мільйони просто забираються Урядом на ручний розподіл в Київ. Перше питання – як так, парламентська більшість, яка сформована в Партії Регіонів, обдирає регіони? Тобто позбавляє регіони того, що передбачає закон. А в цей час деякі їхні лідери говорять про необхідність федералізації. Так ви ж спочатку зробіть правильний розподіл грошей, який сьогодні передбачається! Буде справедливе відношення до регіонів – буде справедливе відношення від регіонів до Києва і між регіонами. Тому що сьогодні, якби я був головою Миколаївської або Чернівецької ОД, я б запитав: «Чому наша область отримала нуль? А Донецька – сто п’ятдесят?» Яка відповідь на це питання?
Справа в тому, що коли немає діалогу в межах повноважень, з’являється діалог з палаючими шинами. Це класика жанру, ніхто нічого нового не придумає. Все вже було в історії.
Виктор: – Анатолий Федорович, объясните разницу между понятиями федерализация и децентрализация. Политики спорят на предмет того, что лучше для Украины, а что нет? Мы, простые граждане, не видим явной разницы.
Анатолій Ткачук: –Я є старий і послідовний прихильник децентралізації України. Ще в червні 1991 року в Україні вперше була опублікована стаття «Містам – Магдебурзьке право», де я як раз писав про необхідність серйозної децентралізації.
Децентралізація – це дуже хороша і зрозуміла річ. Тобто, більшість повноважень і ресурсів опускається на той рівень управління, де найкраще примати ці рішення і найкраще і найефективніше можна виповнить ці повноваження.
Якщо дитина ходить в дитячий садок і в школу, це є близько від того місця, де вона живе. Це є повноваження територіальної громади. Коли ми говоримо про університет – це вже повноваження держави. Тому що це підготовка кадрів для всієї держави. Коли ми говоримо за професійно-технічну освіту, це є повноваження області. Коли ми говоримо за медицину ургентну, тобто щоб до вас швидко приїхали надати першу допомогу, щоб ви могли звернутися до лікаря, коли занедужали – це є первинний рівень ,це є громада. Коли ми говоримо за стаціонарне лікування, за хірургію, то це може бути здійснено лише на тому рівні, де достатньо багато (як це не парадоксально звучить) хворих і де можна завантажити медичне обладнання цими дослідженнями. Це рівень району. Коли ми говоримо за лікування нейрохірургії чи онкології, це є рівень області.
Це все просто як двері. Просто треба сісти, все це діло акуратно виписати і розподілити повноваження. Варто сказати, що в Україні це все давно розроблено на проектному рівні. Просто жодна влада не хоче цього робити. Тому що вони мають ілюзії, що влада з них пропаде, що вони б втратили кошти, втратили б повноваження. Але насправді це не так. Насправді Уряд займався б тим, чим має займатися: макроекономічним розвитком. Президент буде займатись тим, чим має займатися: безпекою і зовнішньою політикою – чим потрібно.
Що говорять федералісти? Федералісти хочуть іншого. Вони хочуть повноваження отримати в регіонах і стати таким царьками. Тоді вони будуть вирішувати, що передавати на рівень району, що передавати на рівень громади.
Я вам скажу, що показує практика. Якщо подивимось в Європі федерації, які це федерації? В першу чергу говорять про Німеччину. Але Німеччину зробили федерацією американці і інші окупаційні сили, щоб вона не стала потужною державою. Яка ще успішна федерація в Європі? Бельгія? Штучно створена бельгійська держава, яка періодично стає на грані розколу, тому що є дві частини. Є єдина така специфічна і достатньо стійка федеративна держава – це швейцарська конфедерація.
З іншого боку ми маємо федерацію – це Російська Федерація. Чи забезпечуються там права, свободи? Класична федерація. Радянський союз був класичною федерацією. Сьогодні є ще Індія федеративною державою, де постійні проблеми. Іспанія після Франко зробила такий дуже дивний мікс: не називаючи себе федеративною державою, вона надала багато повноважень саме регіонам. І сьогодні вона має величезні проблеми. Тому що регіони концентрують десь 50 відсотків всіх публічних фінансів Іспанії. Приблизно 25 відсотків держава, 25 – муніципалітет. В умовах кризи оказалось, що витрати на управління регіонального рівня є дуже неефективними. Треба здійснити децентралізацію на рівень нижче. Але тут проблема: на регіональному рівні вже створилася ціла каста регіональних політиків, які сидять на своїх теплих містах і не хочуть передати повноваження на низ. В результаті низка провінцій Іспанії набрали додаткових кредитів, які не можуть повернути (тому що в них немає емісійного центру і навіть Іспанія вже не має емісійного центру). Тепер держава мусить думати ,яким чином розв’язати проблему, не допустивши банкрутства регіонів.
Відверто кажучи, я в Україні не знаю жодного науковця, федераліста, який би глибоко займався проблемою федералізації України і міг на цифрах показати, що це є плюс. Ті, хто про це говорять, не мають жодної наукової публікації, в них немає жодних розрахунків, немає жодного логічного пояснення, для чого це потрібно. Я якось мав зустріч з одним із апологетів федералізму з «Українського вибору». Ми говорили приблизно так:
«От скажіть будь ласка, буде Україна федеративною державою, на рівень федерації що має віднестись – зовнішня політика?» - «Ну да, в усіх федеративних державах зовнішня політика – це політика центру». «Безпекова політика, так?» - «Так». «А тепер скажіть, будь ласка, що федерація дає? Ми ж розходимося в чому – ви хочете на схід, ми хочемо на захід, ви хочете в ташкентський договір, ми хочемо в НАТО. Тобто, навіть виходячи з цього, федеративність укладу України не вирішує головних тем протистояння. Тому це шлях в нікуди».
Децентралізація, яка може бути проведена достатньо швидко і яка дійсно звільнить територіальні громади в їх бажанні зробити життя в своїй території краще.
Денис: - Какая редакция Конституции Украины самая лучшая и чем, ваше мнение?
Анатолій Ткачук: – У нас на сьогодні поки що дві редакції. Одна була прийнята в 1996 році, а друга зі змінами і доповненнями від 8 грудня 2004 року. Я був категорично проти редакції і 1996 року, і 2004 року, тому що ще в 1994 році я і група моїх колег-науковців підготували власну редакцію проекту Конституції України. Вона не мала шансів на життя, звичайно, але послужила певним стимулом до ухвалення української Конституції. Але після прийняття Конституції 1996 року, я робив все для того, щоб показати можливості використання цієї Конституцій, тому що питання стоїть навіть не в тексті Конституції, скільки в застосуванні цього тексту.
Умовно, президент по Конституції 1996 року має повноцінне право призначити всіх членів уряду, звільнити їх, призначати голів обласних державних адміністрацій, але це право можна використовувати по-різному, тобто можна, умовно, взяти львівського бандерівца і поставити головою облдержадміністрації в Донецьку (гіпотетично, тому що так не робив ніхто), а от з Донецька поставить в Черкаську область можна, і це робиться. Можна внести конфлікт, а можна зробити по-людськи: можна провести консультації, можна вибрати людину, котра буде сприйнята в регіоні, яка не є корупційною, котра не притягне за собою мажорів і родичів і буде нормально працювати. Тобто не стільки в Конституції, проблема в відсутності політичної культури і розумінні діяльності на високих державних посадах.
Мені довелося працювати на різних посадах, в різний час і в владі, і в опозиції, тобто я бачив це із різних боків. Є принципова відмінність — політик і державний діяч. Політик думає тільки о наступних виборах — виберуть мене наступний раз чи не виберуть. А держаний діяч думає, як зробити так, щоб виконати свою місію якомога краще, щоб домогтися реалізації своїй ідеї, реформи і т.і., і його уже не цікавить, виберуть його на наступних виборах чи ні. Я вам скажу відверто: після праці у ВР 1 скликання я пішов на вибори в свій же виборчий округ. Виграв вибори на 10 тис. голосів у свого опонента. Через 1,5 години після перемоги вияснилось, що мені не вистачило до 50 відсотків 400 голосів. Не будемо говорити, на совісті кого це лежить, але я спокійно відійшов від активної політики, тому що я зробив те, що зміг, люди це підтвердили, а далі мені було не цікаво бути в парламенті, коли сьогодні парламент утратив ідею парламентаризму.
Мені здається, що принципові зміни в Україні відбудуться лише тоді, коли ми зрозуміємо, що політик і державний діяч — різні речі. Сьогодні, мабуть, буде оприлюднено дуже цікавий документ від «Ініціативи 1 грудня», де ми як раз і пропонуємо те, що стосується нового уряду — ввести елемент аполітичності, щоб уряд став державним об’єднуючім органом, котрий зміг би вивести Україну зі штопору. Політики сьогодні Україну зі штопору не виведуть, тільки державні діячі.
Хох: - А не вернуться ли нам к Конституции УССР? Ведь это единственно реальный вариант удовлетворения требований «народа» - жизнь без коррупции и олигархов.
Анатолій Ткачук: –Я вам скажу, що це просто фантазії, тому що я особисто доповідав зміни до Конституції СРСР 16 разів, коли ми перетворили Конституцію СРСР в Конституцію України. В принципі, ця Конституція абсолютно декларативна, до того ж вона по суті є антинародною. Люди, які не розуміють політичних тонкощів, думають, що це найкраща Конституція. В радянській Конституції було написано не право на працю, а обов'язок працювати. Тобто примусова праця в таборах була конституційною. Право на пенсію, якщо юридично правильно читати ті Конституції, воно не належить духовенству, людям вільних професій.
Мало того, при існуванні Конституції УССР і СССР там була державна власність. Сьогодні цієї державної власності вже немає, тому повернутися в ту річку, яка утекла, вже неможливо. Єдиний варіант сьогодні розв'язання проблеми — це повернутися до редакції Конституції 2004 року і почати новий конституційний процес, оформити нову редакцію Конституції з урахуванням тих змін, які відбулися в цивілізованому світі взагалі і в українському суспільстві зокрема. Це єдиний вихід, якій розв’яже політичну кризу без силового протистояння і загострення.
Dimon200: – Институт гражданского общества в Украине есть, а вот есть ли само то гражданское общество? А то за 22 года, как в советском мультике: «мы строили, строили, и наконец построили», и не кажется ли Вам, что построили какую-то, извините за выражение «жопу», которая скоро приведёт к гражданской войне? И каким образом можно это предотвратить?
Анатолій Ткачук: – Громадянське суспільство в Україні є, це показала ситуація листопада-січня цього року, тому що – що таке громадянське суспільство?
Громадянське суспільство це не є формалізація. Коли приймалась державна стратегія розвитку громадянського суспільства, я скептично до цього ставився, тому що не держава формує громадянське суспільство, його формують люди, які об'єднуються і вирішують свої проблеми. Хтось займається філателією, хтось займається допомогою постраждалим, хтось займається правозахисною діяльністю. Ми, наприклад, займаємося дослідницькою і нормативною діяльністю.
Сьогодні в ВР находяться декілька законопроектів: про засади державної і регіональної політики, про співробітництво територіальних громад, зараз підходить закон про право територіальних громад на об'єднання — всі ці законопроекти були підготовлені громадянськім суспільством, і вони на нашому сайті висять хто 5 років, хто 3 роки. І саме громадянське суспільство напружує владу, що треба щось робити і в інтересах суспільства в загалом. Ті ж самі асоціації органів місцевого самоврядування — теж громадянське суспільство. Тому я б не був такім категоричним, що в Україні немає громадянського суспільства.
Що стосується, «что строили, а что построили», хочу сказати, що також є відмінність. Ви ж подивіться, коли в регіонах були – де штурми, де квазіштурми — ніхто не штурмував міські ради, тому що міська рада — це орган, вибраний людьми, якій відповідальний перед людьми на виборах, якій має повноваження, свій бюджет. Тобто люди зрозуміли. А чому штурмували обладміністрації? А тому, що в обладміністрації, як правило, людина, посаджена із Києва, не завжди вона є авторитетною в регіоні, вона є продовження центральної влади. Її завдання не завжди корелюється з завданнями, які бачать перед собою люди в цієї території.
Загальна політична система пережила себе і вона має бути змінена. Для цього потрібен конституційний процес, але не такій, як створюється президентом. Конституційна асамблея, незрозуміло, на яких принципах. Не буде довіри к документам, розробленим в такій спосіб.
В 1994 році я і мої колеги розробили проект закону про особливий порядок розробки і ухвалення Конституції. Авторитетними людьми, з різних регіонів за спеціальною схемою представництва створюється орган, якій розробляє цю Конституцію. Учасники цього органу не мають права протягом визначеного періоду (5 років) балотуватися на різні виборні посади. За це вони отримують різну компенсацію від держави, але вони не пишуть Конституцію під себе. Тоді є велика довіра, і тоді цей документ робиться надовго. І дуже гарний приклад — Конституція США, яка прийнята давним-давно, але вона є авторитет з авторитетів.
Вадим: – Забастовки, организованные в поддержку тех или иных политических сил, являются незаконными, говорится в сообщении пресс-службы прокуратуры Волынской области. В ведомстве отметили, что встречающиеся сегодня в интернете и СМИ призывы принять участие в общегосударственной и местных забастовках для поддержки определенных политических сил «не имеют ничего общего с законодательным понятием забастовки». Прокомментируйте, пожалуйста, это заявление.
Анатолій Ткачук: – Я би прокоментував це так, що прокуратура, яка є в Україні, вона не конституційний орган, тому що Конституція України не передбачає за прокуратурою загального нагляду. Пройшло багато років, а прокуратура займається не тім, чим потрібно. І це, що заявляють зараз по багатьох каналах виступи прокурорів, свідчить:
а) що вони не читали Конституцію України, і
б) дуже погано вчилися на юридичних факультетах. Народ має право на різні виді спротиву — від банальних посилання листів, до мирних походів і демонстрацій і до повстання.
Тимур: – Сегодня можно говорить о том, что в стране растет запрос на новую политическую силу. Возможно ли появление новой политической силы, которая бы устраивала как жителей Харькова, так и Львова?!
Анатолій Ткачук: –Немає однакового розуміння ідей всіх жителів Львова і всіх жителів Харькова. Коли розказують, що є політична сила Харкова і є Львова — це неправда, тому що і на Львівщині небагато, але є люди комуністичної орієнтації, так же, як на Харківщині у мене є друзі, котрі переконані українські націоналісти. Просто кількість цих чи інших політичних орієнтацій в різних регіонах різна.
Україна в принципі не може бути двопартійною моделлю, тому що суспільство України плюралістичне. Сьогодні відбувається спроба загнати Україну в двопартійну модель — не буде цього ніколи. Це тільки веде до періодичних напружень. На виборах яка ідеологія перемогла в парламенті? Комуністична чи регіональна? Зовсім ні. Частина людей, які сьогодні зайшли в парламент, мали бигборди біло-червоні, а потім раптом стали біло-сіни. Тобто фактично це штучна спроба створити більшість, коли в народі цієї більшості нема. Результат — ми маємо Майдан. Ми маємо розворот України то на захід, то на схід. Абсолютно непередбаченість, недоговороздатність. В таких моментах люди беруть на себе певну відповідальність. І ВР могла би взяти на себе відповідальність і домовитися, що ключеві закони, призначення здійснюються не просто переламуванням більшості голосів, а 3/5 голосів. В кризовий ситуації так робиться, щоби знайти компроміс, котрий влаштує більшість суспільства, тому що сьогодні більшість ВР це не є більшість українського суспільства.
Те, що з’явиться нова політична сила, в мене немає сумніву. Тому що Майдан і процеси в Україні створили запит на нову політичну структуру, новий політичний бренд. Такі люди, які якби стоять на другому ешелоні, той же самий Андрій Парубій — він показав себе дуже хорошим організатором і діячем, і такі люди дійсно можуть стать лідерами таких нових партій. Нова сила прийде з Майдану.
Вопрос: – Нынешнюю Конституцию де-факто принял Конституционный суд. Если даже ВР проголосует за возврат к новой Конституции, может ли суд снова возвратить полномочия президенту?
Анатолій Ткачук: –Відбулося формене шулерство. КС не повернув Конституцію 1996 року. Я сто разів перечитував рішення КС вздовж і поперек. Вони зробили таку формулу, що за те мають бути взагалі позбавлені пенсійного забезпечення.
Є дві тези. Перша: з часів римського права відомо, що акт, прийнятій органом, до компетенції котрого не належить прийняття цього акту, він є нікчемним з моменту прийняття, не підлягає виконанню, а підлягає скасуванню. Подивимось, що робить КС. В 2008 році звертаються до КС, щоб він визнав незаконним закон 2222, яким внесені зміни до Конституції. КС відповідає: ми не можемо розглядати це подання, тому що закону 222 вже нема, він розчинився в Конституцій, тому що закон про внесення змін — це специфічна форма закону, він діє до моменту, поки він не розчинився в Конституції. Далі КС не правоможний вирішувати питання, яка норма Конституції діє, а яка не діє, це не його компетенція. І він правильно відмовив.
В 2010 році він бере це впровадження і розглядає, пише, що відбулося порушення. Після прийняття закону 2222 були внесені зміни: там кома, там справлене слово. Ніяких принципових змін не було, а редакційні дійсно були. І приймає рішення: визнати закон 2222 таким, що є недійсним. Але там не має записано, що повертається дія Конституції 1996 року. Що діють наші так звані діячі? Вони міняють на сайті ВР і Минюста редакцію Конституції 2004 року на редакцію Конституції 1996 року.
Мені сьогодні цікаво: прокуратура, яка так бурхливо веде діяльність, могла би вона поцікавитися, на якій підставі відбулася заміна документу на офіційних сайтах? Тобто фактично у нас якісь системний адміністратор зробив конституційний переворот. Ну, це ж так не буває. Тому я думаю, що сьогодні треба відкрито сказати — і ВР, і президент має сказати, що да, так сталося, це неправильно. Розумієте, якщо ми один раз витерли ноги о Конституцію, тоді можна витирати ноги об все, що завгодно. Завтра хтось в Минюсте чи ВР поміняє текст закону про приватизацію житла, за якім ми всі, хто приватизував житло, втратимо на нього право. І що, ми маємо це виконувати?
Дмитрий: – Как Вы думаете, чем завершится политический конфликт между властью и оппозицией?
Анатолій Ткачук: – Розумієте, якщо говорити про конфлікт між владою та опозицією, то це лише локальна частина глибокого суспільного конфлікту. Сьогодні конфлікт не між владою та опозицією, а між суспільством і владою. Влада на сьогодні себе пережила. Дивіться, прості речі.
Десь середина двохтисячних років – п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий... В Україну заходить десять, вісім, п’ять мільярдів інвестицій. В новому році заходе півтора. Це про щось говорить? Значить, Уряд щось завалив. Але його тримають.
Дивимось золотовалютні запаси: упали майже вдвоє. Все одно тримають.
Дивимось бюджетні дефіцити: ну страшний бюджетний дефіцит! А зовнішній борг України зріс до неймовірних розмірів. А влада на це не реагує. Це величезна проблема, що неефективний Уряд, просто неефективний, працює стільки років і його тримають. Подивіться, що робиться з рейтингами України по більшості показників – ми попадали туди, куди ніколи й не думали, що впадемо!
Тобто, є величезна неефективність влади. З іншого боку є нерозуміння людьми судової системи.
Мажор убиває на пішохідному переході людину, кидає її, тікає, ховається і отримує «умовно».
Інша людина, яка перевернула портрет однієї особи вверх ногами, – отримує чотири роки.
Люди, які вбивають інших людей, (наприклад, візьміть Таню Черновол – що з нею зробили і кинули фактично вмирати) - вони вже на волі. А тим пацанам, яких зловил