5 червня у редакції інтернет-видання Новости Украины – From-UA гостем онлайн-відеоконференції була народний депутат від ВО «Свобода» Ірина Фаріон. Вона розповіла, якою вона бачить Україну у перспективі п’яти років, поділилася баченням вирішення мовного питання та залишила настанови новобраним Гаранту країни та меру Києва.
Сергій: - Ірино Дмитрівно, прошу Вас відверто відповісти на такі питання:
- позиція ВО «Свобода» стосовно подій на Сході України;
- люстрація влади: коли буде, кого перевірять та наслідки?;
- чому «ВО Свобода» втрачає власні позиції в базових регіонах (з аналізу президентської кампанії та інформації порталу zahid.net.);
- Ваша позиція стосовно державної мови з урахуванням подій;
- яку відповідальність понесли народні депутати ВО «Свобода», які приймали участь у фізичному впливі на директора НТРКУ?
Ірина Фаріон: - 1. Як на мене, це закономірний процес, позаяк саме схід України зазнав найбільшого зросійщення і колонізування. Революція дала українцям шанс змінитися ментально. Значна частина України це продемонструвала. Ця частина, яка зараз окупована, напевно, цього не продемонструвала повною мірою, і на превеликий жаль, Україна отримала таке випробування, яке називається війна.
Свого часу мій рідний край, Галичина, звільнився від москвофільських настроїв тільки через те, що почалася Перша світова війна. І галичанин впритул побачив ворога, якого до цього часу ворогом не сприймав. Тому я трактую події на сході як форму дуже жорсткого ліку Україні від рабської психології. І немає ані найменшого сумніву у тому, що ми виграємо цю війну, і наш український організм остаточно звільниться від малоросійства, підлеглості і залежності. «Свобода» ще від 2006 року, коли увійшла у велику політику, називала речі своїми іменами, і ніколи не мала Росію за стратегічного партнера, а все мала її за стратегічного ворога, з яким потрібно будувати китайську стіну. Суспільство нас тоді не чуло, а тепер почуло впритул, ставши мішенню для російських терористів.
2. Знову ж таки, це питання, яке ми порушуємо щонайменше як від 2006 року. «Свобода» зареєструвала у парламенті свій закон про люстрацію. Скажу, що це слово означає висвітлення, тобто ми маємо знати максимальну правду один про одного, зокрема про політика. У Верховній Раді сьогодні, здається, понад п’ять законопроектів про люстрацію. На превеликий жаль, немає сакраментальних 226 голосів, аби поставити цей законопроект на голосування. Що можна говорити про люстрацію, якщо ми заледве щойно у Верховній Раді підтримали постанову про рекомендації Шевченківських слухань, які передбачають фінансування певних Шевченкових текстів, культурологічних проектів і так далі. Тому питання люстрації – це насправді питання суспільної свідомості на загал.
Я не вважаю, що «Свобода» втрачає свої позиції, тим більше, якщо ви спираєтеся на такий абсолютно заангажований посадовий портал, який називається «захід.нет» і який давним-давно втратив об’єктивність. І напередодні журналістського свята, я би власне журналістам із цього видання хотіла би побажати шукати правду у собі, в першу чергу.
А результати «Свободи» на президентських виборах – це насправді шок суспільства від того, що воно пережило, починаючи від листопада і до лютого, і бажання отримати мир без жорсткого протистояння. Ну як бачимо, теперішні події засвідчують, що без жорсткого протистояння миру ми не здобудемо. А «Свобода» засвідчує свої позиції тим, що здобула, наприклад, 52% підтримки на мера міста Прилук, що на Чернігівщині, понад 40% підтримки на мера міста Монастирськ, що на Тернопільщині, і «Свобода» вперше здобула дві фракції у серцевині нашої держави, у Києві, це є шість депутатів і 7,5% за екзит-полом у Черкаській міській раді.
Щодо персонального результату Олега Тягнибока, він не зовсім кореспондується із результатом політичної партії ВО «Свобода», але ми, звісно, у суботу будемо проводити партійну конференцію і будемо обговорювати, чому цей результат такий рівний по усій країні. Чесно кажучи, кожна тимчасова поразка партії у сильних вливає ще більшу силу. А слабкі просто мають зійти з дистанції. Ніщо так не вчить сильну людину, як поразка. І ніщо не завдає людині такого внутрішнього вихолощення, як випадкова перемога. Наша перемога не може бути випадковою вже хоча б з огляду на те, що ми здобули підтримку на місцевих виборах на зазначених теренах.
3. Останні події тут абсолютно ні до чого. Є позиція, чітко виписана у Конституції – 10 стаття КУ каже, що в Україні – єдина державна мова. А ще одна мова на території нашої держави – це ще одна держава, тобто держава Путіна і держава українців. Ніколи миру між тими двома державами не буде, якщо у нас не буде партнерських взаємин.
Насправді на сході України за українську мову стріляють та вбивають. Через те, що хлопці на Луганщині віталися один до одного гаслами «Слава Україні!» двох розстріляли, підкреслюю, а двоє лежать у тяжкому стані у лікарні. Люди бояться говорити українською мовою на українському сході.
Для того, щоб врешті-решт зрозуміли, що мова землі в Україні – винятково українська, досить подивитися у діалектологічний атлас України. Російська мова в Україні завше була і буде мовою прийшлою, мовою окупації. І це засвідчено, щонайменше, від 1659 року у перших військових золах на території України. Перший, хто це чітко сформулював, прихід російської мови на штиках в Україну, був геніальний український письменник Іван Нечуй-Левицький в одній із своїх статей, здається, «Україна на позовах з Московщиною». Тому ми маємо бути дуже наступальні в обстоюванні права української мови бути єдино державною.
До речі, «Свобода» підготувала подання до Конституційного Суду з вимогою визнати закон Ківалова-Колесніченка неконституційним, і з огляду на процедуру ухвалення, і з огляду на його зміст. Сьогодні ми зібрали 53 підписи легко, невимушено, хоч для цього достатньо, здається, 49 підписів. Зараз ми будемо працювати над цією процедурою.
Крім того, сьогодні у сесійній залі я намагалася достукатися до одного із депутатів, що він перебуває у стінах українського парламенту, а не російської думи, аби він представляв свій закон державною мовою. Знаєте, яка була реакція цього чоловіка після цього, бо нам доводиться і в спільну їдальню ходити, і спільними коридорами, і під спільним дзеркалом стояти, цей пан, за що я йому вдячна, підійшов до мене і сказав: «Да, я понимаю, я буду учить украинский язык, но дайте мне учителя». Я кажу, що учителя я вам не дам, а книжку свою завтра принесу. Тобто, я тішуся, що у нас сьогодні відбулося таке порозуміння. Я бачила, що камери журналістів фіксували, як я після цього спілкувалася з цією людиною, і мені сумно, що доводиться це робити через застосування, даруйте, сили. Бо я летіла до трибуни ВР зі швидкістю вітру, щоб зупинити брутальне порушення прав українця. У нас всі говорять про права російськомовних громадян, а куди має дітися українець зі своїм правом?
4. Здається, догана із занесенням в особову справу. Але фракція дуже негативно висловилася щодо їхнього вчинку. Можливо, даруйте, я помилилася, але те, що є якесь стягнення, я в це особливо не вникала, я взагалі така людина, яка тріпає крильцями – не звертаю уваги на якісь документальні нюанси. Але ми це питання дуже гучно обговорювали, і я, можливо, одна із багатьох, мала позицію іншу, ніж більшість, але у нас дисципліна, і ми підкоряємося позиції більшості.
Геннадій: - Ваш погляд на необхідність і майбутні форми ефективного впливу Майдану на розвиток держави. Як забезпечити захист Майдану від впливу олігархів, з одного боку, і від перетворення його на рівень прохачів, з другого? Дякую за відповідь.
Ірина Фаріон: - Гарно. Глибоко дякую за таке питання. Майдан вже став політичним терміном у нашому просторі. Це одне із найскладніших питань щодо вирішення, тому що суспільство обрало олігархів. Суспільство обрало олігарха і на пост президента, і суспільство проголосувало за олігархічну більшість у Київраді. Наскільки Майдан представлений у цій більшості – важко сказати.
Отже, Майдан має мати за собою інструмент протесту, протесту під стінами Верховної Ради, протесту під стінами Кабміну (учора я спостерігала за тим протестом під стінами Кабміну, коли вийшли студенти Аграрного університету, який дуже хитро зараз називають «біоресурсів та природокористування», і протестували проти безпрецедентного жахливого призначення на посаду в.о. ректора Ніколаєнка – людину, яка заявляла про те, що повернення тирана Леніна – це варварство і дикунство, що Європа цього не приймає, і людина, яка закликала толерували більшою мірою російську мові в Україні, начебто її тут не толерують, тут не толерують хіба українську, тобто це абсолютно протилежне до того, що вимагав Майдан. Я завтра з цього приводу матиму виступ на сесії Верховної Ради). Тобто, нам залишаються лише різні форми протесту. Якщо моя форма протесту – це законопроекти, які я пропоную чи поривчасті дії, які я сьогодні демонструвала у Верховній Раді, чи проекти, які я здійснюю, то шановні люди Майдану, які не сприймають теперішніх призначень, мають готуватися до акції протесту. Суспільство без протесту – це суспільство без прогресу.
Я розумію, що хочеться відпочити, розумію, що кожному хочеться заглибитися у свою професійну справу. Я вчора дивилася в очка тих студентів і казала: «Як би це було класно, коли б ви зараз сиділи за студентськими партами і читали якусь мудру книжку, правда? А ви змушені отут стояти з якимись плакатами і домагатися аксіоматичних речей». Як би то було мені класно, коли б я сьогодні могла ходити дорогами своєї науки. Але очевидно, виклики неба інші. Ми маємо ставати щоразу сильнішими, вільнішими і емансипуватися від залежностей внутрішніх і зовнішніх.
Це навіть не політична залежність, це залежність екзистенційна, і теперішній вибір, який зробив українець, він також свідчить по те, що українець втомився від протистояння і боротьби, він хоче миру і спокою. Але кожен вільний українець розуміє, що мир можливий тільки тоді, коли виграна війна. Якщо війна не виграна – окупація триває, при тому в різних формах. Брутальну окупацію ми бачимо – це коли убивають, це коли йде так звана АТО, а інша окупація – це коли комусь належить твій інформаційний простір, комусь належить твоя земля, комусь належить твій бізнес, це коли не ухвалюють закон про люстрацію і так далі.
Надія: - Що думаєте про новобраного президента Порошенка? Чи будуть перевибори у Верховну Раду?
Ірина Фаріон: - Щойно я прийшла у Верховну Раду, то зрозуміла, що я сиджу не просто з опонентами, я сиджу з ворогами. Наш Славень так ніжно каже, що «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», але вони не згинуть, як роса на сонці, я бачу, що ми більше гинемо, ніж вони, хоч друга строфа нашого Славня каже, що «у кривавий стан ми маємо стати у війні з ними». То тепер я усвідомлюю, що я в парламенті сиджу з убивцями. І ті убивці виходять на трибуну і кажуть, як ми маємо жити, ставлячи все з ніг на голову. Тобто в одному парламенті з ними сидіти неможливо навіть морально, я вже не кажу політично.
Проте, щоб провести вибори, треба змінити виборчий закон, бо проводити вибори за законом від Януковича – це продовжувати владу Януковича поза його нікчемним фізичним тілом. Він і так існує у нашому просторі, він існує через депутатську фракцію комуністів, через Партію Регіонів. Сьогодні чомусь у повній гармонії із ними голосує ще одна фракція, яка перемогла до Київської міської ради, хоч для мене це не є нічим дивним, а навпаки – закономірним. Ми, до речі, учора зареєстрували закон про вибори із відкритими списками за пропорційною системою.
І наостанок скажу, що я би дуже хотіла, щоб у нас на парламентських виборах перестали змагатися політичні проекти, а змагалися ідеології, щоб у нас чітко були кристалізовані ідеологічні цінності, до прикладу – соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні. Тобто, якщо ми вийдемо на рівень цієї політичної класики, ми тоді збудуємо класичну сильну державу. А якщо ми весь час будемо голосувати за нові проекти, ми будемо діставати ту саму несправжню цукерку, але в гарній золотій позолоті. Тому мені здається, що емоційна хвиля нашого суспільства має зараз трошки пригаснути і впасти, бо вона сягнула свого гребеню під час президентських виборів, і на парламентських виборах наше шановне суспільство має прийти до вибору ще з більшою відповідальністю, голосувати не за проекти, не за одноденки, а голосувати за світоглядну картину світу.
Новости Украины – From-UA: - Що думаєте про новообраного президента Порошенка?
Ірина Фаріон: - Та яка різниця, що я про нього думаю (сміється. – Ред.).
Судімо про його діла. Я свою думку про нього висловила у Фейсбуці одразу після виборів і повторювати цього не буду. А зараз ми задля того, щоб зупинити воєнні дії на сході, не зупинити, а виграти їх, ми маємо бути максимально консолідовані. У суботу буде інаугурація президента у Верховній Раді, і кажуть, що він має запропонувати свій план дій щодо вирішення нагальних проблем України. Залежно від того, як ці проблеми будуть вирішуватися, будемо складати оцінку. Тобто, будемо вважати, що президент України з чистої сторінки розпочинає своє життя, проте ми дуже добре знаємо і про інші сторінки його життя – ніщо в тому житті не минає.
Новости Украины – From-UA: - Як будуть складати відносини Порошенка із Заходом та із Росією? І як вони мають складатися, на Вашу думку?
Ірина Фаріон: - Ці взаємини із Заходом і Росією будуть складатися залежно від того, наскільки сильнітиме Україна. І якщо Україна не сильнітиме, це не можна буде називати взаєминами, а слід буде використати інше слово – залежності, це нові форми залежностей.
Те, що Україна сильніє, показав і засвідчив Майдан. Це перше. Друге – не розвиваються тільки дурні, всі решта – розвиваються. Тобто я сподіваюся, що той, кого обрали на президента, розвиватиметься спільно з усією нацією. Свого часу Борис Грінченко, про якого казали, що він більше працював, ніж жив, казав: «Якщо ти хочеш чогось досягнути – демонструй силу». Якщо ми будемо демонструвати цю силу, то на нас буде зважати і Схід, і Захід.
Знаєте, як казав Симоненко (Боже борони не Петя, а Василь): «Хай мовчать Америки і Росії, коли я з тобою говорю». Тобто йдеться про взаємини Порошенка всередині країни – яку він буде вибудовуватиме траєкторію взаємин з усіма політичними силами і з усім українським суспільством. Це таким чином, отримає відгомін і на міжнародних стосунках. Але я сподіваюся, що Україна на Майдані пройшла вишкіл перетворення себе із об’єкта міжнародної політики у суб’єкт міжнародної політики, бо європейські країни, і Америка, звісно, не будемо казати, що були зачаровані нашою поставою, але принаймні, подивовані.
Не знаю, приємно чи неприємно, суть не в тому, як вони нам сприймають, суть в тому, як ми самі до себе ставимося. А ми ще маємо багато працювати над своїм внутрішнім самоусвідомленням і власною ідентичністю. Власне, з тим у нас найбільші проблеми. І прикладом для наслідування для нас можуть бути такі суспільства, як польське, це наші сусіди, як навіть словацьке, хоч словаки по-різному оцінювали те, що відбувалося на Майдані, але це нація, яка створила себе, перебуваючи у страшній залежності свого часу і від Німеччини, і від Чехії, так само як Польща перебувала від залежності від Німеччини і від Росії.
І щоб закрити тему мовного питання, перепрошую, що я до нього повертаюся, коли Наполеон пішов на Росію війною з ужитими гаслами «Свобода, рівність, братерство», то росіяни на знак протесту до цієї окупації перестали спілкуватися французькою мовою. З цього часу Росія почала ставати сильною і самодостатньою державою.
Лелик: - Ирина, а что бы Вы пожелали Путину? А Порошенко? А Кличко?
Ірина Фаріон: - Путіну – пройти курс психотерапії, бо те, що він робить – поза межами політики, це зі сфери медицини. Я думаю, що в Росії є лікарі, які можуть належним чином оцінити його гідний стан.
Щодо Порошенка і Кличка – сильніти, міцніти, духовно зростати. Усвідомлювати, що світ – це не те, що тебе оточує, а те, що ти носиш у собі. І кожен може дати світові тільки те, що він внутрішньо має.
Новости Украины – From-UA: - Як Ви прокоментуєте заяву Кличка зі сцен Майдану щодо того, що Майдан тепер може розходитися? І реакцію Майдану на слова мера Києва?
Ірина Фаріон: - Я би хотіла побачити тих людей на Майдані, я вчора, до речі, ходила помежи наметами і спостерігала за тим всім.
Новости Украины – From-UA: - Ваша думка, має він розійтися чи ні?
Ірина Фаріон: - А мені здається, що він розійшовся вже давно. Я не бачу цієї опори Майдану, яким він був від листопада і до лютого. Якщо ви хочете домагатися чогось тепер від Кличка – нема проблем – під Київраду – пікетуйте, вимагайте, для цього зовсім не потрібно жити в наметі у центрі Києва.
Ирина: - Ирина, есть мнение, что Вы и представители Вашей партии «Свобода» главные сепаратисты Украины. И именно благодаря Вашим агрессивным националистическим высказываниям, нежеланию компромиссов с Юго-Востоком, навязыванию своих идеалов, желанию подавить, унизить, оскорбить русскоговорящих, мы имеем сейчас кровопролитнейшую братоубийственную войну. Не наводит ли это Вас на мысль, что любой человек, а тем более политик, должен помнить о толерантности и элементарных приличиях.
Ірина Фаріон: - Я хочу цій товаришці відповісти: а вона взагалі-то знає, що таке толерантність? Вона взагалі-то вивчила мову моєї держави, мого народу, моєї культури – не треба перекладати з хворої голови на здорову. І нехай наведе приклади того, що «Свобода» десь і колись демонструвала сепаратистські настрої. «Свобода» – це державницька політична сила, і в парламенті – це єдина сила, яка обстоює україноцентричні інтереси. Вважаю це питання наслідком страшного і тривалого поневолення українців. Мені страшно собі уявити, щоб в Польщі політику задавали би подібні питання. Це власне свідчить про те, наскільки ми ще далекі від усвідомлення себе, як вільної нації.
Киянин: - Пані Ірино, що, по-вашому, можна зробити зі школою (українською школою), в якій вчителі говорять не «протягом року», а «на протязі року»? А дитина, яка другий рік вивчає українську мови так і не навчилася добре говорити, а розмовляє «суржиком»? Може запросити до тієї школи вас? Дякую! Хай щастить!
Ірина Фаріон: - Я дуже дякую шановному панові. Культура мовлення дорівнює культурі політичній. Саме поняття культури означає догляд. Ми щодня в себе в хаті щось прибираємо – так само щодня треба прибирати у мові. І якщо шановний пан слушно звернув увагу, що «на протязі» можна хіба, щоб тебе там продуло і ти ходив із скривленою шиєю, то «протягом» – це буде правильно.
Так що я рекомендую шановному панові. Казав Шевченко: «Менше критикуйте, більше заглиблюйтеся». Я пропоную щовечора для своєї дорогої святої дитини взяти книжечку казок від Івана Малковича і на ніч дитинці це читати. Це означатиме, що в підсвідомість дитини лягатиме правдива мова і для цієї дитини буде несподівано, як вона сама цією правдивою мовою почне говорити. І коли ця дитина на уроці демонструватиме цей розкішний стандарт культури мовлення, сама вчителька дослухається до цієї дитини. Є така порада: не показуйте на когось пальцем, а покажіть це самі. Тобто, зараз кожен має шанс засвітитися сам, і принаймні згадати собі, що до прикладу, в американському суспільстві є кілька стандартів володіння англійською мовою. Так само і тут: для того потрібно працювати над власним мовленням і над мовленням своїх дітей. А щоб працювати – на ніч (майже так, як таблетка або вітамін БЦД, або як кава) сторінка класного вишуканого тексту. І повне очищення від суржику гарантоване.
Олег: - Госпожа Фарион, скажите, а почему Тягныбок не стал президентом?
Ірина Фаріон: - Олег Тягнибок не став президентом, тому що за нього не проголосували. Але Олег Тягнибок з того ніколи не засмучується, тому що Олег Тягнибок прийшов у політику на усе життя, тому що політика для нього – не різновид якось заняття. Політика для нього – це внутрішній сенс і внутрішнє покликання.
Його прадід, Лонгин Цегельський, зачитував Акт злуки на Софієвській площі в 1919 році про єдність ЗУНР і Української народної республіки. Один із його дідів, здається, по батьківській лінії – заживо замурований у нас в тюрмі на Лонського за те, що не хотів прийняти московське православ’я. Мати його у п’ять років була вивезена до Сибіру. Тобто те, що робить Олег, воно випливає із його глибоких генетичних внутрішніх переконань. І цей відсоток, який він тепер отримав, це для нього зовсім не є формою стримування чи, скажімо так, холодним дзбаном води на голову. Це просто тимчасова поразка, яка навчить його подальшої боротьби.
Сергей: - Здравствуйте. Меня интересуют вопросы: что значит лозунг «Слава Украине! – Героям слава!». О какой славе идет речь? Чем и как прославилась Украина и чем же она заслуживает Славы? Кто такие эти герои, которым такая же слава. И нет ли над или под Украиной какой-либо геомагнитной аномалии, негативно влияющей на мозг ее жителей? Конечно, если исходить из смысла пословицы, о том, что добрая слава на печке лежит, а худая по свету бежит, тогда становится ясно о какой славе и каких ее носителях идет речь. Зачем украинцы сами себя унижают и почему так сильно страдают комплексом неполноценности, пытаясь всех убедить в своей национальной исключительности, подгоняя под это, перевирая, искажая свою собственную историю? Почему и зачем прививают ненависть к русским? Я не могу этого понять, и от этого становиться очень жаль людей. Если есть на эти вопросы ответы, я бы очень хотел их знать.
Ірина Фаріон: - Оця формула «Слава Україні! – Героям слава!» виникла у процесі зборів організації українських націоналістів. Слава Україні – це так як ми кажемо «Слава Ісусу Христу!». Кожен з нас має предмет особливої любові до чогось. Ми прославляємо своїх батьків, ми прославляємо своїх дітей, ми прославляємо свою Батьківщину.
А «Слава героям!» випливає, передусім, з того, що після вбивства Євгена Коновальця 23 травня 1938 в Роттердамі, було ухвалено рішення про відзначення свята героїв. Коновалець став героєм не тому, що його вбив агент Москви Судоплатов, Коновалець став героєм, тому що він створив Організацію українських націоналістів, яка боролася за свою самостійну незалежну українську державу, що мала вийти з-під польського гніту.
Нагадаю, що Галичина була під Польщею, починаючи з 1387 року, і вивершенням українського бажання бути вільними стало творення Євгена Коновальця. Він об’єднав усі націоцентричні патріотичні сили в одну структуру – спочатку в українську військову організацію, а потім в Організацію українських націоналістів. Звісно, що ця організація стала вкрай небезпечною для на той час імперської Польщі і звісно що імперської Москви. Тому з українцями зазвичай діяли дуже просто – вони ставали мішенню.
Сьогоднішні події на сході і події на Майдані засвідчили про те, що ми ніяк не вийдемо з цього статусу, щоб перестати бути нацією-мішенню. Значить, це якийсь урок з неба. Ми повинні навчитися краще стріляти у ворога. Тому слава Україні, слава героям! Ще одне. Слово «герой» означає народжений від Господа і земної жінки, тобто єднання високодуховного і матеріального. Коли людина має в собі гармонійне єднання цих двох начал, він стає світлом і притягує до себе інших. І коли люди дивляться на цього чоловіка, то вони кажуть: «А хіба я гірший? Хіба я не можу так само світитися?».
У нас у суспільстві є величезний попит на героїв, тому так легко і просто ми назвали хлопців, які віддали своє життя 18-22 лютого героями «Небесної сотні». До речі, я на каналі «Рада» веду проект «Велич особистості», де я розповідаю про тих великих особистостей, які вже пішли, але які іменують досі свою енергію. Їх життя була героїчним з точки зору їх інтелектуальних поглядів, морального протистояння, своєї політичної позиції. Тому кожен має шанс стати героєм, якщо він хоче світитися, а не гаснути.
Александр Шмит: - Уважаемая Ирина Дмитриевна! Одним из условий, как для предоставления финансовой помощи, так и при вступлении в ЕВРОСОЮЗ Запад выдвигает требование ОТМЕНЫ МАРАТОРИЯ НА ПРОДАЖУ ЗАМЕЛЬ ИНОСТРАНЦАМ. Кроме этого открыто муссируется вопрос о сдаче в аренду украинских пашен. Например, бывший президент Л. Кучма предлагал сдавать пашни в аренду китайцам на 50 и даже на 100 лет (ужас, они ведь осядут и заполонят). Поскольку ЗЕМЛЯ ИСТОЧНИК ЖИЗНИ ДЛЯ НАРОДА, то многие известные политические деятели (в том числе и партии «СВОБОДА») заявляют свое несогласие по продаже украинских пашен иностранцам. Есть пример других государств полноправных членов ЕВРОСОЮЗА – в Венгрии, Литве законодательно запрещена продажа земель иностранцам. Прошу ВАС высказать своё мнение по вопросам продажи, сдачи в аренду, наследовании и других правовых норм в отношении украинских земель для не граждан Украины, лиц, принявшим украинское гражданство, с двойным гражданством, беженцам и другим категориям населения.
Ірина Фаріон: - Дуже дякую за це глибоке питання. Наша політична сила категорично проти того, щоб земля сільськогосподарського призначення була об’єктом купівлі-продажу, тому що продаж землі тягне за собою зміну етноструктури держави – на цю продану землю приїдуть чужинці. І ці чужинці приїдуть сюди зі своєю мовою, культурою, життєвим устроєм, зі своєю світоглядною картиною, яка, безумовно, буде вступати в протиріччя з нашим уявленням про світ. Це ми бачимо по нашим взаєминам з Московією.
Ми за те, щоб земля передавалася в спадщину, коли вона знаходиться у приватній власності в українців, а не має сільськогосподарського призначення. Найяскравішим прикладом є литовський статут, який в Україні був основною юридичною пам’яткою від 1522 до 1588 року, та ще, здається, в 18 столітті, де було чітко виписано, що землю не мають права продавати іноземцям. І знаєте, що там було написано? Що посади в уряді не мають права займати іноземці, щоб таким чином захистити свою ідентичність.
Коли Україна почала втрачати свою ідентичність? Коли поляки через рішення Варшавського сейму в 16 столітті отримали можливість купувати землю в Україні. Ми пам’ятаємо Волинську різню, коли українці не витримали польської колонізації і відповіли на це зі зброєю в руках. Це наша земля, і ми її захищаємо. Точно таке ж протистояння в не меншій мірі було і на Великій Україні. Тому земля – це дар Божий, і якщо ти не вмієш захистити дар Божий – значить, ти перестав бути Божою людиною.
Юлія: - Якою Ви бачити Україну в перспективі п’яти років?
Ірина Фаріон: - Якою вона себе зробить, такою вона і буде. Я не Кассандра, щоб що-небудь прогнозувати. Мене мій батько вчив, що єдиний культ в цьому світі, який гідний поваги, – це культ праці. Якщо будемо тяжко гарувати, як говорили у нас на Галичині, то будемо і багато мати.
Причому кожен має свій предмет гарування перед собою. Немає сенсу ставити перед собою занадто високу мету, щоб потім її було важко досягти. Є сенс йти в глибину проблеми, яку ти перед собою ставиш, чи то політика, чи то мистецтво. Як казав Конфуцій, «легше запалити одну маленьку свічку, ніж клясти темряву». Так що чим менше ми будемо проклинати темряву, тим більше шансів отримаємо на те, щоб запалити свічку. Я не хочу, щоб ми були нацією некрофілів. Ми повинні перестати жерти один одного. Ще один дуже важливий принцип – українці повинні навчитися максимально підтримувати один одного, а не шукати скалку.
Тетяна: - Доброго дня, пані Ірино! Слава Україні! Я із захопленням спостерігаю за Вами з часу Вашої появи у ВР. Ваші яскраві виступи на засіданнях вдихають у людей почуття патріотизму та спонукають не опускати руки у такий нелегкий для нас всіх час. Ви дійсно є патріотка України! Залишайтесь вірною своїм поглядам та переконанням, а також згуртовуйте біля себе більше однодумців, а позафракційних депутатів намагайтеся схилити на свою сторону - чим буде вас більше, тим більше хороших справ для нашої держави буде зроблено. Так тримати! А ми, Ваші виборці, будемо підтримувати Вас і в подальшому. З повагою Тетяна, м. Київ.
Ірина Фаріон: - Велике спасибі пані Тетяні. До речі, одного обраного від ПР я сьогодні намагалася схилити, вдалося – подивимося як буде завтра. Але я розумію, що мистецтво політики полягає не в тому, щоб шукати компроміси, а в тому, що б з ворога зробити друга. Це найвищий пілотаж – зробити з ворога друга.
Напередодні вашого професійного свята я вам хочу побажати насолоди від правди. Як говорив Іван Франко, «правда – гірка пігулка, яка рано чи пізно визволить людство. Щоб, ковтаючи цю гірку пігулку, ви відчували оздоровлення вашого організму, незважаючи на те, з ким ви спілкуєтеся, тому що я розумію, що вам дуже непросто. Спасибі.
