«Зараз Путіну така влада, як Порошенко, дуже вигідна»

Про роль Петра Порошенка в історії українського суспільства, та про його особистісні, президентські та олігархічні якості в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів політтехнолог, директор із стратегічного планування агентства «Гайдай.Ком» Сергій Гайдай.

Новини України – From-UA: - Сергію Миколайовичу, добрий день! Петро Порошенко став президентом, взагалі-то, випадково, на хвилі масштабного політичного катаклізму. Минуло два роки. Як ви вважаєте, він уміло користується своїм шансом?

Сергій Гайдай: - Знаєте, дивлячись, що називати «уміло користуватися». Якщо в звичайний в Україні спосіб, наприклад, концентрувати владу в своїх руках, робити преференції своєму бізнесу та бізнес-партнерам, то так, він уміло користується своїм шансом.

А якщо говорити про справжню роль президента, то мені здається, що Петро Порошенко, на жаль, зовсім не розуміє викликів сучасної ситуації; того, що Україна сьогодні вимагає від політичного класу: кардинальних змін, демонтажу старої політичної і державної системи та побудови нової – він цього не просто не робить, а навпаки захищає старий уклад та робить все, щоб змін не було.

Новини України – From-UA: - Які його особисті досягнення вам здаються найбільш значущими, а які були провали за період президентства?

Сергій Гайдай: - Знову ж таки, що рахувати досягненнями? Якщо досягненнями рахувати те, що він став президентом і взяв найбільші важелі у свої руки, зумів поставити своїх людей на всі ключові пости в країні, домовитися з олігархічним прошарком суспільства, то вони є.

А якщо говорити про досягнення на фоні тих суспільних викликів, які були, то повторюся, по-перше, це мав би бути демонтаж старої системи, а по-друге, будівництво і створення нової держави. Я цього не бачу, тому що сам Петро Порошенко цього не бажає.

Із провалів потрібно відмітити невиконання обіцянок. По-перше, коли він балотувався на пост президента, він обіцяв, що перестане бути бізнесменом та продасть всі свої бізнес-активи. Але він цього не зробив, більше того, він зміцнює свою бізнес-імперію та використовує свою президентську посаду для того, щоб його бізнес-активи зростали. На жаль, це називається корупцією: використання своєї службової посади заради особистого благополуччя. То ж ця обіцянка не була виконана.

По-друге, він обіцяв захистити країну від російської агресії. Це стосувалося того, що він побудує боєздатну контрактну армію (де не було би призовників) та швидко переможе у війні. Та, чесно кажучи, Петро Порошенко виявився поганим військовим стратегом та головнокомандуючим: Іловайський та Дебальцевський котли, збереження старих чиновників у погонах в Міністерстві оборони, небажання побудувати нову контрактну армію в той час, коли був пасіонарний вибух і бажання українців йти на фронт добровольцями. Мінські домовленості – це формалізація його неспроможності перемагати на фронті та поступова латентна капітуляція перед Путіним.

У Петра Порошенка залишається бізнес у Росії, більше того, деякі експерти вказують на те, що там відбувається розширення його бізнесу; корупційне оточення навколо, яке складається з його бізнес-партнерів, на кшталт Кононенка і команди, яка колись формувалася, як молода команда Черновецького (майже всі вони сьогодні біля нього); ключові посади Генпрокурорів, які не боролися із корупцією, а використовувалися виключно для боротьби з політичними опонентами.

Та й узагалі вся його діяльність, як і діяльність всього сучасного політичного класу України, - це імітація реформ, коли риторика одна, про кардинальні зміни, про боротьбу із корупцією, а в реальності все навпаки. Насправді ніяких змін немає, кардинальних реформ немає, а є продовження старої традиції української влади займатися не державотворенням, а збільшенням своїх статків.

Новини України – From-UA: - Всі відзначають, що головною проблемою України є олігархічна система, і поки її не демонтувати, ніякі реальні реформи не відбудуться. Але чи може провести деолігархізацію президент-олігарх? Чи Порошенко вже не олігарх?

Сергій Гайдай: - Він завжди був олігархом і залишається ним. Більше того, він сьогодні олігарх №1. Хто такий олігарх? Це людина, яка заробляє гроші і будує свою бізнес-імперію, використовуючи свої важелі влади. У нього сьогодні зосереджені найбільші важелі влади в цій державі. Якщо рахувати, скільки коштує його бізнес-імперія на сьогодні (а вона не перша в Україні, бо є ще бізнес-імперії Коломойського, Ахметова, Пінчука, але ці раніше починали та використовували важелі влади старих президентів, і Порошенко нині продовжує цю традицію), то ніхто не скаже цієї цифри.

Окрім того, надзвичайно обурюють останні події, пов’язані із збільшенням платежів газу та опалення для населення, а зовсім скоро нас ще чекають збільшення платежів електроенергії – ключових платежів для життя. Все це пов’язано із таким поняттям, як тарифи. Але тарифи – це взагалі радянський пережиток, який в сучасній країні потрібно відмінити. Що таке тарифи? Це ціни на енергоносії, які визначає держава. Особливо мене вражає те, що в риториці Уряду, який контролюється командою Порошенка, на чолі з Гройсманом, після того, як був відсторонений більш-менш незалежний від президента Яценюк, є слово «ринкові ціни». Тарифи взагалі не можуть бути ринковими цінами.

Ринкові ціни – це коли не держава, не чиновники вказують на те, які мають бути тарифи, причому єдині для всіх, а ринок. І ринок визначає не тарифи, а ціну: на газ, на електроенергію – від різних постачальників, які між собою ринково мають конкурувати за споживача. До того ж в різних містах ціни мають бути різними, в залежності від того, в якому регіоні живе людина. Наприклад, в якомусь місті є постачальник тепла, який використовує одні джерела, в іншому місті – інші, окрім того, ціна ще залежить від транспортування. Не можуть бути директивно визначені тарифи однаковими для всіх, бо це не ринкова система. Але ми повинні розуміти, що та державна установа, яка визначає тарифи, контролюється Петром Порошенком. Сидить там пан Вовк, який є бізнес-партнером Петра Порошенка, який виховувався ще в «Roshen», і визначає тарифи.

Експерти нам кажуть, що тисяча кубометрів газу із прибутком сьогодні може складати в Україні десь близько двох тисяч гривень, то яким чином вона зараз майже сім? Що туди закладено, який надприбуток? А там все просто: держава каже: «Нам потрібні гроші, і ці гроші ми будемо брати з вас, люди». На субсидії? Ні, на розвиток галузі. Гаразд, тоді якщо вас фінансує населення, беріть його в долю, тим паче надра належать всім громадянам. Де дивіденди пересічних громадян?

Тож це не ринковий механізм, так само як і всі наші монополісти не є бізнесменами. Бо Петро Порошенко чи Ринат Ахметов – це не бізнесмени. Бізнесмен – це людина, яка реалізує свої бізнес-ідеї в конкуренції, не використовуючи такі механізми, як тариф, вони конкурують і борються за споживача. На жаль, всі, хто прийшов і використовує владу для збагачення, їх можна називати як завгодно, але тільки не бізнесменами. А от справжній бізнес і підприємці в країні, на жаль, не отримали за 25 років незалежності нормального бізнес-клімату.

Президент Порошенко нічого не зробив для того, щоб у нас зараз була нормальна реформа податкової системи, яка з фіскальної повинна перетворитися на сервісну. Тут, на жаль, держава до справжніх бізнесменів та підприємців ставиться як рекетир, який приходить і грабує величезними податками, чиновниками та корупціонерами, які давлять і грабують український бізнес. Тут немає нормального бізнес-клімату, і це ще одне питання до Петра Порошенка, який каже, що «я ніколи не був олігархом, я завжди був в опозиції, і влада завжди боролася проти мого бізнесу».

Якщо подивитися цифри і факти, з 1998 року, коли Петро Порошенко став народним депутатом у фракції Медведчука, то його статки тільки зростали, ніколи падіння та зменшення доходів не відбувалося. І його бізнес-кар’єра – це посада за посадою: і голова Бюджетного комітету, і міністр економіки та торгівлі в Уряді Азарова, і міністр закордонних справ, і ще велика кількість посад. Те, що він змінював завжди політичні сили від тієї кон’юнктури, яка була, це тільки зміцнювало позиції як людини, яка творила бізнес, використовуючи владу.

Новини України – From-UA: - Поволі спостерігаються конкретні кроки з монополізації влади командою Порошенка. «Вказали місце» Коломойському, «використали і викинули» Яценюка, підмочують репутацію Тимошенко і Садового. Як далеко, на ваш погляд, ця монополізація може зайти?

Сергій Гайдай: - На жаль, в українській традиції кожна президентська команда та президент, концентрують всю владу у своїх руках та використовують всі фінансові потоки для власного збагачення.

І якщо суспільство та політична конкуренція цього не зупиняє, на жаль, для президентської команди в цій країні немає такої межі, де б вона могла зупинитися в процесі такої концентрації. Хоча що було при Януковичі, ми вже побачили, узурпація влади привела до соціального вибуху – Майдану. Президент Порошенко зараз робить те ж саме – концентрує владу. Але я згоден із деякими експертами, що Україна ментально не хоче президентської влади, вона хоче конкуренції у владі, іншої системи – такої, яка б ставилась до влади як до сервісу, який треба надавати громадянам.

І я згоден, що мабуть було би правильно, як колись мріяв Мороз, щоб Кучма був останнім президентом, щоб і Порошенко був останнім. І ми мали б парламентську республіку, яка більш притаманна українському менталітету. Де основним представником виконавчої влади був би прем’єр-міністр, а найвищим основним органом влади була би Верховна Рада, але реформована і побудована по європейському типу. Бо у нас дуже застарілий парламент, який зберігає модель радянської так званої Верховної Ради, яка не представляє інтересів населення різних регіонів в країні, не займається реальною законотворчістю, а є лобістським органом великого олігархічного бізнесу.

Сьогодні Порошенко контролює всі важелі влади: силовий блок – його; економічний – вже його, через команду Гройсмана і міністрів, які погоджені саме з ним (причому найолігархічний блок – економічний, пов'язаний із тарифами, і основні потоки енергетики тепер теж контролюються ним); більшість у Верховній Раді, законотворча влада, контролюється теж ним – він продавлює свої закони для бізнесу. Коли йому потрібно було змінити закон під Луценка та поставити його дуже швидко Генпрокурором, він зробив це миттєво. Тому всі ці розмови, що «нажаль, його команда не може щось зробити, бо немає більшості у Верховній Раді», це все імітація законності процедур. Коли владі щось потрібно, вона це робить дуже швидко, а все інше від лукавого.

Єдиний майданчик, який ще залишається не під повним контролем президента – це Міністерство внутрішніх справ. Адже Аваков – фігура сильна, він сконцентрував в своїх руках все, що пов’язано із МВС та Національною гвардією. І сьогодні у нас реально Нацгвардія конкурує з Збройними Силами України, бо вона краще оснащена, екіпірована, там немає такої боротьби із добровольцями, як у ВСУ, не такі пузаті генерали як у Генштабі. І я розумію, що Петро Порошенко має в особі Авакова проблему, тому що Аваков не є на 100% його людиною.

Новини України – From-UA: - Сергію Миколайовичу, як думаєте, Петро Порошенко – це надовго?

Сергій Гайдай: - Ви знаєте, робити прогнози в Україні – це невдячна справа. Якщо б у вас в 2013 році у цей же час запитали, а чи надовго у нас президент Янукович і чи переможе він в боротьбі за другий термін на виборах, більшість би сказали: «Надовго». Бо як мінімум, не було ніяких передумов, щоб він не відбув свій перший термін, а на других виборах він міг перемогти, тому що вся влада – адмінресурс був зосереджений у його руках. Та справа в тім, що у нас в країні адмінресурс інколи є дуже важливим і вирішальним, але інколи він не працює: ми побачили, що Янукович навіть свого першого терміну не відбув.

Тому Україна – така країна, яка може дуже швидко змінювати всі плани та пронози політиків. Саме тому я би не брався казати, що Петро Порошенко – не надовго, і не брався казати, що він надовго. Ми ж не знаємо, що нас чекає восени, бо очевидна несправедливість тарифів може привести до тарифних Врадіївок, коли вже будуть штурмувати не міліцію, а ЖЕКи і чиновників, які грабують народ, і це вже зараз очевидно. Бо зараз Інтернет, незалежні ЗМІ, навіть політична конкуренція, в особі такої персони як Юлія Тимошенко, розповідають, де і яким чином держава грабує громадян. Причому не тільки вона, і всі політичні конкуренти сьогоднішньої влади Порошенка так чи інакше включаються в цю риторику. Тому що буде далі відбуватися – ми не знаємо.

Новини України – From-UA: - Авторитет чинного президента довгий час тримався на двох важливих темах: війна і євроінтеграція. Але останнім часом Путін не загострює ситуацію, а Європа, навпаки, перестала посилати реальні сигнали про готовність прийняти Україну в будь-якій формі. На що переключиться Петро Олексійович?

Сергій Гайдай: - З війною у нас все не так, як думають. Петро Порошенко прийшов, і від нього суспільство очікувало перемоги. І на початку ці зміни почалися, бо частково була звільнена територія, яку зайняли бойовики, але все це завершилося Іловайськом, великими втратами і катастрофами.

І суспільство розуміє, що очікувати від президента перемог не варто. Зараз він змінив риторику – тепер його основна тема: мирний процес. Та якщо починав він з того, що «я завершу війну за декілька годин, максимум тижнів», то тепер він каже, що «військовими методами побороти ситуацію не можна». Хоча це не правда. Історично всі аналогії вказують на те, що єдиний шлях побороти агресію – це військова протидія агресору, і тільки після цього можна щось вирішувати за столом перемовин. А всі більш-менш розуміють, що бізнесмен-олігарх Петро Порошенко не вміє воювати, і головнокомандувач з нього не ефективний.

А Мінські угоди сприймаються суспільством як загальний спосіб капітулювати, тому що там Путін виставляє свої умови, і через європейців давить на Порошенка. Але сказати, що Путін переміг, не можна, тому що міф про боєздатність російської армії і здатність вести велику війну проти України – значно перебільшений. Путін не хоче втрат, він розуміє, що поки він продовжує гібридну війну, йому суспільство це вибачає, але якщо підуть гроби з України, а вони підуть, незважаючи на те, чи буде Петро Порошенко головнокомандуючим чи ним буде хтось іншій. Тому що український народ готовий воювати, і це основне відкриття для Путіна, бо він думав, що буде як в Криму (де зелених чоловічків будуть зустрічати із квітами, і українська армія не буде воювати), та добровольці взяли у руки зброю і пішли захищати свою територію. Для Росії повномасштабна участь у бойових діях на нашому Сході – це втрати їх особистого складу у величезних масштабах, і Путін на це не готовий піти.

Але і Порошенко не показав себе українським Маннергеймом, який колись примусив Сталіна відмовитися від планів завоювати Фінляндію. На жаль, це не Порошенко зупинив плани Путіна створити Новоросію, а мужність українських добровольців. І суспільство це розуміє.

Стосовно його дипломатичних зусиль із Європою, поки що ми не бачимо реальних успіхів. Більше того, міжнародні експерти кажуть нам про незадоволення європейського та американського політикуму українською владою. Немає реформ, незрозуміло що відбувається, влада корумпована, тому і є затримки із фінансуванням.

Офшорний Панамський скандал додав проблем, тому що західне суспільство побачило, що з українським президентом щось не так. Президент, який має офшори, не зовсім асоціюється із президентом, який побудує нову державу. Офшори – це індикатор того, що президент задіяний у корупційних схемах, і який би там не вибудовувався піар, мовляв, він мав продати «Roshen», виникає питання: а всі інші офшори, які раніше використовувалися для ведення бізнесу, і не тільки Панамський, для чого вони були потрібні? І на цьому фронті великих успіхів у нього немає теж.

Я не розумію, з якого мотиву ЄС має давати нам безвізовий режим. За що? Що змінилося у країні? Та нічого! Україна як і залишалася бідною країною, з якої може бути величезна міграція народу до Європи, чого вона і боїться, то вона такою і залишається. Як була у нас корупційна влада, такою вона і залишається.

Я би хотів безвізовий режим, це було би зручно особисто для мене, як для громадянина, але я не розумію, на яких підставах ЄС має це зробити. І європейці будуть в нормальний бюрократичний спосіб, як це заведено в європейській бюрократії, знаходити нові і нові приводи, щоб це не зробити.

На завершення скажу, що неможливо переключати увагу народу увесь час. Нам завжди кажуть про агресію Путіна і про те, що не можна розхитувати човна, і що влада – це українська держава, яка протидіє агресії, та це все маніпуляція. Я вважаю, що для Путіна найкраще отака слабка корумпована влада. Путін не хоче, щоб до влади в Україні прийшли люди радикальні, налаштовані на побудову дійсно сильної держави, які знищать корупцію, як колись це було у Грузії.

Чому Путін дуже не любить Саакашвілі? Тому що замість слабкої корумпованої кримінальної Грузії Шеварднадзе той вибудовував більш-менш ефективну і успішну державу, куди зараз їздять росіяни і бачать, що грузинська держава значно відрізняється від Росії. Там немає корупції, там є повага до людини, там держава – це все для громадянина, і саме цього боїться Путін. Так, він сильніше від Грузії у військовому плані і може за декілька днів просто її окупувати, чого він не може зробити з Україною, тому що його ресурсів тут не вистачить ніяким чином. Грузія дуже маленька, вона як Київ на 4,5 мільйона людей, і там дуже мало економічних ресурсів.

Україна – це багата країна із бідним населенням, тому що це багатство не використовується і не перетворюється в економічне чудо для всіх, а тільки для олігархічної верстви. І зараз Путіну така влада як Порошенко дуже вигідна.

Яку думку хоче нав’язати Путін українцям: «А що ви отримали після організованої американцями Революції? Як були крадії при владі, так вони і залишилися: економічні проблеми – більші, ніж при Януковичі, рівень життя – зменшився». Більше того, неможливість цієї влади зробити протидію агресії, дає можливість Путіну вигравати в боротьбі на міжнародній арені, і казати: «Дивіться, немає ніякої агресії, це Порошенко не спроможний домовитися з мешканцями Донбасу, це внутрішні проблеми, громадянський конфлікт. Я тут ні до чого, я просто захищаю російськомовне населення від каральних дій недолугих українських політиків».

А якщо в Україні була би інша влада – патріотична, з політичною волею, з баченням майбутнього – можливо, ми зараз вже звільнили би окупований Донбас і розмовляли би про повернення Криму, тому що є важелі цього повернення. Крим, який би був блокований, де Кремль не міг би повноцінно забезпечувати там життя людей, бо для російської економіки півострів був би непідйомною вагою. І тоді все було би інакше.