Затягування початку роботи нового Верховного суду свідчить про те, що влада побоюється його роботи, як нового незалежного органу. Таку думку висловив голова Національного антикорупційного бюро Артем Ситник.
Головна проблема полягає в тому, чи вдасться створити суд караючого меча, так би мовити, чи він залишиться судом гаманця, яким користувалася вся політична олігархічна система, яка фактично не тільки формувала суд персонально, але і створювала відповідні правила, за якими він діяв. Суд є ключовим інструментом в системі стримування противаг в державі. Його повна незалежність, тобто надання йому меча, є основою демократії.
В реальності, зважаючи на різноманітні способи досить відкритих маніпуляцій, які пов'язані з проведенням так званої судової реформи, і прийняттям відповідних нових законів, а також змін до існуючих законів про правосуддя президентської адміністрації, вдалось створити ситуацію, при якій зберігається прямий кадрово-адміністративний вплив. З одного боку, через фактично перевірку суддів і надання розширених повноважень Вищої ради правосуддя, яка буде працювати натомість Вищої ради юстиції, з другого боку, виходячи з того, що президент стає єдиною персоною, яка буде призначати на посади суддів, за виключенням невеликої частини вищих суддів — суддів Конституційного суду.
Вища рада правосуддя не може прийняти рішення по списках суддів до Верховного суду саме з цих проблем, що над нею має надмірний вплив Адміністрація президента. А спроба створити таку аполітичну систему оцінки суддів на доброчесність, професійність з боку громадськості, яка активно підключилась до цього процесу, не отримала достатнього успіху. Влада чинить опір. За заявами влади, 70% суддів пройшли конкурс на доброчесність і некорумпованність, а з точки зору громадськості лише третина суддів є такими, яким можна довіряти.
В зв'язку з цим ми маємо проблему, коли Верховний суд намагаються сформувати по старих мірках. Зважаючи, що туди йдуть адвокати, викладачі, професори та інші, то в будь-якому випадку цей суд буде новим. І головне завдання зараз у президента полягає в тому, чи створити його судом системних правил, які встановлює політична влада, чи судом, де буде домінувати право і верховенство права. Проблема верховенства права у судочинстві, особливо в Верховному суді, має грати ключову роль, оскільки саме розуміння системних правових цінностей, принципів, стабільних правил має визначати справедливий, неупереджений, чесний і доступний суд.
Ще одна проблема пов'язана з тим, що змінені правила доступу до правосуддя. Збільшені судові збори, особливо в цивільних справах, що привело до того, що більшість судових справ саме в цій площині фактично сьогодні до суду не доходять і змушені повернутися на ринок початку 90-х, коли різноманітні «чорні арбітри» включаються в процеси. Думаю, що сама система реформ, яка була проведена в Україні, мала перед собою на меті перетворити цей суд на суд фактично тих, у кого є великі кошти, тобто суд гаманців, які здатні не тільки платити суддям, тобто корумпувати їх, а й здатні оплачувати дорогих адвокатів, дорогі судові збори і так ділі. Це ніяк не збільшує державну скарбницю, але це зменшує доступ до правосуддя.
Ця система привілеїв, які власне надаються суддям, яка фактично перетворює суспільство в суспільство аборигенів, яке дивиться за тим, що суддям призначені зарплати в 150-200-300 тис. грн в місяць, що не відповідає суспільству, яке визначила ООН, що 80% людей живуть в бідності або за межею бідності. Це засвідчує, що буде сіра маса суспільства, яке фактично не буде мати стимулів для економічної конкуренції, а буде з заздрістю дивитися на чиновників, які будуть заробляти величезні гроші.
Для мене дуже важливим питанням є судове відшкодування збитків, заподіяним в результаті скоєння злочинів, різноманітних цивільних порушень, які визначені судом. В Україні ця система взагалі не працює, і ця частина реформи взагалі не проводилась. В цьому контексті ми маємо погані надії на те, що суд може стати арбітром для суспільства. З одного боку, між державою і громадянином, з другого боку — між корпораціями і громадянином, з третього боку — між самими громадянами.
Мені здається, що нам треба створити ситуацію, при якій в суддівській системі буде здорова конкуренція за виконання закону і верховенство права. Треба розуміти в цій ситуації, що суд має бути сильніше президента, як і американський суд чи будь-якій європейський суд. Президент має бути тією стороною, яка може перед судом повстати в якості суб'єкта правосуддя, але він не може бути суддею. Президент, який може скасувати громадянство всупереч Конституції і навіть закону про громадянство, надавши перед тим громадянство, визнавши неправомірними дії будь-якого громадянина для того, щоб позбавити його громадянства, виступаючи одночасно в ролі і Гаранта конституційних свобод, і судді, не може замінити собою суд.
Тому судді мають зрозуміти, що основною ознакою права є свобода, яка пов'язана з тим, що громадянин має мати рівне право з президентом, з будь-якою корпорацією, навіть найдорожчою, доступитися до правосуддя і отримати від нього відповіді на свої проблеми. Суд має стверджувати принцип, що захист інтересів громадянина перед державою завжди є на стороні громадянина, перед корпорацією, юридичною особою — теж на стороні громадянина, тому що громадянин є набагато слабкіший перед цими інституціями, які володіють серйозними можливостями вплинути на правосуддя.
Тому коли ми говоримо про Верховний суд України, його формування в умовах, коли скасовані Вищі спеціалізовані суди, є формування системи противаг, яке має працювати на майбутні десятиліття з метою забезпечення як самого правонаступництва влади, так і стабільності демократичного процесу прав і свобод громадянина, людей, можливості вільної конкуренції, всіх видів свобод — від особистої до економічної. І зрозуміти, що суд є фактором стабільності державного розвитку. Відсутність реального суду привело до того, що сьогодні в Україні фактично відсутні іноземні інвестиції, як і внутрішні інвестори тікають з України, тому що захистити свої інтереси, конкурентність, вільне право на розвиток неможливо без нормального суду, який можна легко купити конкурентами або політичною системою влади.