Оскільки ми сьогодні маємо досить низький рівень реформи Збройних сил України, то після британського полковника Глена Гранта щодо стану Збройних сил, стратегії їх розвитку, модернізації, проведення сценарію захисту країни в умовах гібридної війни з Росією, подібна спроба політиків, перш за все, пов'язаних з оточенням головнокомандувача, змінити різко відношення між військовими, є без сумніву, піаром і технологією, яка має на якийсь час відвести увагу від реального стану Збройних сил.
Але попри все ось це потрібно було зробити давно, це є один з кроків, дуже незначних, відриву українських Збройних сил від радянського часу, і мотивовані звернення, які повторювались вже тисячу разів впродовж дня, тижнів, місяців, років - “Слава Україні! Героям слава!”, будуть підтримувати ще й дух Майдану, і настрої в людей.
Попри все ключова проблема полягає у тому, що радянська модель Збройних сил буде зберігатися незалежно від цього. І знов-таки повертаючись до блискучого стратегічного аналізу ситуації (відмова використати радянську модель і Головнокомандувачем, і Генеральним штабом), який показує що одними зверненнями, новими, правильними, патріотичними, змінити сам дух ЗСУ неможливо. Українські Збройні сили вже більше чотирьох років знаходяться під важким синдромом окопної психології, яка була відома ще з часів Першої світової війни. Це є найслабкіша ланка в розмові про стратегію майбутнього опору в випадку наступальних дій з боку бойовиків чи з залученням російської армії.
Плюс дуже важлива тема, пов'язана з самими способом життя українських військовослужбовців. Глен Грант чітко говорить про іншу модель взаємовідношень, коли до управління Збройними силами мають бути залучені виключно бойові генерали і офіцери. Має бути змінена система навчання, система організації взаємозв'язку між окремими військовими з'єднаннями, групами, підрозділами для того, щоб перетворити Збройні сили в системну машину, яка здатна діяти, не тільки очікуючи команди з Києва, а самостійно. Коли письмовий наказ головнокомандувача, який знаходиться у командувача об'єднаними штабами, дасть можливість приймати самостійне рішення на місцях.
Мова також йде про складну реформу Генерального штабу, який має бути розділений як мінімум на три штаби, для того щоб ми могли говорити про реальний супротив війні на Сході. В зв'язку з цим спроба вийти з цієї ситуації, з цієї дискусії, яка вже стала загальнонаціональною про спосіб, стратегію і наслідки реформи ЗСУ шляхом зміни лише звернення, нічого не дасть.