Є ілюзія миру, є мир. Ілюзією миру є той час, коли не стріляють. От для багатьох здається, що коли перестають стріляти і перестають гинути люди, особливо безневинні, - це мир. Насправді сучасні війни військову компоненту включать в останній момент в крайній необхідності. Сучасна війна передбачає, що бажано уникати військового протистояння, а перемагати світоглядово, в інформаційній війні, фінансовій, енергетичній, політичній, дипломатичній, санкцій, і включати військову компоненту, коли є крайня необхідність. Саме припинення стрілянини не означає припинення війни.
Росія веде цілеспрямовану війну проти України, включаючи всі засоби і методи, в тому числі фінансові потуги, політичні, економічні, дипломатичні, інформаційні, агентуру в Україні, церковний момент, з метою повернути Україну в лоно Російської імперії. Україна, на думку Росії, - це є частина геополітичного простору Росії. Недоторкана частина, втрата якої для Росії означає загрозу, на її думку, її суверенітету і державності. Тому Росія буде вести війну за Україну до кінця і не буде змірятися з тим, що Україна може стати частиною іншого військово-політичного блоку чи просто абсолютно суверенною і незалежною країною. В крайньому випадку, навіть якщо Росія дуже сильно ослабне, то метою війни буде зробити Україну так, як зробили Австрію після Другої мирової війни — буферною країною, нейтральною, яка не є частиною жодного блоку. Тоді це було НАТО і країни Варшавського договору. Тому доки існує Російська імперія, незалежно від того, хто нею керує, тобто Росія в її нинішньому образі, війна триватиме. І цей процес може тривати століття.
Тому варто ще раз зазначити: між ілюзією миру і миром є велика прірва, і до справжнього миру — або ми втратимо суверенітет і Росія перестане використати військову силу і буде користуватися іншим набором воєнних методів, методів війни невоєнного характеру, або Україна утримається як самостійна держава, і це неминуче призведе до катастрофічних наслідків для Росії, до розпаду Російської імперії. Інших варіантів не видно.
Щодо ситуації, чому затихла ситуація з врегулюванням на Донбасі. По-перше, помінявся градус ситуації, бо змінилося керівництво США, і Трамп заявляв, що він буде міняти політику щодо Росії. По-друге, були певні процеси в самій Європі. Потрібно нагадати, що в Німеччині лише нещодавно закінчилася дуже тривала коаліціада. Вона тривала понад 100 днів після обрання парламенту ФРН, і тільки нещодавно Меркель отримала повноту влади. Тому міжнародне співтовариство трошки виключилось з процесу в силу того, що кожний мав свої внутрішні проблеми. Зараз провідні країни Європи нарешті мають легітимних керівників, і маємо надію, що активізується політика європейських країн. В зв'язку зі скандалами в США Трамп вже не може там прямо демонструвати свою прихильність до Путіна. В зв'язку зі скандалом в Британії, вона вже веде дипломатичну війну проти Росії, тобто це таке затишшя перед бурею.
Європейські країни теж взяли паузу в відносинах з Україною, тому що, на жаль, вони не бачать надійного партнера в Україні, і вони дуже часто бачать, що українська влада, яка декларує бажання миру, демократії, реформ і боротьби з корупцією, є джерелом війни, збереження старих кримінально-олігархичних кланів і є джерелом корупції. Тому що, на жаль, українській владі вигідна війна без кінця, тому що на цьому можна наживатися. Ми бачимо, що в умовах війни статки наших олігархів ростуть. Ми бачимо, що росте товарообмін між Україною і РФ, що взагалі фантастика в умовах війни. Ми бачимо, що ніхто не перекрив контрабанду через неконтрольовані території. Тому така ситуація вигідна всім, а країни Заходу взагалі для себе хочуть зрозуміти наші процеси.
Ще одна причина паузи – вибори в Росії. Поки Путін не пройшов інаугурацію, то й в Росії була підвішена влада. Тому це була така тактична пауза. Зараз події почнуть знову активно розгортатися. На моє переконання, Мінський формат не дасть жодних результатів. Це такій в'ялотекущий дипломатичний “Іловайський котел”, куди затягнули Україну і де їй потрошку затягують зашморг на шиї. Мінськ ніколи не стане джерелом миру в країні. Припустимо, будуть введені миротворчі війська. Мінський формат для цього не є площадкою, бо такі речі погоджуються на Раді безпеки ООН, і тут Мінський формат як заражений апендикс, він до рішення Радбезу ніякого відношення не має.
Була пауза, бо бойовики не отримували чітких вказівок від російського керівництва, бо Путін був заглиблений у себе. Більш того, ми знаємо, що позиції Англії після виходу з ЄС залишаються все одно сильними, адже Англія – одна з найбільших країн в Європі. Позиція Англії щодо Росії вкрай жорстка і категорична. Є позиція Німеччини щодо РФ — це будівництво “Південного потоку” і те, що з Росією треба миритися. І є серединна позиція президента Макрона, якій вважає, що з РФ треба мати відносини нормальні, але не треба йти на поступки щодо України, корупції і державного тероризму, якій Росія поширює по Європі. Тому зараз Європа буде визначати свою консолідовану позицію, якщо їй це вдасться, бо навіть в Нормандській четвірці Франція і Німеччина бачать по-різному події в Україні. Європа знову займеться традиційною для себе політикою, яку вона веде 100 останніх років — політикою замирення агресора. Вона робила з Гітлером такі фокуси, потім намагалася з Путіним. Європа ніколи не поміняє свою позицію. Вона буде робити все зі страху, що Путін може використати ядерну зброю, бо він вже використав всі види зброї у світі — звичайну, реактивну, біологічну, лишилась тільки ядерна.
Тому в Україні Донбас буде кровоточивою раною. Це буде виснажувати Україну, з надією на те, що рано чи пізно Росія захоче всунути Україні Донбас. Росії теж Донбас не потрібен. Вона хоче лишити його таким, який він є — розбитий і знищений, антиукраїнський, насичений російською агентурою і бойовиками в складі України, щоб він дестабілізував ситуацію всередині країни. Ми, зрозуміло, хочемо повернути Донбас в український простір, щоб це був не Донбас ЛДНР-івський, а жовто-блакитній з нашою владою. Та немає перспектив зробити це дипломатичним шляхом. Відповідно ця ситуація, на жаль, затягується. Україні треба посилювати свій тиск і допомогу іншим окупованим Росією народам. Йдеться про малі народи Росії, які втратили свою незалежність, - йдеться про волжських татар, про народи Сибіру, фіно-угорські — комі, удмуртів і т.д. Україна повинна посилювати тенденції до відновлення самостійності і суверенітету окупованих Росією націй. І от коли Росія почне сипатися, тоді ми будемо наближатися до миру в Україні.