Володимир Омеляна, говорячи про можливе закриття залізничного сполучення із Росією, чітко не озвучив про те, що вже було прийнято якесь рішення. Він розказував про це як цілком реалістичну річ, яку в нинішніх реаліях, коли йде війна між Україною і Росією, було би логічно зробити.
Але повернімося до самого фактажу. Річ у тому, що у нас часто наводять порівняння залізничного, автомобільного і авіаційного сполучення. Тут потрібно пригадати, що авіаційне сполучення між Україною і Росією взагалі було припинено ще в 2014 році. Тому такі порівняння недоречні, тому що насправді перекриття польотів було пов'язане не із створенням бар'єрів, а після історії зі збитим Боїнгом. Тоді з’явилася інформація від керівника СБУ Наливайченка, який посилався на нібито розвідувальні дані про те, що мали збити не малайзійський Боїнг, і не український військово-транспортний літак, який міг доставити десантників до луганського чи донецького аеропортів, а що планувалося збити російський аеробус, який летів в той час, і що просто вийшла помилка. І тому, розуміючи, наскільки висока ціна такої провокації, розуміючи, що після того почнеться 100%-во гаряча стадія війни з великим вторгненням, причому вже не в районі лінії розмежування, і не просто сухопутним шляхом через Крим, а це вже казус-Беллі, який буде розцінений як підстава для того, що було повноцінне вторгнення в Україну з захопленням Києва і наших велетенських територій. І щоб уникнути можливих провокацій саме з безпекового фактору було заборонено будь-які польоти російських літаків, в першу чергу, цивільної авіації, над територією України і прямі польоти Україна — Росія.
В Україні не було введено обмежувальних заходів щодо пересування громадян України в напрямку РФ. Росія сама вводила подібні заходи, коли блокувала пропуск на контрольно-пропускних пунктах, і це було не раз. Це стосується особливо вантажного транспорту: Росія блокувала транзит, ускладнювала проїзд громадян тощо. Українська сторона, окрім звичайного хаосу і бедламу, який дуже часто буває на кордоні, який створюється не стільки прикордонними службами, скільки самими громадянами (які завжди хочуть швидше пройти кордон, блокуючи своїми авто всі проїзди), якихось інших перешкод з українського боку не існувало взагалі. А от автобусне сполучення вільне, жодних обмежень нема, окрім, знов-таки, провокації з російського боку.
Залізничне сполучення також якимось жорсткими методами не обмежувалося. Чи потрібні вони? Потрібні, причому дуже жорсткі, тому що кожна людина, яка їде в РФ, піддає себе ризику арешту, провокації, затримання. Досить згадати того ж самого Карпюка, який поїхав вести якісь переговори в Росію, і моментально був заарештований. Навіть у сусідній Білорусі вже існують ризики. Згадайте Павла Гриба, який їхав на підставну зустріч, після якої його викради і транспортували до Ростова. Тому це вимушена міра з огляду на той факт, що більшість українських громадян, які опиняються у Росії, опиняються там не для зовсім законної діяльності. Мова йде не про злочинну діяльність, а про трудову діяльність з певними порушеннями. Як правило, працедавці в Росії не заморочують себе голову оформленням документів, тимчасової прописки, не сплачують внески до їх же російського бюджету. Це було завжди і сьогодні є і до молдован, і до таджиків, і до українців. Але українці, які там перебувають там незаконно, оскільки саме з Україною йде війна, досить часто стають об'єктом вербовки.
Більше того, переконаний, що майже кожен українець, який побував в Росії, пройшов пасивну процедуру вербування. Ти підписуєш документи під страхом, що тебе можуть заарештувати, і тобі кажуть: “Колись ми до вас звернемося”. До 90% ніколи не звернуться, а до 10% звертаються. І тому обмежування в пересуванні повинно бути здійснене. Але для цього має бути прийнята зовсім інша законодавча база, а не та база, якою може оперувати Міністерство інфраструктури. Мова йде про введення в статті Кримінального кодексу «Колаборантство», яка буде передбачати несанкціоноване відвідування країни, яка веде військові дії проти України.
Так, це для мільйона українських громадян створить проблеми. Але виникає інше питання: в той момент, коли Росія воює проти України, коли загинуло 10 тисяч людей, коли наші військові, які теж мають дітей, ризикують своїм життям на фронті, а хтось інший їде піднімати економіку Росії, тому що їм треба дітей годувати? Ці люди є мерзотниками, злочинцями, їх треба садити у тюрму, принаймні, обмежувати в правах, штрафувати, ускладнювати їм можливість попадання до Росії. Але це треба спочатку ввести на законодавчому рівні, де буде виписано про заборону несанкціонованих поїздок до країни-агресора. Хочеш їхати, маєш якісь спеціальні підстави — отримай в СБУ дозвіл на поїздку.
От це було б цілком логічно. Але доки таких законів нема, будь-які дії, які спеціально ускладнюють процедуру перетину, вони не дадуть ефекту. Не можна літати напряму до Москви — ну, літають через Мінськ. Так, це створює незручності, але мінімальні. Заборона на переїзд залізничним транспортом — ну, поїдуть автомобільним, стоятимуть довше у чергах. Мені не шкода людей, які їдуть до Росії, навіть якщо вони простоять три доби у черзі, хай хоч від спраги і голоду пухнуть. Мені не шкода, бо вони – злочинці і мерзотники. Але це не міняє ситуацію, бо ці люди поїдуть до Росії через Білорусь, з якою у нас немає війни чи протистояння.
Тому насправді, обмеження, які будуть носити тільки утруднюючий характер, вони просто приведуть до переформатування напрямків поїздок. І ті добросовісні громадяни, які по роботі, по ділових контактах їдуть до Білорусі, будуть мати серйозні труднощі, тому що туди хлине величезна армія різних заробітчан, які їдуть до Росії. Тому доки немає законодавчого вирішення, яке б забороняло поїздки до Росії, вводити окремі обмеження — це абсолютно неефективний шлях.
Що стосується не пасажирських, а вантажних перевезень — вони на сьогоднішній день фактично зведені до мінімуму. І чим швидше вони будуть повністю обнулені, тим краще. У нас є взаємний критичний експорт і імпорт з РФ, від якого ми поки що не можемо відмовитися. Поки немає гарячої стадії війни, великих наступальних операцій, бомбардувань, ми можемо їх зберігати. Все інше, з одного боку, на сумлінні самих підприємців, з другого боку — на відповідальності їх за майбутні наслідки для себе ж. Тому окремі експортно-імпортні операції, зокрема залізничним транспортом, достатньо жорстко скоротилися. Вони ще йдуть більш-менш автомобільним транспортом, хоча теж скорочуються. Тому на сьогоднішній день перекриття таких потоків принесе невеликі збитки УЗ, приведе до ускладнень і додаткових затрат окремим підприємцям і фактично не вплине на результати для держави.