Міністр соціальної політики Рева нещодавно відзначив, що солідарна пенсійне система позитивно себе проявила. За його словами, “вона пройшла усі випробування і довела, що навіть у найтяжні часи, коли була дуже складна економічна ситуація, єдиним джерелом пенсійних виплат була солідарна система”.
У питанні солідарної пенсійної системи треба дати відповідь — яка солідарна система? Якщо ми говоримо про солідарну систему існуючу, то в даному випадку потрібно нагадати, що половина коштів на пенсії зараз йде за рахунок державного бюджету. Тобто тоді це точно не солідарна система, тому що джерелом має бути не сама солідарна система з платежами, які йдуть від роботодавців, а фактично бюджет. Таким чином, навряд чи можна сказати, що вона самодостатня.
Крім того, навряд чи, поклавши руку на серце, можна сказати, що солідарна система виконує свою функцію за тією парадигмою, яку проголошує Уряд, якщо вона фактично на сьогоднішній день забезпечує лише мінімум для населення, а можливо, навіть і менше. Вибачте, якщо ви кажете населенню чесно, що “ми нічого, крім мінімуму, не наобіцяємо”, тоді ви маєте і будувати солідарну систему виходячи з цієї тези. Тоді мають бути мінімальні внески в солідарну систему, і мінімум виплат, маючи на увазі, що в цьому випадку вона буде збиткова, тобто вона не буде покривати власне зобов'язання, але принаймні вона буде виконувати зобов'язання Пенсійної системи і внески, а це в свою чергу дозволить збільшити рівень зарплат і закласти можливості вже для приватного накопичення.
Причому особисто є прихильником не обов'язкових внесків до накопичувальної системи, а добровільних, тобто щоб громадяни сами вирішували, в якій моделі їм потрібно накопичувати для себе і для майбутнього: чи вкладати у своїх дітей, в їх освіту, чи в нерухомість, чи в депозити, чи гроші у шухляді — це їх вибір, і держава не повинна туди лізти, тому що вона не може гарантувати їм, що ці накопичення, які людина хоче збирати, дадуть потім достатній дохід.
Цілком ймовірно, що так станеться, що вона просто буде неспроможна це гарантувати, а після того буде ще більше зневіри до держави і до цієї накопичувальної системи. Тому умова: якщо це добровільна накопичувальна модель, де держава лише дає стимули, то в цьому випадку така накопичувальна система може бути.
Особисто є прихильником малої солідарної системи, бо вона потрібна чому? Попри критичні зауваження до самої солідарної системи, вона потрібна, бо все рівно державі приходиться думати, що робити з людьми похилого віку, які дожили, наприклад, до 65 років. Все рівно їх потрібно утримувати, навіть якщо вони не заробили собі на пенсію. Їм все рівно дається соціальна допомога. А по великому рахунку, ті виплати, які йдуть при мінімальній пенсії і виплати за рахунок бюджету у людей, які не мають пенсійного стажу, фактично вони принципово не відрізняються. І ті, і ті будуть у злиднях.
Виходячи з цього, держава зацікавлена в тому, щоб зберегти солідарну систему просто для того, щоб мати джерело для виконання цієї мінімальної функції. Але при цьому потрібно чітко визнати, що нічого, окрім мінімуму, держава забезпечити не може. Це не питання якогось зла. Це питання просто того, що та модель солідарної системи, яка була при Бісмарку, абсолютно не може забезпечити в існуючих умовах гідний рівень пенсій, тому що при Бісмарку люди після виходу на пенсію жили півтора-два роки, і при тому людей, які робили внески до солідарної системи, була у співвідношенні до працюючих і пенсіонерів відповідна кількість. Було таке, що справді це не було проблемою, щоб забезпечити їх виплатами.
А от забезпечити виплатами при нинішньому співвідношенні працюючих і непрацюючих — це практично безнадійно. І це проблема не тільки українська, це проблема загальносвітова. Тобто в існуючих умовах солідарна система може лише якоюсь мірою гарантувати якийсь мінімум, щоб люди, доходячи до пенсійного віку, не помирали з голоду. А всі інші функції вона забезпечити не може.