9 серпня Білорусь пройшла свою точку неповернення. Барикади збудовані. По одній стороні – Олександр Лукашенко із силовиками, по другій – всі решта білорусів. Багато хто вважає їх тихими, останніми «совєцькими» аборигенами. Інші, планктон-експерти повторюють за кремлівськими пропагандонами про відсутність і демократичну слабкість політичної опозиції. Це не помилка. Спроба діяти в одному напрямку із спільною метою разом із нелюдсько жорстоким, готовим до будь-якого звірства з ОМОНом і спецслужбами. Типу: істинний лідер, якого підтримало традиційних 80% виборців і невдахи, маргінальні несистемні випадкові люди, які скористалися виборами і хочуть підірвати стабільність тривалого білоруського дива. Цілком керовані і проплачені зовнішніми гравцями – від Москви до НАТО.
В дійсності в Білорусі досить тривала і міцна опозиція. До Лукашенка і його режиму. Просто, вона інша. Не схожа на українську, російську, грузинську. Не горить, але постійно жевріє, нарощуючи свою силу під асфальтом закатаного катком «Батьки». Після кривавих репресій кінця 1990 і 2000, викрадення опозиційних лідерів Захарченка, Гончара і десятків інших протестна діяльність білорусів змінила свою форму і тактику. Врешті, ставка була зроблена на президентські вибори 2020-го року. Є дві обставини, які показують намір Білорусі демократично скинути свого незмінного лідера. Неймовірно висока явка 84,5%. Без особливих закликів з боку влади і опозиційних кандидатів, більшість з яких була арештована. І тут же, відсутність після оголошення результатів виборів чинного президента будь-яких, навіть незначних, знаків щодо його публічної підтримки виборцями або якимось штучними, громадськими виборами. Це означає тільки одне, що білоруські виборці колективізували свій протест, не голосували й близько до цифр офіційних даних ЦВК 80,05% і, зціпивши зуби, будуть йти до кінця. Якщо зможуть вистояти якийсь час проти жорстокості насильства силовиків і не піддатися страху розправи над собою і близькими. І друге. Олександр Лукашенко це точно розуміє і боїться, що стихійні, без політичних лідерів, революційних спікерів протести можуть перерости в революцію. За українським сценарієм Майдану 2014 року. Вочевидь, він пам’ятає, що саме білоруська пісня Ляписа Трубецького «Воїни світла» стала революційним гімном Майдану. Саме в ній апокаліптичним прозрінням «воїни світла» стали «Небесною сотнею». Тому, президент намагається зачистити, зупинити, маргіналізувати, загнати в під’їзди, в квартири, спальні райони протестуючих, не дати можливості їм захопити центральні площі і проспекти в Мінську та інших білоруських містах, накрити всіх незгодних смертельним страхом, позбавити їх усіх можливих комунікацій, заперти їх у слідчі ізолятори і місця тимчасового утримання. Єдиним і перевіреним шляхом: надмірною жорстокістю і насильством, кров’ю і розстрілами з коротких дистанцій гумовими кулями та паралізацією світлошумовими гранатами, сльозогінним газом і водометами. Ніякого діалогу і переговорів. Ніби, немає з ким – одні в тюрмі інші втекли. Олександру Григоровичу, на відміну від Януковича, немає куди відступати. В дружній Пекін, до «залізних братів» він точно не поїде, а Москві він після українського втікача з Майдану він непотрібний. Можливо й більше. Попри особистий лист йому Путіна на 5 сторінках і привітання з перемогою в стилі: «возвращайся и я все забуду» є лише частиною замислу кремлівського стратега, який не сподобався «білоруському колезі». 33 «вагнерівця». Вони разом з іншими найманцями, з огляду на позицію й Лукашенка, мали дестабілізувати ситуацію у випадку часу «Х». Найшвидше, програшу незмінного лідера і адепта союзної держави з Росією. Москва знала про надто низький його соціологічний рейтинг і готова була вдатися до масштабних провокацій. Не виключено й введення своїх військ для захисту воєнних баз та стратегічного бізнесу. Лукашенко пішов своєю дорогою, відмовившись стати маріонеткою. Окрім того, в Білорусі досить сильні китайські інтереси, які Москва не хотіла би ігнорувати, а випрацювати спільну позицію в цій ситуації майже неможливо через різні геополітичні стратегії сторін.
Захід ще якийсь час буде займати балансуючу позицію. З одного боку він буде тиснути на Лукашенка для відмови від насильства правоохоронців та надання амністії всім учасникам протесту. Залишаючи «останньому диктатору в Європі» невелику щілину в дверях Західного клубу. Якщо насильство буде продовжуватись то, невиключено, за ініціативою Польщі і Литви Брюссель може запропонувати круглий стіл для переговорів між Лукашенко і вулицею. На відміну від українського круглого столу у 2004 році між Ющенком і Януковичем, в Білорусі на цей час немає очевидних політичних лідерів, але їх інтереси може представляти Світлана Тихановська. Питання в тому, що вимоги опозиції про визнання перемоги Тихановської, перерахунок голосів, призначення нових виборів, для Лукашенка будуть ультиматумами. Він їх не прийме. В силу своєї природи і психотипу диктатора. Я пропонував в тому далекому 2004-му Януковичу і Ющенку, інший вихід із кризи і без круглого столу, який неминуче розколював суспільство: Янукович визнає Ющенка законно обраним президентом, а Ющенко призначає Януковича прем’єр-міністром з повноваженнями в редакції нової Конституції. Але оточення обох лідерів мало зовсім інші плани. В результаті ми отримали тривалу кризу, яка ще не закінчилася війною з Росією. Єдиний вихід для Лукашенка включити лідерів опозиції в політичну систему і управління країною. Очолити перехідний етап до нової Білорусі – оновити Конституцію, виборчі системи, провести реформу юстиції, суду і правоохоронних органів. І красиво піти.
Цього не станеться. Лукашенко вважає себе чи не єдиним бенефіціаром білоруської держави. Зараз у нього в руках абсолютна влада. Його інтуїція спіткнеться на нову стратегію глобалізації де абсолютний суверенітет – диктатура влади однієї людини неможлива. Найгірший сценарій і доказ цьому – Сирія Башара Асада. В Білорусі вже проглядається свій, третій шлях. Він умовно може бути визначений як венесуельський. Представники білоруської опозиції заявили про готовність створити уряд в екзилі. Тобто, вигнанні. Захід визнає легітимним президентом Світлану Тихановську і буде діяти по протоколу відносно Мадуро, але, можливо, ще більш жорсткому. Зовсім не виключено, що Москва буде не проти, якщо Лукашенко тільки не відмовиться від введення російських військ або зброї на територію Білорусі. Але це підірве і без цього крихку європейську безпеку. Особливо для Польщі і Балтійських країн.
У цьому контексті надзвичайно важливо перестати розглядати Тихановську як випадковість, домогосподиню і слабкого лідера. Ним точно не народжуються але стають. А криза і виклики є найкращою повивальною бабкою для воїнів добра. І її такою зробить час, немилосердна жорстокість Лукашенка, криваве насильство ОМОНу, тисячі молодих «безробітних і кримінальних елементів», які сміливо кидаються на штурм силовиків та безстрашні марші білорусок у білих платтях.
Суть «мертвої петлі», як замкненої у вертикальній площині полягає в тому, що для виходу з неї потрібен сильний двигун і міцний літак. Інакше у верхній точці петлі пілот може вилетіти із своєї кабіни. Або літак при критичній швидкості польоту, через неспівпадіння центру сил і вихровими, такий літак попадає у флаттер, який руйнує літальний апарат. Ці закони фізики стають законами революції, якщо ігнорувати волю народу. Саме вона має визначати стратегію і тактику поведінки лідерів, які отримують мандат на управління державою. Ми, українці, знаємо, як ніхто інший, добре ціну свободи і жорстокості, волі і узурпації, незалежності і поневолення. Ми йшли на барикади і Майдани для того, аби з усім цим покінчити. Цим часто користувалися негідники і пройдисвіти, але ми вірили, що це єдиний шлях до суверенної державності і свободи особистості. Білоруси вийшли також на цю дорогу. Вони не позаду нас а поряд. І кожне слово нашої підтримки близькому і рідному нам народові зараз як ніколи важливе і потрібне. І його перемога стане останньою віхою загибелі СРСР і унеможливить, в значній мірі, появу нової, ще більш войовничої російської імперії. Це розуміє і Олександр Лукашенко. І у нього залишається шанс вийти із цієї історії, а не втопитися.Мертва петля – це фігура вищого пілотажу. Олександр Григорович Лукашенко 26 років виконував карколомні фігури політичних піруетів. Але в мертвій петлі не був ще ніразу.