Скупчення російських військ на кордоні з Україною численністю у приблизно сотню тисяч з наступальними озброєннями, включаючи танки, артилерію та авіацію – це занесений кинджал над українською державою. Аналіз заяв західних лідерів та керівництва НАТО свідчить (на заяви керівників власної держави ми покладатися не можемо в силу їх як мінімум не адекватності, а як максимум – їх можливої роботи на ворога), що наші партнери, від президента США та генсека НАТО починаючи, самі не знають, чи збирається Путін справді на нас нападати, чи тільки «лякає».
Заяви путінського «песика» Пєскова про суцільну миролюбність Московії та очікування провокацій з нашого боку нічого хорошого, звичайно ж, не віщують. Що мають робити в цих умовах українці в принципі, щоб мінімізувати шанси агресії та зупинити її на якомога дальших рубежах, якщо вона все ж розпочнеться?
У першу чергу – бути готовим до відбиття агресії не лише там, де ми її звикли відбивати за останні 7 років – на Донбасі, але на всьому протязі українсько-російського кордону, включаючи кордон з Білоруссю.
Відповідно, протягом найближчих кількох тижнів війська мають розташуватися вздовж усієї потенційної лінії фронту – з концентрацією на напрямках основних, найбільш вірогідних ударів та з посиленим прикриттям двох великих міст – Харкова, де сконцентрована військова промисловість, і звичайно ж – столиці України Києва. Всі мости в прикордонній зоні, через які проходять дороги, мають бути приготовані до знищення, колючій дріт та глибокий рів мають в’явитися на всьому протязі кордону – від Польщі до Маріуполя. Дріт можна терміново закупити за кордоном, а на копання рову можна кинути всю техніку з «Великого будівництва», прозваного в народі крадівництвом. Звідси ж, з «крадівництва», можна терміново взяти і кошти. Продовжувати, як наче нічого не сталося, ремонтувати дороги, коли за місяць-півтора в нас можуть захопити та відібрати країну – повний абсурд. Ну, якщо тільки ми не ставимо за ціль відремонтувати їх, щоб окупантам краще їхалося.
Звичайно, рів, колючий дріт та інші терміново зведені інженерні перешкоди не спинять ворожих танків на зовсім, але їх наявність дасть можливість виграти час та завдати при цьому ворогові максимальних втрат. Ну, а якщо врахувати, що атакувати нас скоріш за все будуть гібридно, не лише танками, але й мігрантами, то колючий дріт стає просто незамінним елементом.
Наступний надважливий елемент – самі бійці. Хвалити бога, в нас близько чотирьохсот тисяч людей в резерві, які мають досвід бойових дій, їх пора починати викликати до воєнкоматів. Не всіх відразу, звичайно, а поділити їх на хвилі мобілізації. Наприклад: перша хвиля, скажімо п’ятдесят тисяч чоловік – за тиждень, друга хвиля, сто тисяч – за три тижні і т. д.
Наступне – максимум зусиль має бути кинуто на дипломатичний фронт. Америку та Європу слід переконати у терміновому порядку підготувати «убивчий» пакет санкцій проти Московії, який буде введений в дію у разі початку агресії проти України.
Ще важливіший елемент (який у справі упередження агресії може виявитися вирішальним) – привезти та розмістити військових наших стратегічних союзників – США та Великобританії на території України, вздовж лінії фронту. Великобританія вже заявила готовність привезти в Україну шість сотень своїх спецназівців – де дії української влади, щоб не втратити цю ініціативу?? Де заява президента про запрошення британців та готовність їх прийняти у будь-який момент??! Хто вже полетів у Лондон домовлятися про прийом цієї безцінної військово-політичної підтримки?! Відсутність відповідей на ці запитання ще раз свідчать про те, що в нас на чолі країни – абсолютно не адекватна людина, яку треба негайно змінювати.
Зрозуміло, що ні 600 британців, ні навіть якщо до них доєднаються тисяча чи дві американців, самі по собі путінської агресії не спинять. Але їх наявність стане потужним стримуючим фактором, це те, чого Путін боїться найбільше: появи в наших рядах наших натівських союзників. Тому що вдаривши по одному американському чи британському підрозділу, він опиниться в стані війни з цілими Сполученими Штатами Америки (британці з американцями, як відомо, союзники більш тісні, аніж як просто соратники по НАТО. Удар по британцях буде так само сприйнятий у Вашингтоні, як і удар по самих американцях). А у відкритому бою з США гнилому, плєштивому московському ведмедю тягатися, звичайно, не під силу, і він сам – алковедмідь, це чудово розуміє. То ж якщо поряд з нашими стоятимуть наші союзники, агресія майже гарантовано (десь на 99,9 %) не розпочнеться.
Однак до нас ніхто не приїде, якщо ми самі не будемо готуватися до відбиття агресії, а навпаки, заявлятимемо, що ніякої особливої небезпеки немає.
Нарешті, останній – найважливіший елемент, - політичний. При такому президентові та верховному головнокомандувачу, як у нас зараз, практично нічого з вищеперерахованого здійснити не реально. Навіть якщо ми, суспільство та армія, будемо пробувати щось ростити самі, без нього, він буде сидіти на горі, і все нам псувати – як це було в операції по пійманню «вагнерівців». І відставка Єрмака тут нічого не вирішує. Тому що він – той, хто наділений владою, не лише нічого не тямить, не лише байдужий до долі України, і не лише вже замарав себе зрадою, але й у принципі не збирається конфліктувати з тим, хто хоче нашу країну захопити. Він реально думає лише про те, щоб не розізлити Путіна. Тому що знає (і з кожним днем все знає більше), що тільки туди, в Московію, у нього є дорога до втечі – ні в Зімбабве, ні в Північній Кореї «Бубочка» переховуватись не збирається, а можливо, і не знає про існування таких країн. Саме по цій причині – небажання сваритися з Хуйлом, він всунув ножа у спину нашим розвідникам. І саме по цій причині з ним ми від Путіна не захистимося – кого б він не призначив на посаду «Єрмака»!
Тому звільнення В.Зеленського з поста Президента України стало питанням збереженням Незалежної української Державності.