Міністр фінансів Сергій Марченко пропонує дозволити податковій отримати доступ до банківської таємниці для підвищення прозорості сплати податків. Він вважає, що банківська таємниця часто захищає злочинців, а не законослухняних громадян. Тому він висловив переконання, що банківська таємниця для податківців все ж буде скасована в рамках євроінтеграції.
Наскільки це відповідає конституційним вимогам, свободі слова, правам людини і яки це несе ризики для споживачів банківських послуг From-UA запитав думку Юрія Гаврилечко - українського аналітика, економічного експерта та викладача.
- Насамперед хочу зазначити, що всі висловлювання щодо того, що це якимось чином наближає нас до Європи, до європейської практики чи будь-які подібні мантри, як завжди, є абсолютною брехнею, нічого спільного не мають із реальністю, оскільки в нас чиновники не відповідають за оприлюднення брехні, вони абсолютно спокійно можуть це собі дозволити.
Більше того, у нас ще дуже популярною є практика, коли чиновник може, так би мовити, висловлювати публічно власну думку. Але в жодній європейській країні міністр не може висловлювати власну думку, поки він є міністром, тому що він є політична фігура, яка визначає політику в тій чи іншій сфері. Відповідно, всі його заяви не є його власною думкою, а є частиною державної політики. В нас нічого подібного немає, в нас кожний міністр може мати публічну власну думку, тому й виникають безліч негараздів, насамперед із тим, що саме розуміти під офіційною позицією.
Другий момент — це порушення прав і ціла низка проблем, пов'язана із цим. По-перше, варто згадати, що поки що в Україні саме злочини, пов'язані з порушенням права власності, є значною мірою кримінальними. У кримінальній юстиції у нас діє принцип презумпції невинності, тобто допоки не доведено, що хтось є злочинцем, його не можна вважати злочинцем. Якщо запроваджувати певні регуляторні процедури з огляду на те, що кожен може виявитися злочинцем, то це є порушенням презумпції невинності.
От у мене є зустрічна пропозиція. Я вважаю, що міністр має стати героєм українського аналогу шоу Трумена. Пам'ятаєте, було таке? І, відповідно, років десять всю свою діяльність здійснювати винятково під камеру, абсолютно всю. А потім за ці десять років суспільство на референдумі має вирішити — продовжувати цю практику, щоб ще подивитися, чи, може, цей кейс використати для боротьби з корупцією і поширити на всіх співробітників Міністерства фінансів. Спочатку, а далі — на всі інші державні інституції.
Щодо сприяння шахрайству, нагадаю, що банківська таємниця спокійно проіснувала фактично з моменту створення банків як таких і їхніх попередників, які були започатковані у вигляді довірчих вкладів ще Орденом тамплієрів. Знаєте, якось впродовж майже тисячоліття жодної проблеми існування банківської таємниці не було. Більше того, саме банківська таємниця була одним із найбільших запобіжників проти крадіїв і грабіжників, тому що вона давала можливість чітко визначити, кому належать кошти, і гарантувала, що скористатися ними може саме їхній власник, а не будь-хто. На цьому, до речі, постав інститут репутації швейцарських банків.
Щодо того, що сприяє шахраям і злочинцям, нагадаю, сприяє їм з боку держави те, як вона ускладнює законодавство. На це звертав увагу ще Цицерон: чим ближче крах держави, тим більш навіженими є її закони. Якщо законодавство надто складне і заплутане, це створює можливості для зловживань. Відповідно, злодії й корупціонери в такий спосіб використовують його неоднозначності для своїх цілей.
Другий момент — це зловживання регуляторними процедурами, регуляцією взагалі, бо велику кількість регуляторних актів можна використати для маніпуляцій і створення певних корупційних схем. Чиновники будуть вимагати хабарі для забезпечення дотримання всіх регуляторних норм і позицій.
Створення умов для збільшення витрат на виконання, тобто операційних і адміністративних витрат підприємства, також сприяє корупції. Бізнес витрачає шалені ресурси на дотримання всіх чинних законів та регуляторних норм, що приводить до зниження конкуренції і створення простору для корупційних практик.
Збільшення непрозорості також відіграє роль. Зараз, під час воєнного стану, різні державні інституції, посилаючись на ситуацію, утаємничують ті чи інші регуляторні акти. Незнання законів не звільняє від відповідальності, але часто це йде на користь корупціонерам.
Клієнтеризм — явище, коли політики використовують законодавство для задоволення інтересів певних груп, — теж сприяє корупції. Виконавча влада самостійно видає підзаконні акти, що створює умови для поширення корупції.
Низька інституційна спроможність бізнесу, коли неофіційні моменти забезпечення стають частиною офіційних, також призводить до зростання корупції.
Щодо відкриття таємниці: кілька років тому обмін валюти через сканування паспортів спричинив проблеми. Інформація про чесних громадян потрапляла до злочинців, але жодного покарання не було. Закон про захист персональних даних не спрацьовував.
Підсумовуючи, будь-які регуляторні процедури, які не допомагають громадянам і не сприяють їхньому добробуту, працюють на злочинців. Держава не має права виховувати дорослих осіб — це ознака свавілля і тоталітаризму. Конституція гарантує, що визначити, хто є злочинцем, можливо лише в судовому порядку.