Президент України Володимир Зеленський на Всесвітньому економічному форумі в Давосі заявив, що обіцянки деяких країн Заходу прийняти Україну до НАТО були "брехнею". За його словами, США та Німеччина протягом усієї війни продовжували підтримувати контакти з Росією, демонструючи слабку позицію в діалозі.
З цього приводу, From-UA вирішив запитати думку директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Балу, який різко розкритикував публічну зовнішню політику України.
Я давно наголошував і змушений повторювати, що публічна зовнішня політика, заснована на претензіях, образах і звинуваченнях, шкодить Україні. Вона мала завершитися давно. Треба займатися дипломатією професійно, а не так, як до цього часу навіть голова Офісу продовжує говорити. На 80-річчі Інституту міжнародних відносин було сказано, що нетрадиційна дипломатія ніби приносить результати. Правда, потім Сибіга його поправив щодо нетрадиційної.
Нетрадиційна дипломатія, за словами президента, вона може бути умовно допомагаючим елементом. Це не означає, що це має бути публічною дипломатією через заяви претензій чи якихось звинувачень. Це маються на увазі якісь особисті стосунки, які непублічно можна задіювати і допомагати вирішувати ті головні завдання, які стоять перед дипломатами той чи іншої країни.
На жаль, в українському МЗС не всі професіонали, що призводить до некоректних заяв. Зокрема, іноземні ЗМІ неодноразово писали, що українські представники звертаються до Європи з повчальним тоном.
Стосовно НАТО, що не хотіли брати, — ну, варто згадати липень 2023 року, саміт НАТО у Вільнюсі, що він там написав, приблизно ото саме, коли, за словами знову же інформації іноземної преси, саме президент Литви за допомогою поляків вмовив Байдена, щоб якось ситуацію спустити не те що на тормоза, а нівелювати негативні моменти, тому вони придумали спільну заяву щодо угод про безпеку, це G-7, і не було ніякого формального запрошення.
Все це — наслідок певних заяв і бездіяльності. Нам неодноразово чітко озвучували базові умови: подолання корупції та забезпечення свободи слова і демократії. Без виконання цих умов, членство в НАТО та ЄС залишається недосяжним.
Щодо НАТО ситуація особливо складна через потенційне право вето з боку окремих країн-членів. Прикладом є Угорщина, де Орбан постійно акцентує увагу на корупційній складовій в Україні. Очевидно, що внутрішні системні проблеми України блокують її євроінтеграційні прагнення.
Як наголосив Байден напередодні саміту у Вашингтоні, для офіційного запрошення до НАТО необхідний консенсус усіх членів альянсу. А це означає повне виконання всіх передбачених умов, чого наразі не відбулося. Навіть країни-союзники, включаючи нових членів — Фінляндію та Швецію, які активно підтримують Україну, не матимуть аргументів на її захист.
За таких обставин країни на кшталт Словаччини чи Угорщини завжди матимуть формальні підстави для блокування — корупційність та брак демократичних свобод.
Скільки разів публічно наголошували на необхідності припинити монополізований телемарафон? Скільки експертів та міжнародних партнерів висловлювали застереження щодо його шкідливості? А у відповідь — повна бездіяльність та небажання щось змінювати.
Нині ми опинилися на межі міжнародного скандалу через призупинення допомоги, яку Трамп заблокував на 90 днів. Попри критику з боку України, Байден фактично врятував нашу обороноздатність масштабними поставками озброєння та фінансової підтримки.
Варто пригадати, як свого часу українська влада скептично ставилася до попереджень США про можливу російську агресію, фактично дискредитуючи дипломатичні зусилля Байдена. Натомість президент США послідовно забезпечував України військовою технікою та ресурсами.
Нині навіть іноземні експерти визнають: наданої Байденом допомоги вистачить, аби підтримати нашу обороноздатність до 2025 року, навіть якщо допомога від Трампа не надійде.
Тим більше, Європа вже підтвердила виділення додаткових 50 мільярдів, включаючи відсотки від заморожених активів російського центробанку. По суті, завдяки послідовній підтримці Байдена, Україна забезпечена озброєнням принаймні до 2025 року.
Однак принципове занепокоєння викликає прозорість фінансових потоків. Республіканці наполягають на проведенні детального аудиту коштів, що надходили через UCID, маючи на меті простежити кожен доларовий транш. Це означає, що Україну чекають надзвичайно складні дипломатичні та фінансові перемовини.
Пам’ятаєте, протягом півроку допомогу України затримували, і навіть коли сенатори зібралися, засідання несподівано скасували. На зустріч прибули начальник об'єднаного комітету штабів армії США та директор ЦРУ. За повідомленнями, вперше в історії сенатори практично майже обматюкали військових і розвідників, оскільки президент Зеленський, який мав би задати тон для надання підтримки, не виступив.
Внаслідок цього Україні, очевидно, нічого не дали. Сенатори та республіканці висловлювали застереження: вони готові виділити кошти, але не безпосередньо в бюджет України, аби уникнути корупційних ризиків. Один з них прямо заявив, що не хоче, аби черговий міністр купив собі літак чи яхту.
Це підтверджує: корупція залишається системною проблемою №1. Навіть соціологічні дослідження всередині України показують, що корупція має більш негативні наслідки для українців, ніж сама війна. Для багатьох корупція перебуває на першому місці серед загроз, випереджаючи навіть воєнні ризики.
Здається, вони вирішили, що "нам всі винні". Насправді ніхто нам нічого не винен, оскільки вони надають кошти зі своїх податкових надходжень. Підтримка України вже серйозно знизилася, зокрема в Чехії — менше 50%. Невдовзі ми побачимо, наскільки Чехія буде готова продовжувати допомагати. Якщо підтримка впаде нижче 50% у США, Німеччині та інших країнах, стане зрозуміло, як надалі будуть складатися наші стосунки з міжнародними партнерами.
Зменшення підтримки зумовлене не лише поодинокими випадками неналежної поведінки біженців, а й системнішими чинниками. Опозиційні політичні партії, налаштовані проти допомоги Україні, активно використовують цю тему в боротьбі проти чинної влади. Ситуація настільки складна і взаємопов'язана, що вже почала давати негативні наслідки для нашої міжнародної підтримки. Якщо ми негайно не вживемо заходів для зміни суспільного сприйняття, становище може значно погіршитися.
Тому питання вступу в НАТО, що можна було б закрити очі, як думали на Банковій, що у нас війна, ми будемо робити, що хочемо, тратити їхні гроші, красти, як хочемо, але вони нам винні, тому вони будуть це робити. Якщо ви зауважили, з самого початку була така поведінка в зовнішній публічній політиці, і вона, на жаль, не завершилась. І тому, з моєї точки зору, цей виступ точно нам не додав розуміння і бажання більше нам допомагати.
Питання вступу до НАТО не можна розглядати легковажно, як вважали на Банковій, думаючи, що під час війни можна робити все, що заманеться: витрачати чужі кошти та зловживати довірою. Сподівання на те, що партнери "нам і так винні", є хибними. З самого початку спостерігалася проблемна модель поведінки у зовнішній публічній політиці, яка, на жаль, досі не змінилася. З моєї точки зору, такий підхід однозначно не сприяє формуванню міжнародної підтримки та бажанню допомагати Україні.
Нам у цій ситуації, якщо можна так сказати, пощастило, що поведінка Путіна налякала європейських лідерів, які усвідомили реальну загрозу для їхньої безпеки. Недарма на останньому саміті ЄС чітко заявили: безпека України — це безпека Європи. На цьому особливо наголошував Макрон, який ще минулого лютого був першим, хто підняв питання про відправлення і розгортання європейських військ на території України. Тоді його багато критикували, а Шольц навіть фактично вступив із ним у конфлікт. Проте національні інтереси США, ЄС і НАТО, а також можливі зміни влади в Угорщині та Словаччині, як зазначає Newsweek, створюють сприятливі умови. Серйозні внутрішні проблеми в країнах із промосковською позицією також грають свою роль. Отже, збіг їхніх інтересів із національними інтересами України є ключовою причиною того, чому нам допомагають і продовжуватимуть це робити.
Але тому вони й говорять про перемовини, про якесь припинення, і про вибори. От це насправді такий ланцюжок. І це не подобається Банковій, і тому вони вже починають сваритися з Європою. То вони сварилися з Байденом, зараз заграють з Трампом, але поки що не дуже виходить.
Щоб краще зрозуміти рівень алогічності ситуації, наведу один приклад. Зеленський заявляв, що Україна готова замінити американських військових, які, згідно з інформацією італійського видання "Ля Республіка" (одного з провідних у світі), можуть бути скорочені в Європі на 20%. Це приблизно 20 тисяч осіб, як зазначалося в джерелах. У той же час Зеленський сказав, що Україна готова розмістити своїх військовослужбовців у Європі замість американців. Однак, виступаючи в Давосі, він заявив, що необхідно забезпечити присутність 200 тисяч європейських військових для підтримання миру після досягнення припинення війни. Де тут логіка?
Для кращого розуміння рівня обговорень варто зазначити, що іноземні експерти-аналітики спершу говорили про необхідність 40 тисяч військовослужбовців. Пізніше військові уточнили, що через ротацію ця кількість може зрости до приблизно 100 тисяч. В історії ще не було випадків такої масштабної присутності. Причому ці сили не можна назвати класичними миротворцями, адже їхня роль буде іншою, хоча їх умовно називають "миротворцями".
Але Зеленський заявив про необхідність 200 тисяч військовослужбовців, стверджуючи, що менша кількість не вирішить проблему. Але очевидно, що Європа не готова надати таку чисельність. Чому це озвучувалося публічно? Можливо, щоб у разі невдачі звинуватити Європу в недостатній підтримці? Схожа ситуація була із формальним запрошенням до НАТО. Вже неодноразово пояснювали, що без виконання необхідних умов запрошення не буде. Проте у плані перемоги, який часто називають "планом вимог", першим пунктом вказується саме це запрошення. Для чого таке робиться?
Є два можливих пояснення: або це свідчить про некомпетентність, що, на жаль, є поширеним явищем, або ж це свідома стратегія, спрямована на те, щоб перекласти провину за невдачі на інших. Подібно до ситуації із заявою про 200 тисяч військових, складається враження, що ці цифри називаються не для реального досягнення мети, а щоб згодом пояснювати провали зовнішніми причинами. Як результат, така тактика лише посилює відчуття хаосу та неспроможності.