Призов 18 річних чоловіків
24.01.2025 15:45

Степан Гавриш. Чи варто ризикувати долею майбутніх фахівців заради військової реформи?

Заступник глави Офісу президента Павло Паліса в інтерв’ю Associated Press повідомив, що в Україні розробляється реформа призову чоловіків віком 18-25 років, яка передбачає фінансові стимули, гарантії навчання та відкритий діалог між солдатами і командирами. Нова система покликана замінити застарілий радянський підхід і підвищити чисельність ЗСУ, враховуючи заклики до зміцнення обороноздатності. Представники влади наголошують, що захист держави – це обов’язок кожного громадянина.

Що мав на увазі заступник голови ОП Павло Паліса, коли говорив про реформу добровільної мобілізації 18-25 річних From-UA запитав у українського політика, народного депутата України III, IV скликань Степана Богдановича Гавриша:

Це означає, що його використали для витоку інформації від президента, на що сам президент Володимир Зеленський, Андрій Єрмак та інші високопоставлені особи, які фактично є ключовими фігурами в українській політиці, не наважуються. Проте проблема полягає не тільки в цьому. Головне в тому, що сьогодні у складі ЗСУ вже 40% солдатів є жертвами примусової мобілізації. Вони стали жертвами, оскільки їх примусово відловлюють і змушують служити в армії.

Водночас із них 150 тисяч або СЗЧ, або дезертирували. І змінити цю ситуацію неможливо, доки не буде реформовано мотиваційну й ідеологічну основу формування ЗСУ.

- Але мова ж йде не про мобілізацію, а про реформу, яка дозволить залучення до війська людей 18-25 років.

Це ще одна підступна реформа, яка на перший погляд може не виглядати загрозливою, але в результаті може бути використана, наприклад, у випадку пауз у навчанні магістрів чи великих канікул для студентів. В законі прямо передбачено, що в цей час їх можуть мобілізувати до ЗСУ.

У мене є двоє синів: одному 20 років, іншому 18. Один навчається на військовій кафедрі, де складна система, пов'язана зі створенням та управлінням штучним інтелектом у зброї. Інший навчається в авіаційному університеті на оператора безпілотників, конструктора та виробника. У мене виникає питання: хто це робитиме завтра? Війна сьогодні є високотехнологічною. Якщо ми завтра мобілізуємо цих хлопців (які ще діти, повірте мені), чи зможемо ми за два тижні навчити їх користуватися автоматом? Можливо і так. Чи зможемо ми навчити їх штурмовим діям або управлінню безпілотниками? Можливо…

Нам потрібно кардинально змінити сам підхід до цієї теми. В Україні і за кордоном є достатньо чоловіків, готових брати участь у війні. Я, наприклад, пропоную створити інженерну армію, куди могли б вступити добровольці з певними гарантіями контракту, які не брали б участі в штурмових операціях або на фронті, але мали б необхідні спеціальності. Або можна створити армію безпілотних систем. У нас є безпілотники, але їх дуже мало. Наприклад, сьогодні вночі ми завдали удару по рязанському нафтовому заводу, який виробляє 18,8 млн тонн нафти, з яких майже 7 млн — бензин і стільки ж — дизельне паливо. Якщо ми будемо завдавати таких ударів кожен день — десятки, 20, 30, 40 — Росія припинить війну!

Нам потрібен інший підхід до війни. Чи зможемо ми забезпечити це просто мобілізацією молодих людей? Ні, без сумніву.