Президент України Володимир Зеленський запропонував відправити викладачів військових ліцеїв та вищих навчальних закладів на фронт. Він підкреслив, що лише реальний бойовий досвід дозволить педагогам ефективно навчати курсантів та ліцеїстів, забезпечуючи їм розуміння сучасної війни не лише з книжок, а й з особистого досвіду.
Інтернет-видання From-UA звернулося за коментарем до політтехнолога та директора з стратегічного планування агентства Гайдай.Ком Сергія Гайдая, аби дізнатися його думку щодо запропонованих новацій, а також про роль силових структур, прокуратури та поліції в процесі мобілізації. Як має виглядати цей процес, якщо орієнтуватися на європейський досвід або практики західних країн?
- В європейській практиці подібних випадків немає, оскільки європейські країни востаннє потрапляли у війну під час Другої світової, якщо не враховувати Балканський конфлікт, де ситуація була зовсім іншою. Тому застосовувати європейський досвід, особливо в сучасному світі, коли війна змінилася і дуже сильно — технологічно, не має сенсу.
Щодо президентського виступу щодо викладачів вишів, я його не бачив, але стосовно силовиків, на мою думку, це правильне рішення. Однак, це стосується не тільки силовиків. Є два процеси, які досі не працюють в Україні. Перший — навіть у мирний час ми маємо надзвичайно велику кількість людей, які працюють на державних посадах, їх слід скорочувати. Більшість із цих людей формували свій добробут завдяки тому, що мали доступ до владних можливостей, і це відомо. В Україні є 160 тисяч державних службовців, але в реальності в системі держуправління, разом із місцевою владою, працюють більше 2 мільйонів людей. Це кадровий ресурс, який, по-перше, отримував від держави всі можливості для побудови свого добробуту. Логічно, що з одного боку ми маємо захищати країну та власний добробут, а з іншого — скорочувати державний апарат. Це — потенціал для мобілізації, і ці люди повинні йти захищати країну, а не бути задіяними в державному управлінні.
Другий процес — зараз в Силах оборони вже є мільйон людей, але питання в тому, чи ефективно їх використовують для оборони країни? Чому досі не можна стабілізувати фронт? Чому армія ще не провела реформи, які дозволили б стримувати наступ ворога, знищуючи окупантів і тим самим ослаблюючи Путіна та його головний інструмент — окупаційну армію? Може, нам варто не лише долучати новий особовий склад до армії, а й провести кадрові зміни серед командування, яке не бере участь у реальних бойових діях і не є ефективним елементом армії?
Нещодавно відомий австрійський експерт Том Купер зазначив, що для підвищення ефективності української армії потрібно прибрати зі штабів велику кількість генералів радянської школи і перетворити їх на команди розмінування, які будуть корисні в тилу. Тобто існує два процеси: з одного боку, скорочення кількості неефективних державних службовців, а з іншого — кадрові зміни в армії.
Крім того, на мою думку, примусову мобілізацію можна замінити на добровільний рекрутинг, як це робиться в ефективних бригадах. Але для цього потрібно провести реформи в армії, щоб кожен, кого набирають на службу, отримував достойну оплату, безпеку, адекватне командування і належну підготовку.
Щодо виступу Зеленського перед курсантами військових навчальних закладів, мені здається, що він просто намагався сподобатися курсантам, оскільки ми розуміємо, як курсанти інколи ставляться до своїх викладачів. Та все ж, мені здається, що першими, кого слід піддавати таким принципам, є штабні полковники та генерали, які хоча й перебувають в армії, але не мають досвіду реальних бойових дій і не розуміють, що таке фронт.