Сарана. Зазвичай ми чуємо про неї в новинах з Африки чи Азії. Але цього літа вона з’явилася тут — у Запорізькій і Дніпропетровській областях. Поля, які ледве оговталися після зневоднення через знищення Каховської ГЕС, сьогодні атакує нова загроза. Комахи знищують посіви, фермери рахують збитки, а науковці шукають пояснення. Чому це відбувається? Чи можна було попередити? І що робити людям? From-UA звернувся за поясненнями до президентки Асоціації професіоналів довкілля, генеральної директорки «Офісу сталих рішень» Людмили Циганок. Щоб не лякати — а розуміти. І діяти вчасно.
– Цього літа в Запорізькій та Дніпропетровській областях масово з'явилася сарана. Це природа, зміна клімату чи ми самі цьому посприяли?
– Сарана завжди була в Україні, особливо в Степу, це не новий вид і не ознака апокаліпсису. Зазвичай її помічають лише поодиноко, коли вона живиться дикою рослинністю й не завдає шкоди. Проблеми виникають тоді, коли комахи збираються у великі зграї, як цього року.
Є кілька факторів, які сприяли саме такому масовому поширенню. Насамперед кліматичні умови: весна була сухою, літо — спекотним, і це ідеальні умови для розвитку личинок. На таких територіях, особливо необроблених або занедбаних, де ніхто не проводить агротехнічних заходів, сарана відчуває себе максимально комфортно: є корм, немає конкуренції, а природні вороги — птахи чи комахи-хижаки — значно скоротили свою чисельність через воєнні дії. Вибухи та присутність фронту відлякують птахів, тож вони мігрують далі, залишаючи території без природного біологічного контролю.
Додатково вплинула структура посівів: монокультури, як-от кукурудза або соняшник, створюють ідеальне середовище для сарани — рівномірне і постійне джерело харчування. Усе це наклалося на зміну водного режиму після підриву Каховської ГЕС. Втрата зрошення призвела до зневоднення полів і зміни рослинного покриву, тож сарана почала активніше мігрувати у пошуках їжі й води, утворюючи великі зграї.
Це не унікальне для України явище. Такі спалахи відбуваються циклічно, приблизно раз на 8–11 років, і наука давно вміє їх контролювати. Але цього року поєднання кліматичних умов, війни та порушеного господарювання створило ідеальні умови для такого масштабного розмноження.
Сарана рухається швидко, до 150 км на добу, її ще іменують «природніми дронами» і справді може «вигризати» поля під корінь. Але це не унікальне для України явище. Такі спалахи відбуваються циклічно, приблизно раз на 8–11 років, і наука давно вміє їх контролювати.
– Чи можемо говорити, що підрив Каховської ГЕС вплинув на ситуацію?
– Так, і доволі суттєво. Підрив ГЕС призвів до зневоднення великих площ півдня України. Зникла зрошувальна система, змінилася рослинність, і це змусило сарану мігрувати у пошуках корму та води. Ці комахи споживають чимало вологи, і саме це стає одним із стимулів до їх пересування. На жаль, ті регіони, які й без того постраждали через втрату води, отримали додатковий стрес через навалу сарани.
– Чи є вже інформація про завдану шкоду?
– Поки що про повне знищення врожаю не йдеться, ми уважно в Асоціації, яку я очолюю, це моніторимо, і це добра новина. Але втрати є. Особливо постраждали фермери, які вирощують зернові, овочі та багаторічні трави. За попередніми прогнозами, втрати врожаю можуть скласти від 30 до 40 відсотків у тих господарствах, які не змогли провести обробку полів і знищити личинки на ранніх стадіях. Остаточні підсумки ми отримаємо після збору врожаю.
– Місцева влада повинна робити такі превентивні заходи?
– Так, у мирний час це звична практика. Використовуються екологічно безпечні препарати, часто на основі грибних культур, які не шкодять довкіллю. Поля обробляють ще на етапі появи личинок, використовуючи дрони чи спеціальну техніку. Цього року все набагато складніше: землі в зоні колишнього Каховського водосховища залишаються необробленими, а прифронтові поля часто просто небезпечно відвідувати. До того ж відсутність лісосмуг і сівозміни лише полегшує поширення сарани. Проте це не катастрофа, а виклик, який можна подолати системною роботою.
Запобігти навалі сарани можна, але для цього потрібен комплексний підхід. Найважливіше — змінити спосіб ведення господарства. Монокультурний підхід, коли велетенські площі засівають лише однією культурою, наприклад кукурудзою чи соняшником, створює «шведський стіл» для сарани. Коли вона потрапляє на таке поле, то отримує одноманітне й стабільне джерело харчування, що прискорює її розмноження і поширення.
Перехід до сівозміни — коли культури чергуються — значно зменшує привабливість полів для сарани. Кожна рослина має свої шкідники, і зміна культур порушує їхній цикл розвитку. Крім того, різноманітні посадки створюють середовище, де легше зберегти природних ворогів сарани — від птахів до корисних комах.
Ще один важливий елемент — лісосмуги. Це смуги дерев і чагарників між полями, які традиційно насаджували ще за радянських часів, але багато з них знищені. Лісосмуги виконують подвійну роль: вони фізично уповільнюють поширення сарани і створюють середовище для птахів, які знищують личинок. Там, де збереглися лісосмуги, спалахи сарани завжди були менш масштабними.
Важливим також є регулярний моніторинг і своєчасна обробка полів на ранніх стадіях. Для цього не обов’язково застосовувати хімію, як багато хто боїться. Сучасні препарати робляться на основі природних грибів і бактерій, які діють лише на комах-шкідників і не шкодять ані врожаю, ані довкіллю.
Тобто вирішення проблеми — це не лише боротьба в момент, коли сарана вже прийшла, а зміна стратегії землекористування. Це перехід до різноманітних посівів, відновлення лісосмуг і розвиток екологічних методів контролю. І це реальні речі, які можуть впроваджуватися вже сьогодні.
– Це перша хвиля чи можливі ще спалахи?
– Життєвий цикл сарани триває до кінця літа, тож спалах може продовжитися ще місяць — допоки комахи не завершать свій розвиток або не зміняться погодні умови. Якщо наступний рік також буде теплим і сухим, існує ризик повторення ситуації. Тому надзвичайно важливими є моніторинг, картування полів і превентивна обробка територій, аби зменшити ризики утворення таких великих зграїв.