У Верховній Раді останнім часом активно обговорюють можливість посилення відповідальності для військовозобов’язаних, які не виконують вимоги військового обліку або самовільно залишили військову частину (СЗЧ). Зокрема, серед ініціатив, які розглядаються депутатами, — обмеження банківських операцій, блокування рахунків, заборона отримання деяких адміністративних послуг або інші фінансові санкції. За словами представників парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони, такі механізми можуть бути подібними до тих, що застосовуються до боржників за аліментами. Ідея посилення обмежень обговорюється на тлі зростання кількості випадків самовільного залишення частин та дискусій у суспільстві щодо ефективності мобілізаційної політики.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію українського політика, народного депутата України IX скликання від партії «Слуга народу» Георгія Мазурашу та запитало, як він оцінює ідею обмеження банківських операцій, водіння чи адміністративних послуг для військових у СЗЧ та для тих, хто не оновив свої дані або не зареєструвався у системі «Резерв+»:
— Якщо ми, як представники влади, вважаємо себе «рабовласниками» або якимись, вибачте, дебілами, то, звісно, можна продовжувати робити акцент на залякуванні, тиску та примусі. Можна і далі вдавати, ніби ми не розуміємо, що загнанням і утримуванням в армії силою неможливо вирішити питання захисту Вітчизни. Думаю, всі адекватні люди добре розуміють, що максимально можливої ефективності можна досягти лише поповнюючи Сили оборони виключно на добровільних мотиваційних засадах.
— Скільки у нас наразі в СЗЧ та як ви бачите вирішення цієї проблеми?
— Якби у нас панував здоровий глузд, а не рабовласницька філософія, про СЗЧ не всі навіть чули би взагалі — це були б лише виняткові випадки… Але наша «совкова» система вже так розмножила цю проблему, що вона стала суперкритичною. Якщо станом на жовтень 2025 року лише справ щодо СЗЧ і дезертирства було понад 311 тисяч, то тепер, кажуть, ця цифра вже давно перевалила за 350 тисяч.
Що робити? Вмикати здоровий глузд. Частину людей із СЗЧ можна повернути, давши можливість підрозділам домовлятися з цими офіційно військовими про продовження служби на адекватніших умовах і з гарантіями, що вони виконуватимуть саме ті функції, на які погоджуються. Це мають бути конкретизовані контракти на рік з можливістю продовження на умовах підвищеного грошового забезпечення (це ж варто пропонувати і іншим військовим, поки вони не втекли).
Іншим «СЗЧешникам», які реально неспроможні служити чи воювати, варто компромісно давати умовні терміни і надавати можливість працювати на Справу оборони через роботу на економіку. Це якщо ми хочемо реально зміцнювати обороноздатність, а не навпаки — допомагати ворогам під «правильними» патріотичними гаслами.
— Чому держава пропонує одразу покарати? Як це виправити?
— Держава пропонує? А хто така держава? Військове керівництво з рабовласницькою філософією? Чи обрані представники «єдиного джерела влади»? Призначені обраними і так далі?.. Це ж пропонують конкретні люди, які явно почуваються «рабовласниками» або «заступниками Бога на землі»… Такі пропозиції з'являються або через сповідування рабовласницьких принципів, або через бажання під «правильними гаслами» допомагати ворогам… Або ж це поєднання одного і другого. Думаю, це очевидні речі.
— Чи є можливість у того, хто повертається з СЗЧ, «пояснити свої дії» і виправдати себе?
— Певні можливості повертатися з СЗЧ є і зараз. Але це все не виходить за рамки ставлення до громадян як до рабів. Варіант ставитися до людей гідно «рабовласники», на жаль, не розглядають.
— Є така думка, що в СЗЧ винні найчастіше командири. Чи відповідає це дійсності? І чи збігається реальність з тією теорією, яку вчать військові, потрапляючи в «учебку»?
— Думаю, більшість орієнтується, на які категорії діляться «СЗЧешники», крім якихось окремих винятків. Напевно, найбільш масова категорія — це ті, кого просто тупо загнали в армію «для кількості». Ці люди реально неспроможні служити чи воювати або, в будь-якому разі, за жодних обставин не захищали би Вітчизну з різних причин. За цю категорію мали би хапати «бусифікаторів», а не «СЗЧешників».
Є ті, які просто настільки «вигоріли», що вже не можуть продовжувати воювати. Їм треба пропонувати якісь функції в тилу або, якщо вони навідріз проти, — відпускати в цивільне життя.
Ну і доволі масовою, як я чую, є категорія тих, які тікають від нерадивих командирів. Їх, звісно, реально повернути в стрій на адекватних умовах.
— Які є законопроєкти, напрацювання та чи є у парламенті єдина позиція щодо цього питання?
— Я подав чимало законопроєктів з пропозиціями змінити підходи до вирішення питання захисту Вітчизни з рабовласницьких на мудро-мотиваційні. Але мої ініціативи надійно заблоковані, бо у нас переважає рабовласницька філософія. Чи є єдина позиція? Очевидно, що ні.
Але якби раптом дивом всі або більшість нардепів почали би приймати рішення відповідно до позиції очевидної більшості тих, які їх підтримали і обрали, все змінилось би в позитивний бік, і позиція була би єдиною — на боці здорового глузду… Але це я мрійливо. Навряд чи у нас обрані можуть у більшості орієнтуватися на позицію виборців. На жаль.