Останнім часом у вітчизняному інформаційному просторі та за лаштунками Верховної Ради пожвавилися дискусії щодо можливих кадрових перестановок в уряді. Зокрема, народний депутат Олександр Колтунович заявив про кулуарні обговорення ймовірної заміни прем’єр-міністерки Юлії Свириденко на очільника Міністерства оборони Михайла Федорова. За його словами, у парламенті вже навіть зондують ґрунт та перевіряють наявність необхідних голосів для ухвалення цього рішення. Крім того, нардеп вказав на серйозну внутрішню конкуренцію в монобільшості, де на Федорова нібито намагаються перекласти відповідальність за проблеми з мобілізацією, щоб знизити його політичну вагу.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю інформацію українського економіста, ученого та громадського діяча Андрія Новака та, зокрема, запитало, чи можлива заміна прем’єр-міністра, наскільки ефективною є її робота і чи є підстави для кадрових рішень:
— По-перше, я не бачу навіть обговорення такої ситуації, але якщо десь і пробігла подібна інформація, то зараз з логічної точки зору немає жодного сенсу змінювати прем'єр-міністра України. Тим більше — на чинного міністра оборони, тому що очільник оборонного відомства зараз повинен займатися тільки одним — війною і, зокрема, перемогою в ній. Він як людина, яка прийшла з цифрової сфери, зараз дуже потрібен якраз на цій позиції, на якій він є, адже ми бачимо, що Україна вистояла і змінила хід війни переважно завдяки впровадженню більш передових та ефективних технологій, ніж ті, які використовує Росія. І тому зараз знімати такого міністра оборони, який власне і спеціалізується на швидкому впровадженні подібних технологій в армії, зараз його міняти — це означає, як мінімум, пригальмувати те, завдяки чому Україна змінила хід війни і поступово вже наближається до перемоги.
Діюча прем'єр-міністр, звичайно, не помічена за якимись вагомими економічними ініціативами, з одного боку, але з іншого боку, вона, я так вважаю, цілком справляється зі своєю виконавчою функцією. Вона виконує все, що їй спускається вниз за нашою політичною українською традицією: прем'єр-міністр виконує все, що спускається з Адміністрації Президента (тепер це називається Офіс Президента). Вона чемна виконавиця, все виконує, причому ми не спостерігаємо якихось її окремих політичних амбіцій, що також дуже потрібно і дуже подобається Президенту і його найближчому оточенню. Так що я не бачу ні політичного, ні функціонального чи організаційного сенсу і логіки зараз у заміні прем'єр-міністра, тим більше на чинного міністра оборони, який якраз під час війни займає саме ту позицію, яка є найбільш потрібною.
— А якщо це питання, як стверджує народний депутат, дійсно активно обговорюється в кулуарах, чи може виникнути конфлікт між парламентом і Президентом? Адже ми вже неодноразово чули від самих нардепів про кризу, яка наразі існує всередині Верховної Ради.
— У Раді між депутатами обговорення відбуваються в режимі 24/7. Чи в стінах Ради, чи поза стінами Ради — це і є функція парламенту: обговорювати, обговорювати і ще раз обговорювати. Тому обговорюються всі можливі і неможливі, і парламентські, і політичні, і не політичні справи. Це нормальний процес. Але сказати, що зараз питання заміни прем'єр-міністра є якимось важливим чи гучним, або тим більше, що воно якось порушується на офіційному рівні, наприклад, щодо голосування за недовіру прем'єр-міністру — ні, нічого такого зараз немає.
А немає тому, що відсутні реальні підстави для цього. Тюбто немає жодних провалів, всі бюджетні зобов'язання уряд виконує, зовнішня допомога надходить і вона не є зірваною. Навпаки, ми бачимо, що зовнішня допомога тільки зростає — і пряма фінансова, і військова. Тому які зараз підстави міняти прем'єр-міністра? По фактажу таких підстав на сьогодні немає.
— Нардеп Колтунович також заявив про нібито провал мобілізаційної реформи, яку обіцяв Михайло Федоров, зазначивши, що міністра оборони активно «б'ють» навіть свої ж — представники провладної монобільшості, які через внутрішню конкуренцію намагаються повісити на нього всі мобілізаційні проблеми, аби обнулити його політичну вагу як майбутнього прем'єр-міністра. Як ви оцінюєте такі закиди?
— Внутрішні підкилимні політичні ігри відбувалися, відбуваються і завжди будуть відбуватися. Це звичайний нормальний політичний процес у демократичній країні, якою зараз є Україна. Це по-перше. По-друге, звинувачувати в мобілізаційних проблемах міністра оборони як мінімум некоректно, тому що він, по-перше, на посаді недовго. І те, що він започаткував реформу, це зовсім не означає, що вона буде реалізована за пару днів. Це просто неможливо, тим більше під час війни. Він зараз у першу чергу під час війни займається тим, що безпосередньо пов'язано з війною з точки зору забезпечення армії всім необхідним для її ведення. Це і є функція Міністерства оборони. Веде війну Генштаб, а Міністерство оборони має забезпечити Генштаб фінансовими і матеріально-технічними ресурсами — ну і, звичайно, в тому числі людськими ресурсами. Але зараз вішати всіх собак через проблеми мобілізації на нового міністра оборони, який на своїй посаді всього кілька місяців — ну, це об'єктивно неправильно і несправедливо. Це по-перше.
По-друге, якщо мова йде про історію, яка відбулася у Львові, там чітко видно, що ця історія була на 100% зрежисована як провокація і профінансована, звичайно, з боку нашого ворога, тобто Росії. І спеціально було обране таке місто, як Львів, для такої провокації, щоб показати, нібито ось — східняки воюють, а західники у Львові перевертають машину ТЦК. Це чітко спланований сценарій провокації задля створення відеокартинки, що цілком зрозуміло. А те, що країна, де триває вже п'ятий рік повномасштабної війни і 12-й рік загальної війни, починаючи з 2014 року, має проблеми з мобілізацією — це природно. Країна, яка має фізично в три рази менше населення, ніж країна-агресор, очевидно не могла уникнути проблем із мобілізацією в Україні ніяк, навіть суто через об'єктивні статистичні показники України порівняно з країною-агресором.
Тому сказати, що в цьому винен чинний міністр оборони, який на посаді всього кілька місяців, це просто необ'єктивно і несправедливо. Тому підкилимні парламентські розмови, ігрища, гучні популістські заяви на тлі популярної інформації, яка пробігає з дня на день — ну, це нормальний процес у демократичній країні. Але цей процес треба завжди фільтрувати, шукати, «звідки ноги ростуть», як то кажуть, у різних діях, хто є бенефіціаром і хто отримує вигоду від тих чи інших дій чи імітації цих дій, і таким чином не сприймати інформацію лінійно за першим ліпшим заголовком.