1 травня 2025 року Україна та США підписали угоду про економічне партнерство, що передбачає створення спільного інвестиційного фонду відбудови. Фонд матиме рівну частку сторін і залучатиме глобальні інвестиції для відновлення України. Угода також охоплює співпрацю в галузі корисних копалин, включаючи 57 видів стратегічних мінералів і енергоносіїв. Документ є гнучким і діє до моменту припинення за згодою сторін. Вартість нової військової допомоги від США зараховуватиметься як капітальний внесок у фонд.
Інтернет-видання From-UA звернулося за коментарем до народного депутата, ексміністра з питань житлово-комунального господарства Олексія Кучеренка щодо нової угоди між Україною та США. Зокрема, ми попросили його оцінити: наскільки новий документ є кращим за попередні варіанти, чому оприлюднення тексту зайняло стільки часу, а окремі положення досі залишаються невідомими? Також важливим залишається питання безпекових гарантій — адже саме вони були однією з ключових умов домовленостей.
— Я не розумію істерику, яку влаштовують деякі депутати-блогери. Уряд виконував свою роботу в рамках своїх повноважень. Нам може подобатися уряд чи ні, мені не дуже подобається, але він є, він легітимний. Він в рамках повноважень відпрацьовував якусь угоду.
Десь написано, що він має її погодити з українським народом? Ні, такого немає. Український народ на виборах 2019 року сформував, по суті, цей уряд і цю Верховну Раду, і президента, надав повноваження цьому уряду вести перемовини, підписувати угоди. Уряд довів свої перемовини до якоїсь логічної фази і вчора передав цю угоду у ВР.
Зараз цей документ буде опрацьований юридичним управлінням ВР, експертами, і буде висновок юристів фахових. Не блогерів-балаболів, а юристів. І там буде дана юридична фахова оцінка. Це найпотужніша юридична інституція, яка може фахово оцінити цю угоду. І далі депутати будуть самі кожний визначатися. Три кнопочки: зелена, жовта, червона. Жовта і червона — це одна, по суті, в цьому плані, тобто дві кнопочки — так чи ні. Все.
А що ще там можна дискутувати? Ніякого всенародного референдуму не передбачено процедурою. Подобається чи не подобається — ну хай блогери дискутують. Я в цій ситуації думаю, що і виходу особливого немає тут дискусії ці розганяти. Будемо сподіватись, що все ж таки уряд певні моменти відпрацював на користь України.
Але ж ця угода між двома сторонами. Я хочу, щоб всі це зрозуміли: угода двостороння, і вона передбачає її погодження з обох сторін. І тому просто дивитися з позиції українських експертів і розповідати, погана вона чи ні, — ну це наївно і смішно. Вона має задовольнити і американську сторону. І тому я вважаю, оскільки вони її підписали, їх вона задовольнила.
Зараз буде формальна процедура ратифікації. Ну побачимо, чим вона закінчиться. А далі будемо дивитися, як буде план Трампа реалізовуватися, бо я цю угоду розглядаю в першу чергу саме в політичному контексті. Це перший крок — формалізований, юридичний, і невипадково ратифікацію вимагала саме американська сторона.
І я розумію, чому вони вимагали. Бо вони звикли до зміни позиції нашої сторони, і вони хочуть закріпити цю угоду ратифікацією. І за цим першим кроком має бути і другий, і третій. Другий ми і так вже бачимо — це законопроєкт 72 сенаторів про жорсткіші санкції, які сьогодні дійсно розтурбували всю цю братію. Тому цей план якось буде реалізовуватися.
Якщо у когось є своє інше бачення, як виходити з цієї ситуації, — ну хай тоді розкаже, що робити, хай ще якісь мантри поспівають, можна ще патріотичні гасла, але це все не врятує ситуацію. Тому треба заспокоїтися якось, а то градус піднімається — ну навколо чого?
Ця угода не швидка, але вона, по-перше, юридично фіксує національні інтереси Америки і американських інвесторів в Україні. Оце базовий її елемент. Це дає підстави Трампу в своїх розмовах з Путіним, після її ратифікації, вже казати: Путін, ти наносиш шкоду не українцям, убиваєш і нищиш їх — ні, ти вже б'єш і по моїх інтересах, по американських. Це ж ключова суть цієї угоди, треба нарешті ж зрозуміти це.
І на фоні цього (це надважливий аргумент, я думаю, буде) всі істерики наших блогерів мене особисто не цікавлять, чесно вам скажу. Бо якщо ви побачите, ті гіперактивні блогери, які зараз дуже великі фахівці по угоді, вони 2 місяці тому по реакторах були дуже великими фахівцями. Ну і що в результаті?
Штатні балаболи-блогери з трьома відеокамерами, яким головне — залучити до своїх ресурсів підписників на цьому хайпі. Тобто менше істерики. Це тільки початок роботи, десятки років піде на те, щоб це розробити. Але це глобальне стратегічне партнерство, треба ж це зрозуміти. Після багатьох років, вибачте, проституції — туди-сюди, туди-сюди на двох стільцях. Отак її і треба розглядати. Це кропітка, непроста робота, але вона глобальна, стратегічна.