22 травня 2025 року президент Росії Володимир Путін оголосив про створення «буферної зони» вздовж кордону з Україною, що, за його словами, має забезпечити безпеку Росії та запобігти атакам з українського боку. Конкретні географічні межі цієї зони не були уточнені, але експерти розглядають це як спробу Росії посилити військовий контроль над прикордонними територіями.
Також міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Росія не дозволить російськомовним громадянам України залишатися під владою «хунти» Зеленського, назвавши це «злочином». Він також підкреслив, що для мирних переговорів необхідно, щоб міжнародна спільнота змусила Україну скасувати закони, які, за його словами, дискримінують російськомовне населення.
Інтернет-видання From-UA звернулося за коментарем до Геннадія Друзенка, правника, публіциста та колишнього урядовця, співзасновника «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова». Ми запитали його:
— Путін заявив, що Росія створює буферну зону вздовж кордону з Україною. Водночас Лавров наголосив на принциповості питання легітимності Зеленського для можливих мирних угод. То що насправді відбувається — мир, війна чи нова фаза конфлікту?
— З одного боку, треба визнати, що Америка втрачає в світі лідерські позиції і, відповідно, самозамикається. Чим швидше ми усвідомимо цю трагічну ситуацію, тим більше шансів у нас пройти кризу.
В принципі, Куба, навіть коли розвалився СРСР, змогла ж пережити під боком Америки ці часи. Питання тільки ціни і наявності ресурсів. Причому ресурсів там було набагато менше, ніж у України, а у Америки набагато більше, тим не менше, пережили.
Друге питання про буферну зону. Ну ми ж почали самі гратися в буферні зони на Курщині. Завжди, коли виймаєш пістолет, маєш бути готовим, що там теж лишиться пістолет. Тому мені це, звичайно, не подобається, але логіка в цьому є. Як говорять на сленгу, це обратка.
Але головне навіть не буферні зони, не те, що говорить Путін, не те, що говорить Трамп. Війна зупиниться, коли ми зможемо створити на фронті динамічний баланс сил, коли війна стане безглуздою для Росії, коли вони будуть посилати 30 чи 40 тисяч, а ми будемо вбивати 40 тисяч.
Коли нам вдасться створити те, що трольщики називають кіл-зон, тобто де все живе одразу знищується. І тоді війна зупиниться.
На жаль, цьому можуть трохи посприяти наші партнери, але вони точно цього не зроблять. І ми бачимо, яке розчарування зараз в близькому мирі лунає в європейських столицях. Трамп взагалі сказав, що це не його справа.
Знову ж таки, він не перший, так було з В'єтнамом, так було з Афганістаном. Чомусь українці вирішили, що з ними буде по-іншому. Америка дуже зрадливий партнер, який після зміни керівництва у Білому домі іноді змінює свою політику на 180. На жаль, ми не перші і, боюсь, не останні.
Тобто єдиний гарант безпеки і шлях до миру — це зміцнювати наші сили оборони. А тут у нас безліч проблем в силу бюрократії, неефективності, радянського стилю керівництва в частини військових підрозділів.
Якщо раніше працювала парадигма, коли треба було зосередитись президенту на зовнішніх партнерах, це допомога, фінансування, то сьогодні треба розвернути головні зусилля і енергію всередину. А це те, що в нього виходить найгірше.
Тобто якщо в зовнішній політиці він міг зачаровувати, переконувати, переламувати ситуацію, то з Трампом цей тренд себе вичерпав. Відповідно, треба розвертатися до власного народу, але це ж означає, що треба поламати всі схеми навколо себе. І питання в тому, що дорожче — 5-6 ефективних менеджерів чи країна для Зеленського?
Америка така, як є, ми її не змінимо. Росія така, як є, ми її не змінимо. Європа така, як є, і ми бачимо, що там праві антиукраїнські сили набирають все більше.
Але ми доволі велика країна по ресурсу. Треба припинити таскати наш ресурс з друшляку, з якого він витікає в кишені різних негідників, і спробувати поміняти його на цілу новеньку каструлю. Тоді буде все не так сумно.