Вчора до Києва прибув американський спецпосланець, генерал у відставці Кіт Келлог, на тлі ключового рішення Дональда Трампа щодо посилення військової підтримки України. Це сталося відразу після заяви про постачання систем Patriot та наміру відкрити новий пакет озброєння. Візит, що триватиме цілий тиждень, привернув увагу через можливе оголошення Трампа щодо подальших кроків по Росії. Чи зможе присутність спецпосланця на цьому тлі підсилити прагнення США активізувати тиск на Кремль і зміцнити українську позицію на фронті та в мирному діалозі?
Інтернет-видання From‑UA попросило прокоментувати ситуацію українського політичного технолога і аналітика Олександра Кочеткова, колишнього заступника голови пресслужби президента, якого ми попросили оцінити мету тижневого візиту Келлога. Він охарактеризував це так:
– Те, що Келлог приїжджає аж на тиждень, породило в Україні припущення, що Трамп готується зробити якусь серйозну заяву. А ця заява, своєю чергою, вимагатиме відповідної реакції Росії. Відповідно, Україні доведеться реагувати спільно зі США на реакцію Росії. Саме для цього Келлог і приїхав — щоб бути тут, координувати цю спільну реакцію, підштовхувати до мирних перемовин, щоб їх запустити, і щоб він був присутній і впливав на позицію України стосовно її конструктивності у відповідь на пропозиції еліт Росії.
Але, з якихось причин, Трамп поміняв свою позицію. Замість жорсткого ультиматуму Путіну, строком не на два тижні, як планувалося, а навіть лише на один (на який, власне, і приїхав Келлог), він дав йому 60 днів. І це після того, як десять днів тому спілкувався з ним телефоном. Тоді Путін пообіцяв йому за два місяці захопити ті території, які Росія вписала собі до Конституції. Фактично Трамп дав Путіну саме ті два місяці, про які той мріє.
Водночас поновлюється постачання зброї, рішення про яке ще приймав Байден. Це, звісно, потрібна зброя, але не та, яка може забезпечити перевагу на фронті. Тобто після заяви Трампа про 50 діб очікування присутність Келлога в Україні на тиждень виглядає абсолютно безглуздою.
Можливо, вони будуть змушені вирішувати якісь внутрішні питання, щоб йому не було нудно тут, скажімо, організаційні питання всередині посольства. Але теми для реальної співпраці з українською владою у нього наразі немає. Тема просто відсутня. Я не здивуюся, якщо він збереться і просто поїде. Це був такий собі «холостий постріл».
– Як будуть далі відбуватися події в трикутнику Зеленський — Трамп — Путін? Трамп вже запитав Зеленського: “Чому ви не бомбите Москву?” А Зеленський сказав: “Дайте нам зброю — і ми будемо”. Чи розуміє Трамп, що потрібно дати зброю?
– Тут Трамп каже дещо інше: чому ви не виробили ту зброю, яка дозволяє вам бомбити Москву? Чому ви постійно просите нас втручатися у вашу війну — нашими озброєннями, нашими технологіями, ще й безкоштовно, — щоб бомбити Москву, і щоб Москва потім пред’являла претензії до нас?
Ми, може, чимось і допоможемо, але чому ви не бомбите Москву власними далекобійними ракетами? Україна ж була ракетною державою ще в 70-ті роки минулого сторіччя. Невеличкий колектив, який помістився в один автобус і приїхав до Дніпра, за пів року створив ракету, яка літала на 2 тисячі кілометрів з вагою головної частини в одну тонну — і ця ракета була прийнята на озброєння СРСР.
Чому Україна не змогла за десять років війни повторити це? Це величезне питання і величезна претензія до всіх наших очільників і до всієї нашої влади.
Трамп не хоче, щоб Москву бомбили його власними ракетами за рішенням Києва. За рішенням Вашингтона — можливо. За рішенням Києва — ні. Тому ми, звісно, не отримаємо таку зброю. Хоча ніхто не заперечує співпрацю та спільне виробництво подібної зброї.
Але все одно ми далі залишаємося прив’язаними до американців та інших партнерів. Адже нам надаються супутникові координати цілей, інша розвідінформація, — тобто самостійно ми, на жаль, бомбити Москву не дуже можемо. А те, що ми можемо зробити самі, на жаль, не дуже туди долітає.
– У чому причина, як ви думаєте? Оці перестановки у Кабміні, вони можуть змінити ситуацію?
– Мають на меті, але не мають змоги. Це абсолютно точна ілюстрація відомого вислову про пересування ліжок. Ми не міняємо структури, ми не ставимо завдання. Ми не говоримо, що наш Кабмін нас не влаштовує, бо у нас немає далекобійних ракет, які долітають до Москви, у кількості хоча б 100 штук на місяць, щоб ми їх виробляли, і вони всі “привіт” надсилали Путіну.
І у зв’язку з тим, що цього немає, ми хочемо реорганізувати Кабмін таким чином: створюється центр технологічної сучасної зброї, ракет, і під ці завдання ми шукаємо спеціалістів — можливо, з тих, що є в обоймі, можливо, зовсім інших, можливо, ми запрошуємо якогось фахівця з Заходу очолити цей ракетний центр.
От тоді я б повірив, що ми сформулювали задачу, створили структуру, і відповідно під вимоги до керівника цієї структури ми шукаємо фахівців.
А якщо ми просто тих самих фахівців пересаджуємо в інші кабінети, і не завжди в інші — може, лише вивіску на кабінеті змінюємо — то з якого дива вони почнуть бути ефективнішими й раптом почнуть виробляти те, чого вони не виробляли раніше?
Кабінет міністрів був, є і залишається департаментом Офісу президента України з економічних питань. Він не є самостійною установою. Майже ніколи ним не був, а зараз — абсолютно. Так само, до речі, як і Верховна Рада — це департамент Офісу президента із законотворчої роботи.
Все вирішується саме там. І поки не буде змінена система влади — коли в Офісі президента вирішують усе, але майже ні за що не відповідають (відповідає президент, а Офіс — ні), — до того часу оновлення Кабміну майже нічого не змінить у результатах його роботи.