22 липня Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 12414, який фактично передав контроль над НАБУ і САП під нагляд Генерального прокурора. Він був підписаний президентом того ж дня та набрав чинності 23 липня, викликавши велику хвилю протестів у Києві та низці інших міст України.
У відповідь на суспільне обурення і критику з боку західних партнерів, вже 24 липня президент подав новий законопроєкт № 13533, мета якого — частково відновити незалежність антикорупційних органів, і Рада має розглянути його на комітеті 30 липня з подальшим голосуванням 31 липня.
Інтернет‑видання From‑UA попросило прокоментувати цю ситуацію Володимира Фесенка, українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Закон про НАБУ та САП. Зеленський все ж таки вийшов до суспільства і відіграв назад. Чому так сталося? Чи можна говорити про “страх перед народом”, чи є якісь інші причини, які спонукали Зеленського змінити позицію?
— Страх перед народом — дуже красива гучна фраза. Безумовно, сплеск протестної активності вплинув на Зеленського, для нього це як попередження. В умовах війни нам не потрібна внутрішня конфліктність.
До речі, зазначу, це дуже важливо: обидві сторони — і влада, і протестувальники — діяли дуже відповідально, вони уникали якихось агресивних дій. Оце дуже важливо.
Але, по‑перше, це не весь народ. Можливо, це не всім сподобається, але ставлення до НАБУ, як і до рішень президента, неоднозначне. У нас довіра до НАБУ — це легко перевірити, подивіться на опитування Центру Разумкова та деякі інші дослідження щодо довіри до різних інституцій. І ви з подивом здивуєтесь, що рівень довіри до НАБУ, м’яко кажучи, не вражає. Кількість тих, хто не довіряє, набагато більша за тих, хто довіряє.
Але рішення, яке було ухвалено — про підпорядкування НАБУ Генпрокуратурі — в конкретному контексті різних антикорупційних розслідувань було сприйнято негативно.
Тому я б сказав так: частина народу, навіть певних соціальних груп — перш за все молодь, ну і опозиція, звичайно — проявила свою надзвичайну активність у протестуванні. Це попередження для влади, так, але казати, що це страх перед народом... Ну, там далеко не весь народ був, і народ ставиться, зокрема, до тих протестів неоднозначно. Просто це задля справедливості.
Термін «народ» і «страх перед народом» — це красива публіцистика, але це не відповідає дійсності. Але Зеленський це взяв до уваги, безумовно. Він і в 2019 році звертав увагу на громадські протести, і зараз теж.
Але найбільше вплинула зміна позиції наших міжнародних партнерів. Ризик втратити фінансову підтримку... Я думаю, що повністю ми її не втратимо, тому що тут безпекові інтереси європейців, нам не дадуть програти війну. Але ставлення до української влади змінилось, тому на слово вірити вже не будуть — будуть ставити жорсткі вимоги.
Зеленський це зрозумів. І він розуміє, що зараз головне — це не внутрішні політичні питання, а війна. І ми не можемо ризикувати підтримкою наших міжнародних партнерів, тому він змінив свою позицію.
Я думаю, з його боку це не прояв слабкості — це прояв сили. Зрозуміти, що була зроблена помилка, і намагання виправити цю помилку — це насправді потребує волі. Не завжди політичні лідери діють саме таким чином.
Тому я вважаю, що в даному випадку це крок у правильному напрямі. І дуже сподіваюсь, що Офіс президента також забезпечить і належне, результативне голосування 31 липня за свій законопроєкт. Цю помилку треба виправити.
Але все одно, як у відомому анекдоті, осад залишиться. І наші західні партнери — в першу чергу європейці плюс МВФ — будуть ставити нам жорсткі умови. Безумовного надання фінансової допомоги вже не буде. Будуть чіткі вимоги, і тільки після виконання цих вимог буде вже надання фінансової допомоги.
— А як взагалі це сталося, де були помічники Зеленського, які могли б сказати, до чого це може призвести?
— В тому-то і проблема, що коло тих людей, які ухвалювали це рішення, я не знаю. Хто його просував? Версії різні. Я не буду спекулювати, в мене немає тут ніяких інсайдів, і мене це мало цікавить.
У перший день, коли це сталося, я сказав, що це помилка, яка, до речі, вдарить і по інтересах самого Зеленського. Це ризик для держави, але це й помилка з точки зору політичних інтересів Зеленського.
Люди, які просували це рішення — як так сталося? Не знаю, версії різні. Хтось каже про Чернишова. Я, до речі, вважаю, що чинник Чернишова не був точно головною причиною — справа Чернишова в сукупності інших обставин, можливо, і спрацювала на це рішення.
Хтось каже про справу Міндича. Розмов і конспірологій багато, але ми нічого не знаємо. І НАБУ, до речі, не підтверджує, є така справа чи ні.
Хтось каже про обшуки НАБУ в Німеччині — дуже така популярна тема. Але запитайте юристів: а чи може наша спецслужба, правоохоронний орган, проводити обшуки на території іншої держави? Самостійно — ні.
І я щось не бачив підтвердження цієї інформації з боку, наприклад, німецьких джерел. Якщо підтвердять, скажуть «так» — ну, німці можуть проводити обшуки на своїй території, звичайно. Але для цього має бути ухвала суду. Має бути підтвердження такої інформації.
Але те, що НАБУ не може проводити обшуки на території Польщі, Німеччини і т. д. — ну, це факт. Тому я навіть дивуюсь, коли читаю таку інформацію: НАБУ провело обшуки. Як, яким чином їм це вдалося?
Для цього потрібна або конкретна міжнародна угода, або співпраця. Є саме спецслужби, а не правоохоронні органи, які іноді проводять спецоперації. Але і для цього теж треба домовитися з колегами. Самостійно вони не можуть це зробити на території іншої держави, навіть дружньої, тому що це буде порушенням закону.
Так що тут багато є інформації, яка виглядає дуже гучно, яскраво, але питання — наскільки вона відповідає дійсності.
Я по сукупності можу сказати, що, скоріш за все, на Банковій побоювались, що така надмірна активізація НАБУ, плюс ще конкурс по Бюро економічної безпеки і т. д., — що все це може бути використано проти президента. Тобто може бути політична мотивація. Тут справа не в боротьбі з корупцією.
Просто для порівняння: по справі Чернишова можна дуже просто пред'явити звинувачення десяткам високопосадовців як нинішньої, так і попередньої влади, тому що це типова схема по квартирах, які надають зі знижкою в обмін на дозволи на будівництво. Це типова схема, ще з 90-х років працює.
Розумієте, якби це була справа одночасно проти різних людей — ну, я б ще це зрозумів. А тут — частково про Чернишова, плюс чутки про Міндича і т. д.
Можливо, навіть чутки могли спрацювати і вплинути на когось на Банковій. Що вони відчули: це якась провокація проти президента, намагання противників Зеленського через НАБУ зробити політичну провокацію проти нього.
Насправді це дуже гарно працює. Історія наша знає багато таких прикладів, коли це навіть закінчувалось трагічно. В першу чергу йдеться про справу Гонгадзе свого часу, ну і деякі інші ситуації, коли виникали політичні кризи в схожих обставинах, коли йшла боротьба за контроль над правоохоронними органами — криза 2007 року і т. д.
Тому, на жаль, у нас щось подібне вже бувало. І неодноразово в нашій історії. Те ж саме могло і зараз спрацювати.
Певні побоювання, що через НАБУ могли атакувати люди, які зацікавлені в боротьбі проти Зеленського. Так воно чи ні — не знаю. Але це як припущення, чому почали так швидко просувати цей законопроєкт.
Можливо, саме в цей момент якісь тригери були, якась інформація з'явилась в Офісі президента. Але ми не знаємо.
Інша річ, що могло вплинути також — це те, що на конференції в Римі, яка була напередодні цих подій, були намагання наших активістів звертатися з критикою на бік влади до наших міжнародних, в першу чергу європейських партнерів. І європейські партнери, скажімо так, не прореагували.
І це, можливо, теж вплинуло. І на Банковій вирішили: ну раз зараз європейці не реагують на ситуацію з БЕБом, з Шабуніним і т. д. — ну, добре, значить, можна піти далі. Ось це, можливо, теж спрацювало.
Знову ж таки — це припущення, чому саме зараз це сталося. Але точно ми не знаємо.
Мабуть, через певний час, коли вже буде інша влада, ми будемо знати трохи більше про цю ситуацію — якщо будуть певні особи згадувати, що сталося і чому. Це важливо тільки з точки зору банальної політичної цікавості: що саме вплинуло, що саме підштовхнуло до таких дій.
Але ситуація, в принципі, розвивалась у цьому напрямі. І щось подібне рано чи пізно мало статися.
Так що я вважаю, що добре, що це сталося не в критичній формі — могло бути і гірше за певних обставин.
Але головне і найбільш позитивне — те, що президент відреагував на цю кризу, яка виникла, кризу довіри і прояви політичної кризи всередині країни. Він відреагував швидко і правильно. Це важливо.
А зараз цю помилку треба виправити і зменшити негативні наслідки всіх цих подій.