Президент Польщі Кароль Навроцький закликав криміналізувати демонстрацію символіки ОУН-УПА, пропонуючи ув'язнювати за це. Ця резонансна заява пролунала після скандалу на концерті білоруського співака Макса Коржа у Варшаві, де один із відвідувачів розгорнув прапор УПА. Подія викликала широке обговорення в українському та польському суспільствах, а також призвела до депортації з Польщі кількох десятків осіб, переважно громадян України, за заворушення та порушення громадського порядку.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю заяву та її можливі наслідки для українсько-польських відносин заступника директора Агентства моделювання ситуацій, політолога Олексія Голобуцького:
— Нинішній президент Навроцький — правий популіст, і він повинен показувати своїм виборцям, що обраний не просто так. Якщо говорити про допомогу Україні, то треба більш реально дивитися на конкретні речі — військова допомога, інші практичні кроки. А подібні заяви — це, швидше, символічні жести.
Те, що велика частина поляків відноситься до ОУН-УПА як до терористичної організації, — це історія, і тут нічого не зробиш. Це можна залишити історикам, і на певному етапі воно так і залишиться. Але політики завжди будуть це використовувати. ОУН-УПА діяли на території міжвоєнної Польської держави. Бандера був засуджений за замах на польського міністра, ОУНівці вбивали польських урядовців. Так, це була відповідь на дії польської влади, але національно-визвольні рухи завжди сприймаються по-різному: держава, створена в результаті цих рухів, розглядає їхніх учасників як героїв, а та держава, яка від них постраждала, вважає їх терористами.
Подібні приклади є в усьому світі. Валлійці й досі відносяться до Ірландської республіканської армії як до терористичної організації, а в Ірландії це — люди, які здобули незалежність країні. Відомий і випадок 1948 року, коли єврейський визвольний рух підірвав англійський готель у Хайфі, і загинула велика кількість англійців. Для британців це був акт тероризму, а для Ізраїля — перший крок до незалежності.
Ми з Польщею союзники не через якісь глибинні процеси, а вимушено. Для поляків ми — буфер між ними та Росією. Для нас Польща — це ворота в Європу. Але це не дружба на кшталт відносин Люксембургу та Бельгії в мирний час, коли дві країни живуть в одній економічній спільноті, давно забули про війни, не мають кордонів, розмовляють різними мовами, але платять однією валютою й дотримуються спільних стандартів. Там союзницькі стосунки не перевіряються щодня війною чи кризами.
У нас же союзницькі відносини завжди проходять випробування. І всі ці поцілунки, ця попса Зеленського, коли у 2022 році лунали заяви про те, що у нас будуть однакові паспорти і взагалі все чудово, — це було лише на хвилі тодішнього піднесення. Як тільки виникає проблема, поляки зацікавлені лише в одному: щоб Україна залишалась буфером.
Глобалісти, люди широких поглядів, які певною мірою представлені нинішньою владою в парламенті, розуміють майбутні переваги вступу України до ЄС: розширення ринку, спільні правила. А от популісти, які реагують миттєво, бояться конкуренції: Україна — це дешевша робоча сила, дешевша аграрна продукція. Ми заберемо частину допомоги та дотацій від ЄС, які могли б піти до Польщі, на себе. Саме за це нас не люблять у Словаччині та Угорщині — точніше, конкретні політики, які грають на примітивних інстинктах своїх виборців, не думаючи про майбутнє.
Тому я вважаю, що ми маємо бути вдячні полякам, хоча й розумію, що, наприклад, Норвегії байдуже на трудові резерви з України — у них і так усе добре, і грошей вистачить на кілька поколінь уперед, навіть якщо нічого не буде працювати. Польща ж вирішила за рахунок українців величезну кількість своїх проблем. Вона не має труднощів з мігрантами з Африки та інших країн, які не мають кваліфікації, не можуть вивчити жодної мови і сідають тягарем на соціальну систему держави — як це відбувається у Західній Європі. Я не расист, але говорю з точки зору польських правих радикалів, які виступають проти міграції.
Ми створюємо додатковий прибуток польській економіці, яка зростає. Що отримуємо натомість? Лише те, що й так мала би робити держава, яка турбується про свою безпеку. Це не доброчинність, а чисто цинічний розрахунок.
Якби польські солдати стояли пліч-о-пліч з українськими на фронті, можна було б говорити про справжні союзницькі відносини. Все інше — це не про союзництво. Польща нам нічого не винна, як і ніхто інший.
Поляки вже проходили через цю історичну сторінку, і вона була дуже кривавою. Вони не хочуть її повторення. Тому те, що вони роблять зараз, — наша задача сприймати спокійно, розуміти, але ні в якому разі не опускатися до вибачень. Я не кажу про конкретні хуліганські дії, але ми повинні постійно пояснювати: у вас своя історія, у нас своя, і вони часто суперечать одна одній. Якщо хочете говорити про історію, то будьте готові, що завтра вам її викладатимуть росіяни — як уже було не раз. І без нас ви з ними не впораєтеся