Проблеми з мобілізацією в Україні стають дедалі гострішими, оскільки на фронті щомісяця втрачається більше військовослужбовців, ніж поповнюється. Ця ситуація підкреслює необхідність системних змін у підходах до мобілізації та реформування армії. Непопулярність мобілізаційних заходів, посилена скандалами з ТЦК, змушує владу шукати компромісні рішення, щоб зберегти майбутній мобілізаційний ресурс. Законодавчі ініціативи щодо зниження мобілізаційного віку, які, зокрема, обговорювалися раніше, викликають значні суспільні дискусії, адже питання виживання країни балансує між військовою необхідністю та політичною доцільністю.
Інтернет-видання From-UA звернулося до українського правника та громадського активіста, співзасновника Першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадія Друзенка з проханням прокоментувати ситуацію та відповісти на питання, яким має бути мобілізаційний вік, чому ці ініціативи виникають зараз і яка перспектива їхнього прийняття:
— У нас мобілізація — це одна з головних проблем, бо Захід може нам давати гроші, дає зброю, частину ми самі виробляємо, навіть не викупаємо те, що самі виробляємо, а от з людьми — тут вже точно самі, без нікого. І факт той, що в силу багатьох причин на фронті ми втрачаємо щомісяця більше, ніж ми поповнюємо. Я маю на увазі втрачаємо — це вбиті, поранені, дезертирство, СЗЧ, тобто всі статті. І тут ми програємо росіянам, бо у них з людьми, як ні прикро, все гаразд. Вони виходять щомісяця в плюс, а ми в мінус. Тому мобілізаційне питання — це одне з ключових.
Видно, що держава його провалила, бо, на жаль, ТЦК можуть надавати хоч якусь квоту в абсолютно беззаконний спосіб. Щодня ми бачимо відео, де вони людей хапають, хоча не мають жодних прав затримувати осіб — тобто перевіряти, штрафувати, хапати і застосовувати силу, якщо на них не напали — вони такого права не мають.
В силу того, що армія недореформована, що в армії купа дебілоїдів командирів, які пускають людей, є такий термін навіть на фронті — “сточують” бригади і батальйони. Тому це комплексна проблема, і одним якимось простим рішенням її не вирішити.
В силу того, що мобілізація стала вкрай непопулярною в Україні, батьки вивозять хлопчиків до 18 років, поки не захлопнулась клітка. Те, що пропонує Кабмін Свириденко, очевидно, покликане на те, щоб діти масово не виїжджали за кордон, і ми не втрачали наш майбутній мобілізаційний ресурс, якого і так вкрай бракує.
Щодо віку мобілізації, я спеціально студіював це питання: у всіх країнах, які воювали, це було від 18 до 21 призовний вік і десь до 50. До 51-го — зараз в Ізраїлі, хоча живуть там набагато довше. Але, в силу, очевидно, очікування виборів і непопулярності цього рішення, влада ніяк не наважиться чесно сказати, що на війні, особливо в піхоті, на жаль, люди 40+, як правило, не потрібні — їм просто не вистачає сил, фізичного здоров’я, фізичних кондицій.
В Ізраїлі зараз воюють 18-51, в Америці воювали від 18 до 50. Прикладів, де брали б з 25 та ще й під час такої війни на своїй території, я не знаю в історії. Здається, ми перші. Але це непопулярно.
Ну і ти завжди вибираєш: чи ти воюєш, чи йдеш на вибори. Поки що мобілізаційний вік свідчить, що у Зеленського вибори перемагають, електоральна логіка перемагає. Але знову ж таки, зменшення віку, до якого ми, якщо війна затягнеться, все одно прийдемо — воно має бути пов'язане з цілою низкою реформ.
- Реформа армії, щонайменше. Стала армія, яка береже людей понад усе.
- Реформа справедливості мобілізації, щоб не було купи компаній, які не мають жодного стосунку до оборони, але мають бронювання. Я вже не кажу, що в уряді ніхто не служить, діти їхні, як правило, не служать.
- Очевидно, ротація, бо зараз мобілізація — це квиток в один кінець. Люди мріють, щоб їх так поранили, щоб їх списали, але руки-ноги на місці залишились.
Тобто одного рішення мобілізаційної проблеми не існує. Це комплексна і важка проблема, але нагальна.