Президент України Володимир Зеленський провів зустріч із президентом США Дональдом Трампом у Нью-Йорку на полях 80-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, яка відбулася 23 вересня 2025 року. Після годинної розмови Зеленський назвав зустріч «хорошою» та «найповнішою». Проте подальший допис Трампа у його соцмережі Truth Social викликав дискусії. Американський лідер, хоча й заявив, що Україна має реальний шанс «повернути всі свої території і навіть більше», водночас закликав європейські країни «об’єднатися та платити» за допомогу Україні, фактично перекладаючи на них основну фінансову відповідальність. Ця заява Трампа узгоджується з його давньою позицією, що європейці не сплачують «справедливу частку» за безпеку, особливо враховуючи, що війна відбувається на європейському континенті.
Інтернет-видання From-UA попросило Олексія Голобуцького, політолога та заступника директора Агентства моделювання ситуацій, прокоментувати, що насправді означає така різниця в оцінках зустрічі та чого варто очікувати від анонсованої Трампом передачі справ по Україні Європі:
– У нас ситуація така. Для нас головне в нинішніх умовах — що Трамп взагалі не відійшов і не чинив нам шкоди. В принципі, це було зрозуміло вже десь пару місяців: він ні за що платити не буде. Це очевидно. І зрештою, це стало зрозуміло ще минулого року під час виборчої кампанії. Він тоді чесно заявляв, що платити не збирається. Для нього ця війна є європейською, і саме Європа, на його думку, повинна за неї платити.
Тому для нас у цьому є певний позитив. Він готовий продавати зброю. Він навіть казав — або, принаймні, натякнув — на наступне: мовляв, можна не лише вийти до кордонів, а й «захопити». Логічно можна уявити, що йдеться про якусь дальнобійну, більш-менш серйозну зброю. Це перший момент.
Другий момент — наша залежність від американських розвідданих та багатьох інших речей, які ми не завжди бачимо чи усвідомлюємо. Американці показали нам, що достатньо на тиждень відключити ці системи — і в нас одразу починається повна жопа. Тому треба виходити з можливого, з реальних умов.
І тут важливо розуміти: не знаю, чи це результат візиту до Великобританії, чи зустрічі із Зеленським, чи загальної тенденції. Але є ціла група впливових республіканців — від Марко Рубіо до багатьох інших — які займають жорстку позицію щодо Росії. А є й інші, група MAGA та подібні, які кажуть: «забудьте про цю тему». І нинішня позиція Трампа — це такий проміжний варіант. Для нас краще мати хоча б такий варіант, ніж ризикувати тим, що він стане відкрито на іншу сторону.
До того ж росіяни постійно працюють із ним, підкидають йому якусь наживку, аби він у щось повірив. Будемо сподіватися, що зараз цього вдасться уникнути. Хоча сьогодні приїжджає Лавров, зустрічається з Рубіо — думаю, вони ще щось запропонують, аби Трамп знову заговорив у більш вигідному для Москви ключі.
Загалом, якщо коротко, ситуація така: могло бути набагато гірше. Тому виходимо з того, що маємо.
– Трамп же позиціонує себе правителем миру, номінується на Нобелівську премію, ну хоче принаймні. Тобто він закінчив війну між Індією і Пакистаном, Іраном та Ізраїлем. А чому Україну він віддає на аутсорсинг Європі, чому він не закінчить її, як він анонсував?
– Ситуація тут наступна. Путін показав, що він готовий до миру — точніше, до перемир’я. Більше того, він постійно скорочує вимоги (це наша пропаганда не любить висвітлювати, і правильно робить, але про це говорить американська преса й аналітики). Ніякої «денацифікації» чи «демілітаризації» вже немає в риториці.
Найбільш болюче питання зараз — це віддача Донецької області. Саме навколо цього все крутиться. Путін хоче такого миру, щоб він виглядав принизливим для України. Віддача Донецької області — це принизливо, майже як капітуляція. Це має виглядати так, ніби 3,5–4 роки війни велися даремно, і в результаті завоювали лише невелику частину земель. Саме цього він прагне, на менше поки що не погоджується.
Але він бачить, що ні Європа, ні Зеленський на це не підуть із багатьох причин. І це абсолютно правильно. Відповідно, Путін вже не може вимагати більшого. Він фактично тягне час.
Події можуть розгортатися протягом найближчого місяця-півтора. Путін анонсував якісь «операції». Якщо він навіть Покровськ не візьме — то що далі буде казати? І в Росії теж розуміють: скоро настане момент, коли треба буде вирішувати, чи проводити мобілізацію (часткову чи повну — а це величезні ризики і для Росії, і для нас), чи брати паузу.
Трамп же думає, що цю «брудну роботу» Путін робитиме сам. І що зрештою настане момент, коли Путін захоче домовлятися не з європейцями, яких він зневажає, а саме через Трампа. Тим часом він максимально лякатиме найближчі місяці дронами та іншим — для того, щоб Європа тиснула на Україну і схиляла її до поступок.
Швидше за все, в Алясці й була домовленість: кожен бере свій відрізок і пробує зробити щось на ньому. У Путіна не виходить змусити Україну й Європу піти на його умови. І у Трампа так само не виходить схилити їх до поступок. Але Трамп у значно складнішій ситуації, бо він все ж таки представляє демократичну країну, лідера вільного світу. Він не може прямо артикулювати «віддайте землю».
Тому використовуються завуальовані слова: «поступки», «обмін територіями» й так далі. Усі розуміють, про що йдеться, але ніхто прямо це не каже.
Водночас Трамп переконаний, що коли Путін «дозріє» чи Україна «дозріє» до переговорів, домовлятися будуть саме через нього. І він отримає свої лаври миротворця. А як воно буде насправді — це вже інше питання.