Олексій Голобуцький / Алексей Голобуцкий
01.10.2025 14:35
Читать на русском

Олексій Голобуцький. Протиповітряний «щит» НАТО над Україною: про цинізм Європи та логіку ескалації

Після чергової серії російських повітряних атак, під час яких ворожі дрони та ракети неодноразово фіксувалися або падали на території країн-членів НАТО (Польщі, Румунії, Данії та Естонії), в європейських політичних колах активізувалися дискусії щодо рішучої відповіді Кремлю. Зокрема, впливове видання The Telegraph повідомило про обговорення серед високопоставлених західних чиновників ідеї створення протиповітряного «щита» над західною частиною України. Мета цієї ініціативи – збивати російські ракети та безпілотники, які становлять небезпеку для України та сусідніх країн НАТО, з перспективою поширення цієї зони й на Київ.

Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію політолога, заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького, і наше перше питання стосувалося того, чому ідея часткового закриття неба над Україною з'явилася в НАТО саме зараз, і наскільки реальним є те, що європейці почнуть збивати російські цілі, використовуючи свої технічні можливості:

— Ідей багато. Ця ж ідея вже не вперше озвучується, просто зараз вона стала більш актуальною. Абсолютно логічно, що краще збивати дрони і «шахеди» над нашою територією, ніж над своєю власною. Це простіше з точки зору безпеки. Ми вже звикли до цього, а якщо уламки почнуть падати на європейську територію… Це створює додаткові ризики.

Розумієте, тут чисто теоретично росіяни постійно погрожують оголошенням війни. Це бред, звичайно. Загибелі російських військових не буде відбуватися, йдеться лише про знищення певних літаючих об'єктів. Це буде проявом рішучості Європи, що вони готові включатися, але це не є оголошенням війни.

Ми вже бачили багато таких етапів, і в цьому полягає особливість цієї війни. На початку війни було неможливо уявити, що зараз серйозно обговорюватимуть удари «Томагавками» по Кремлю на найвищому рівні, на рівні нашого президента і оточення Путіна. Зараз ми спокійно розмовляємо на цю тему — це логіка поступової ескалації.

Вже вчора Пєсков заявив, що поява «Томагавків» нічого не змінить у війні. Так само було з F-16: потрібно, щоб до цього звикали, у випадку, якщо європейці приймуть таке рішення. Це цілком можливо, але питання в тому, чи готові європейці і чи приймуть вони таке рішення.

Є країни, які готові на це піти. Наприклад, Польщі втрачати нічого, тому що вона першою постраждає в будь-якому разі. Інші країни будуть займати різні позиції: хтось проти, хтось нейтрально, хтось «за». У цьому проблема європейців: їх багато, інтереси різні, відстань від Росії і потенціали різні, тому всі рішення приймаються дуже довго і нудно.

А це не виглядає цинічно, тому що коли ми просили закрити нам небо у НАТО, це не робилось, а тепер, коли дрони почали долітати до їхніх країн, вони роздумують закрити небо над нами?

— Ну так, світ, в принципі, цинічна справа. З нами могли вчинити ще більш цинічно, і є шанси, що ще вчинять. Розумієте, міждержавні стосунки — це не міжлюдські стосунки. Тут мораль і все інше абсолютно не працює. Є національні інтереси. Якщо б європейці і американці відчували реальну життєву загрозу для свого існування, вони б уже включились. Але вони не відчувають, більшість, можливо, і не відчують ніколи.

Ми сміємося, коли Трамп називає Росію і Путіна «паперовим тигром», але це працює проти нас. У нашій пропаганді дуже часто виникає принизливе ставлення: «ну куди їм там?» Німці, коли починали Другу світову війну, навіть тоді міністр економіки Шахт казав, що Німеччина не може виграти війну просто з економічного потенціалу. Але вони почали, програли, і при цьому вбили мільйони людей.

Тобто раціональність тут не працює — мовляв, куди вони полізуть, якщо немає грошей і бензину. Є раціональне пояснення, але є ірраціональне: вони можуть почати війну. Тому це не цинізм, а раціональне входження в такі процеси. Історії ніхто не вчиться.

Усі постійні розмови про Чехословаччину, про Мюнхенську угоду — це все до одного місця. Люди живуть сучасним життям, крім невеликої групи істориків і інтелектуалів, які постійно говорять про минуле, але їх почнуть слухати лише тоді, коли це стане актуально.