Попри відсутність офіційної та підтвердженої статистики щодо кількості випадків самовільного залишення військової частини (СЗЧ) у Збройних Силах України, ця тема залишається однією з найгостріших у суспільстві та медійному просторі. Нещодавно народна депутатка Мар’яна Безугла знову привернула увагу до проблеми, заявивши, що кількість військовослужбовців у статусі СЗЧ становить близько 250 тисяч, що фактично дорівнює чисельності всієї армії до початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року (246 тисяч осіб). Навіть якщо ця цифра є оціночною, вона перегукується з даними Офісу генпрокурора, згідно з якими з лютого 2022 року по липень 2025 року було зареєстровано понад 185 тисяч кримінальних проваджень за СЗЧ та понад 50 тисяч — за дезертирство, що сумарно перевищує 200 тисяч справ. Така масовість явища вказує на системні проблеми в управлінні, підготовці та морально-психологічному забезпеченні війська.
Інтернет-видання From-UA попросило військового експерта, полковника запасу ГШ ЗСУ Олега Жданова прокоментувати резонансну заяву Мар’яни Безуглої щодо кількості випадків СЗЧ в армії, яка, за її словами, дорівнює довоєнній чисельності ЗСУ, і загалом пояснити, наскільки ці цифри є реалістичними та які системні кроки необхідно вжити для подолання цього масового явища:
— Починати потрібно сьогодні і зараз. Тут я повністю погоджуюся з керівництвом наших передових бригад, з командирами, які кажуть, що на це треба негайно реагувати.
По-перше, треба розбиратися. У нас є частини, де відсоток СЗЧ мінімальний, а є частини, де військові йдуть цілими ротами. І тут питання не лише до особового складу, а перш за все — до командирів. Треба питати з комбригів: хто їх призначав, як вони себе поводять на посадах, яка атмосфера в підрозділах, і чому саме з цих частин люди масово тікають у СЗЧ. Це надзвичайно важливо.
Сьогодні ми просто заплющуємо очі на проблему. Ми, як та конячка з шорами: бачимо тільки вперед і не хочемо розбиратися в деталях. Це якщо говорити з боку СЗЧ.
А якщо подивитися з боку держави — скажіть, будь ласка, скільки в нас оголошено вироків по СЗЧ? Навіть немає офіційної статистики. Держава боїться цієї теми. Знову ж таки, шори натягнули — і вперед. Ніхто не хоче копатися в причинах. Проблеми армії ми часто просто ігноруємо, сподіваючись, що вони «самі розсмокчуться». Але вони не розсмокчуться. Вони накопичуються, і рано чи пізно — вибухнуть.
На сьогоднішній день навіть немає правдивих даних щодо кількості СЗЧ. Хто може назвати реальну цифру? Те, що озвучує Безугла, можливо, відповідає дійсності, а можливо — ні.
І тут важливо розуміти: оскільки держава не проводить профілактики цього явища, яке вже має масовий характер, то у військових спрацьовує принцип колективної безпеки — «нас багато, нас не пересаджають». Це вже психологічний бар’єр, і на якомусь етапі держава втратила контроль над ситуацією.
Як сьогодні вирулювати з цього — величезна проблема. Я вважаю, що держава має знову почати виконувати свої функції як регулятор. З одного боку, повинні бути реальні розшукові дії та вироки. З іншого — треба розбиратися безпосередньо в частинах, у причинах, чому люди йдуть, особливо там, де кількість СЗЧ найбільша.
Тільки таким шляхом, і то не за один місяць, а, можливо, навіть не за один рік, коли держава відновить свої функції, ми зможемо хоча б частково подолати цю проблему. Повністю викорінити її неможливо.
Подивіться на Ізраїль — там теж є проблема з СЗЧ. Ми бачимо лише те, що нам показує уряд і командування “Цахала”, але військові аналітики визнають, що і там є відмовники, є СЗЧ. Так, відсоток менший, ніж у нас, але явище існує. Це супутник будь-якої війни, будь-якої армії світу. Воно може бути в межах статистичної похибки, а може набувати масового характеру — тоді цифри стають шокуючими.
Відповідальність за організацію мобілізації та проходження служби — це функція держави. Армія — інститут держави. Немає держави — немає армії. Є держава — є армія.
Але сьогодні держава від цього відсторонилася. Коли президент у новій редакції закону про мобілізацію фактично викреслив себе як відповідальну особу, хоча мобілізація проводиться на підставі його указу, який лише ратифікується Верховною Радою, — ми отримали ситуацію, де відповідального немає. Якщо уважно прочитати закон, то зараз за мобілізацію відповідає сам мобілізований.
Ось вам і відповідь на запитання, чому маємо таку ситуацію. Це величезна проблема, і її треба вирішувати негайно.