На тлі затягування повномасштабної війни та обговорення перспектив її закінчення в Україні знову активізувалися заяви політиків про можливість швидкого мирного врегулювання. Президент Володимир Зеленський раніше наголошував, що ніхто не знає точних термінів завершення війни, а перемога залежить виключно від стійкості українців і підтримки Заходу. Проте окремі парламентарі з різних фракцій, включаючи Олексія Гончаренка, Юлію Тимошенко, Максима Бужанського та Юрія Камельчука, останніми днями висловлюють надії на швидке припинення бойових дій або досягнення певного мирного результату, називаючи в якості "дедлайну" навіть Різдво. Ці заяви контрастують з поточною ситуацією на фронті і триваючими масовими російськими ударами по енергетичній інфраструктурі України, а також з жорсткими і ультимативними умовами, які висуває Кремль для припинення вогню (зокрема, виведення українських військ з усіх чотирьох окупованих областей в межах їх адміністративних кордонів і відмова України від вступу до НАТО).
Інтернет-видання From-UA попросило українського політолога, голову «Українського інформаційно-аналітичного центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова прокоментувати ці заяви депутатів України про швидке закінчення війни та оцінити, що стоїть за цим «парадом надій» і розмовами про «мир до Різдва»:
— У нашого політикуму є погана звичка качати психологічні гойдалки — від «жах-жах, ми всі помремо» до «кінець війни не за горами». Це почалося ще з відомого золотоуста Арестовича, який обіцяв: два-три тижні — і війні кінець. Власне, це вводить людей у стан, близький до психозу — постійні переходи від надії до жаху і назад.
Але ті, хто сьогодні робить подібні заяви, не наводять жодних фактів, не викладають на стіл доказів, які б свідчили, що війна дійсно ось-ось закінчиться. Навпаки, ми бачимо безперервні інтенсивні удари по енергетичній та інфраструктурній системах країни. Саме про це зараз потрібно думати — як пережити зиму, щоб вона не виявилася екстремально холодною і темною. З огляду на обмежені запаси газу і винесену українську газовидобувну галузь, ситуація може стати вкрай важкою, аж до гуманітарної катастрофи.
Так, залишаються, звичайно, кілька відсотків надії на якесь диво. Але звідки візьметься диво, якщо Кремль поки що ні на йоту не відступив від своїх ультимативних вимог? А ці вимоги — нехай і не повна, не беззастережна, але по суті капітуляція України. Ось тільки це Росія готова обговорювати.
І що виходить? Погодитися на такий похабний мир? Але я боюся, що суспільство це не проковтне. Тим більше, що хоча зараз майже ніхто прямо не говорить про повернення до кордонів 1991 року, але капітуляцію суспільство прийняти не готове — це абсолютно очевидно.
Тож який мир? Якби ми бачили хоч якісь компромісні кроки з боку Кремля — наприклад, пропозицію про замороження ситуації на лінії бойових дій, про перемир'я, — можна було б розмірковувати про шанси на переговори. Але Кремль до цього не готовий. В очах російського обивателя, налаштованого на повну і беззастережну перемогу, аж до «дійти до Києва і Львова», Путін у такому випадку виглядав би переможеним. Жодні розмови про те, що Азовське море стало внутрішнім морем Росії або що «Донбас врятували від нацистів», не компенсують цієї поразки.
Поки не змінилися ультимативні вимоги Кремля, які були сформульовані ще в серпні 2024 року на колегії російського МЗС, і від яких Путін не відступив ні на крок, — ситуація залишається без змін. Це означає одне з двох: або «похабний мир», по суті капітуляція, або продовження війни.
Тим часом, якщо подивитися на те, з чим президент Зеленський вирушив до Вашингтона, — там зовсім не йдеться про припинення бойових дій. Навпаки, обговорюються нові поставки озброєння: більше «Петріотів», дайте «Томагавків». Ніяких розмов про необхідність сісти за стіл переговорів, про те, що у країни немає ресурсів і що в бюджеті на 2026 рік незрозуміло, де взяти 60 мільярдів доларів, щоб закрити дірку між доходами і витратами, — цих відповідей немає.
Тож, можливо, дійсно можна уявити собі певний кульбіт Зеленського — від піднесеної риторики до визнання того, що ресурсів немає, а партнери підвели. Якось ось так і виходить.
Тому всі ці заяви про швидкий мир, якби вони ґрунтувалися на твердому підґрунті, на реальних фактах, що вказують на те, що Росія згортає військову активність і готова до переговорів, можна було б сприймати серйозно. Але стан справ на фронті і удари по тилу свідчать про протилежне.
— Завтра ж Зеленський летить до Вашингтона. Можливо, це було таке промо у депутатів перед його поїздкою до Трампа?
— Я не думаю, що та ж Тимошенко міркувала або намагалася блефувати в інтересах Зеленського перед його візитом до Вашингтона. У кожного політика, звичайно, є свої інсайдери. Можливо, і в Білому домі зараз дійсно хочуть, щоб все розвивалося за сценарієм Близького Сходу — щоб сторони сіли за стіл переговорів і домовилися. Але те, чого домагається Росія, поки що ніяк не передбачає швидкого завершення війни. Там принцип гранично простий: «Що наше — то наше, а про ваше поговоримо».