Міндічгейт
19.11.2025 18:06
Читать на русском

Віталій Бала. «Міндічгейт»: Хто тягне президента на дно?

Україну сколихнув гучний корупційний скандал, пов’язаний із так званим «Міндічгейтом». За даними НАБУ, Тимур Міндіч, колишній бізнес-партнер президента Володимира Зеленського, міг бути організатором схеми відкатів в «Енергоатомі» на суму близько 100 мільйонів доларів. У зв’язку з цим президент закликав міністра юстиції Германа Галущенка й міністерку енергетики Світлану Гринчук подати у відставку. Крім того, НАБУ оприлюднило аудіозаписи, в яких фігурує ексвіцепрем’єр Олексій Чернишов, якому нібито передали значну суму готівки. Політичні кола активно дискутують, чи може влада відновити суспільну довіру через структурні зміни.

Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали, і поставило йому питання про те, як, на його думку, має поводитися президент — чи варто нині виходити на діалог із суспільством:

— Щодо діалогу — на мою думку, це не зовсім правильний і доречний зараз крок. Щоб вийти до громадян у форматі діалогу, президенту спочатку потрібно було б ухвалити конкретні рішення, а вже після цього оголосити їх. А тому, що наразі відбулося — лише заклик до відставки двох міністрів — цього замало.

Мені здається, в оточенні президента панує шок. І зараз це — реакція на цей шок. Ми перебуваємо на фазі заперечення: замість того, щоб перейти до прийняття ситуації, люди відкидають її, відмовляються визнати провину чи відповідальність. Усі дії, які спостерігаємо — ті численні пости у Facebook з відзвітуванням, виправданнями — це спроби «відбілитися»: «це не я, я нічого не знав, це не про мене» — і це геть неправильно.

Я вже давно радив тим, хто знаходиться при владі: незалежно від того, хто ваш друг — від баласту треба позбавлятися. Ті «гирі», які вас тягнуть униз — шкодять. Але президент не пішов на серйозну кадрову зачистку. Хоча ходять чутки про Єрмака, але справжнього переформатування, як це робили раніше (наприклад, коли Залужного звільняли з командування), не сталося.

Треба було прямо заявити: «нам потрібне переформатування влади» — і не лише уряду, а й Офісу президента, можливо — військового командування. Питання зараз стоїть в суспільній легітимації влади. І певні радикальні кроки могли б повернути хоча б частину довіри.

Зараз довіра катастрофічно падає — достатньо подивитися коментарі під зверненнями Зеленського у соцмережах. Люди сердяться, критикують, вимагають відповідальності.

— А чи не є це особливістю нашої української ментальності? Ми ж прагнемо до європейських стандартів, але щоразу, коли спалахує черговий скандал, відставки трапляються вкрай рідко. Натомість бачимо заперечення, спроби «обілити себе» замість того, щоб визнати провину та взяти на себе відповідальність.

— Люди, яких ми обираємо, — це ті, хто прийшов у владу. У нас відсутня політична культура, а причина — відсутність справжньої політичної еліти. І це замкнене коло: немає еліти — немає культури; немає культури — не з’явиться еліта.

Подумайте реалістично: прем’єр-міністр в Україні просто не має тієї політичної ваги, яка є в інших країнах. Ми не президентська республіка, і навіть у президентських країнах прем’єр — це сильна фігура. А в нас? У нас були Шмигаль, Свіріденко, Гончарук — і жоден із них не був справді політичним лідером.

Свіріденко — навіть якщо вона не є «важковаговиком» — все ж мала б проявити честь та совість: написати заяву про відставку, незалежно від позицій чи амбіцій. Те саме стосується інших міністрів, навіть якщо їх називають «порядними» — але ніхто не називає імен. Якщо серед них є люди, які справді не хочуть бути частиною корумпованої системи — вони мали б добровільно залишити владу.

А якщо вони цього не роблять — значить, у них немає ні гідності, ні совісті.

— Як ви думаєте, чим може завершитися «Міндічгейт» для верхівки влади?

— У мене є три сценарії:

  1. Катастрофа, якщо нічого не зміниться.

  2. Відтягнення катастрофи, якщо влада ухвалить лише половинчасті рішення — це стане лише запізнілим стримуванням кризи.

  3. Реальна трансформація, якщо зробити правильно: нова коаліція, нове керівництво парламенту, технічний уряд — люди без політичних амбіцій, але з професіоналізмом та компетенцією. Я б назвав це «урядом порятунку».

Крім того, потрібно прийняти закон про стан війни. Так, це ризиковано — можуть бути певні наслідки, навіть на міжнародній арені. Але якщо не приймати цей закон — треба діяти відповідно до вже існуючих повноважень: мобілізувати країну — не лише армію, а економіку — на воєнні рейки. Створити військовий кабінет, а не дозволяти цивільним вирішувати, як вести війну — це просто пародія.

І все це має супроводжуватися справедливим правосуддям: розслідуванням і покаранням усіх винних. Якщо такі кроки будуть зроблені — можливо, відновиться суспільна довіра до влади. Професійні люди в уряді, які займаються дипломатією, якої в нас сьогодні бракує — можуть реально вплинути на ситуацію і на фронті.

Коли я говорю, що треба «поміняти уряд» — я маю на увазі, що повинні прийти фахівці, а не просто політики. Люди, які зможуть займатися не лише внутрішньою каденцією, а зовнішньополітичною роботою, ди­п­ломатією.

І останнє — обов’язкове: розслідування й покарання винних. Без цього ніяка легітимність влади не відновиться на довго.